Ще на початку 2000-х років займався тим, що здавав за плату маленьку квартиру в спальному районі. Квадратура невелика, ремонт хороший робити для квартиронаймачів мені було шкода.
Пофарбував стіни водоемульсійкою, замінив сантехніку, а також вікна та двері. З меблів тільки ліжко, стіл та пара стільців. Подумав, що навіть якщо щось і зіпсують, то не так страшно — адже все не розіб’ють за місяць.
Вирішив, що за грошима приїжджатиму щомісяця, щоб контролювати стан нерухомості. Здав квартиру молодій сім’ї: тато, мама – обом по 23 роки – та немовля.
Перші чотири місяці нормально платили, а потім почалося: давай за тиждень, бо зарплату затримують, давай через ще один тиждень. Коротше, відтермінував платіж на цілих два місяці, а грошей як не було, так і нема.
Я приїжджаю – відкриває жінка з дитиною на руках. Розводить руками, мовляв, уже пару днів чоловіка не бачила. Трубку не бере. Я зайшов у квартиру. Оглянув – ніде немає.
Телефон глава сімейства вперто не бере, хоч гудки йдуть. Робити нема чого — поїхав додому. Я ж не буду виганяти ж жінку з дитиною на вулицю. Потім цілий день просидів у машині навпроти під’їзду.
Сиджу і думаю: “Як зловлю, то приб’ю мерзотника”. Просидів так до вечора. Не дочекався. Вже зібрався їхати додому, як мені дзвонить зниклий. Я ж одразу на нього накинувся, аж раптом чую, що чоловік каже, що він слідчий.
Виявилося, що мене викликають у відділок поліції, бо я останній подзвонив мерцю. Вбили цю людину, а я на цілий день біля під’їзду чекав. Мене потягали по відділеннях поліції, навіть у морг звозили.
Потім ще рази два викликали до якогось іншого слідчого, який питав одне й те саме. По тім подзвонила дружина вбитого і просить, щоб я приїхав, бо якісь хлопці до неї ломилися. Я подзвонив у поліцію.
Приїхав наряд, опитали жінку і за 10 хвилин поїхали. Жінка плаче – просить, щоб я в неї переночував. Робити нема чого — залишився на ніч. Виявилось, що адекватна жінка.
Вона дитину поклала спати, а я зганяв у магазин за продуктами. Сиділи півночі чаї ганяли, бо спати не хотілося, і не моглося. Наступного дня я до неї після роботи знову приїхав.
Потім забрав її з дитиною до своєї квартири. З тієї божевільної ночі минуло вже 13 років. Отак я і почав зустрічатися зі своєю дружиною. Хоча яке зустрічатися? Забрав жінку до себе та все. Нині у нас п’ятеро дітей.
Квартиру я більше не здаю, продав її. Частину грошей вклав у бізнес, а частину поклав на депозит у банку. Ось так і житті буває, а кому розповіси, то ж ніхто й не повірить.
