– Ніно, що з тобою? – схвильовано запитала Віра, – кличу тебе, кличу, а ти не реагуєш, наче не чуєш.
Ніна навіть не повернула голови…
Тоді Віра встала, пройшла через весь кабінет, голосно стукаючи підборами, взяла колегу за плечі і почала трясти:
– Ніна!Прокинься!
Ніна здригнулася, розгубленими очима оглянула офіс, перевела погляд на Віру:
– Що сталося?
– Це я у тебе хочу запитати: «Що сталося?» Сидиш, як нежива, в одну точку дивишся.
– Це я так… Задумалася.
– Послухай, я не перший день тебе знаю і прекрасно бачу, що у тебе щось сталося. Розкажи, легше стане.
– Не стане. Життя скінчено.
– Всі так кажуть. А потім живуть, як ні в чому не бувало. То що?
– Мені чоловік зраджує…
– І все? Знайшла, про що сумувати! Не він перший, не ти – остання.
– Його коханка чекає дитину…
– Ого? Це вже серйозніше. Але все одно: не варте твоїх сліз!
– Її звуть Кірою.
– Ну і що? Нехай її звуть як хочуть. Тобі яка різниця?
– Це моя рідна сестра…
Такого повороту Віра не очікувала:
– Як? – вигукнула вона, витріщивши очі.
– А ось так, – тихо промовила Ніна і, нарешті, розплакалася…
***
Ніна і Кіра – сестри. Народилися і виросли в звичайній родині. Батько – робітник на заводі, мама – медсестра в поліклініці.
З ранніх років сестри сильно відрізнялися одна від одної: і зовні, і темпераментом.
Ніна – спокійна, слухняна, не дуже товариська. Любила самотність, нічим особливо не захоплювалася. Віддавала перевагу читанню або допомозі мамі на кухні. Дуже рано навчилася чудово готувати.
Кіра – галаслива, задириста. Душа компанії. Ганяла з хлопчаками у футбол, лазила по деревах. Книги? Та де там! Вона воліла грати в «козаків-розбійників», займалася спортом і завжди була попереду всієї планети.
Між собою дівчатка не сварилися, але й не те, щоб дружили. Ніні здавалося, що тато з мамою Кіру люблять більше, а Кіра вважала сестру занудою.
До старших класів стосунки сестер стали набагато кращими. Тепер вони багато часу проводили разом, довіряли одна одній свої дівочі таємниці і не особливо прагнули заводити подруг. Їм і так було добре.
Вступили вони в один університет, правда на різні факультети. Студентське життя закрутило, але не роз’єднало сестер. Кіра, яка і тут опинилася в гущі суспільного життя, залучила до нього і старшу сестру.
На останньому курсі Ніна, яка несподівано для себе самої виявилася волонтером, на міському фестивалі познайомилася з волонтером з іншого ВНЗ.
Роман між ними розвивався стрімко. Після отримання дипломів закохані одружилися і відразу почали жити самостійно: у Бориса була однокімнатна квартира, так що орендувати житло молодим фахівцям не довелося.
Кіра раділа за сестру. Так, у всякому разі їй здавалося.Особисте життя у Кіри не складалося. Точніше: складалося, але не так, як вона хотіла б.
З другого по четвертий курс Кіра зустрічалася і розлучалася з величезною кількістю хлопців.
Іншими словами: хлопці закохувалися в ефектну брюнетку з першого погляду. Вона – приймала їхні залицяння, поки не починала нудьгувати. А нудьгувати вона починала, як тільки стосунки добігали кінця цукерково-букетного періоду. Тобто, коли квітів, подарунків, красивих слів і палаючих очей ставало помітно менше…
– Кіро, тобі їх не шкода? – якось, ще до заміжжя, запитала Ніна.
– А чого їх шкодувати? – розсміялася тоді сестра, – жоден з них мені не потрібен.
– Але ти ж кожному давала надію, – здивувалася Ніна.
– Надію? Так. Руку і серце – ні. І взагалі: мені ще рано думати про заміжжя. Спочатку тебе заміж треба видати…
Після весілля Ніни сестри не стали менше спілкуватися. І, хоча Ніна вчилася бути дружиною, а Кіра – вчилася на випускному курсі, сестри завжди знаходили привід зустрітися.
Кіра приїжджала до Ніни в гості. Вони часто бачилися у батьків вдома, на дачі. Свята теж відзначали всією родиною.
А вже коли Ніна народила сина, Кіра стала бувати у сестри мало не щодня: допомогти, посидіти з малюком, збігати в магазин.
Словом, все було чудово: велика, дружна сім’я, нормальні людські стосунки, взаємна повага і любов.
Кіра отримала диплом, вийшла на роботу. Приходячи до Ніни, розповідала про офіс, про людей, з якими працювала. І історії про шанувальників, звичайно: ну, це давно стало традицією.
Десь через рік одна з таких історій Ніну вразила. Кіра зі сміхом розповідала, як до неї приходила дружина її начальника. Кричала, погрожувала Кіру знищити.
– За що? – запитала наївна Ніна.
– Так я ж у неї чоловіка відвела! А як вона хотіла? Він чоловік видатний, перспективний. Вона – домашня. Ось він і захопився мною.
– Ну, а ти?
– А що я? За старою схемою, звичайно! Поки був щедрим – зустрічалася, а після візиту дружини – послала куди подалі. Воно мені треба?
– А він?
– Ходив до дружини миритися, хотів залишитися, а вона не прийняла. Ось сміх!
– Ох, Кіра, не можна так, – сумно сказала Ніна, – на чужому нещасті щастя не побудуєш.
– А хто його будувати збирався? – Кіра посміхнулася, – він був мені потрібен, ось і все. Він же начальник! Вже мене просунув!
– Як просунув, так і засуне.
– Ні, він такого не зробить. Любить мене, розумієш?
– Розумію, – кивнула Ніна, ми ось з Борисом теж розуміємо один одного без слів.
– Знайшла з ким порівнювати! Твій Борис… Такий…
– Який?
– Класний!
Ніна внутрішньо посміхнулася. Їй було дуже приємно, що сестра так відгукується про її чоловіка…
Минали роки.
Ось уже синочку виповнилося шість. Скоро до школи.
Кіра, як і раніше, була одна, заміж не поспішала. Виглядала чудово: вільною і щасливою. Про сестру не забувала. Часто приходила в гості. Любила гуляти з племінником. Легко, невимушено спілкувалася з Борисом.
Часто він проводжав її додому (на прохання Ніни), відвозив їй гостинці від сестри – Ніна, як і раніше, обожнювала готувати і балувала Кіру всілякими смаколиками.
Пару разів вони навіть всі разом у відпустку з’їздили!
Ніщо не віщувало біди…
І ось одного разу Ніна вирішила зробити сестрі сюрприз. Спекла шикарний торт і напередодні її дня народження таємно, нікого не залучаючи, повезла його Кірі.
Задум був такий: Ніна залишить торт на журнальному столику і швиденько піде. Так! Потрібно ще гербери у вазу поставити! Кіра їх обожнює!
Повернеться сестра з роботи, а там – сюрприз. Приємно ж. Тим більше, що святкувати день народження цього року Кіра не збирається…
Ніна піднялася на поверх, відкрила двері своїм ключем. Так, у неї був ключ від квартири Кіри. Сестра дала його Ніні зі словами:
– Нехай і у тебе буде. Про всяк випадок.
Увійшовши в квартиру, Ніна відразу зрозуміла, що сестра вже вдома: у ванні шуміла вода, подекуди горіло світло.
Ніна навшпиньки пройшла до вітальні, поставила торт на столик, розпакувала квіти. «У вазу сама поставить», – подумала вона і попрямувала до вхідних дверей, але раптом почула:
– Так? Звичайно, я тебе чекаю!
Кіра говорила по телефону на гучному зв’язку…
Ніна пригальмувала. Цікаво стало: невже у сестри роман, а вона його приховує?
Через секунду Ніна почула відповідь:
– Не сумуй, кохана! Я скоро буду.
Ніна не повірила своїм вухам…
Це був голос Бориса! Її чоловіка…
– Я не сумую. Точніше: ми не сумуємо. Знаємо, що татко про нас не забуде…
Ніна завмерла. Серце стукало так голосно, що, здавалося, Кіра його почує…
– Ти ж пам’ятаєш? Завтра у нас УЗД. Ти обіцяв поїхати з нами, – воркувала Кіра.
– Звичайно, поїдемо, люба, не хвилюйся.
«Люба, не хвилюйся», – стукало в голові Ніни. Борис часто так каже… Їй каже! Ніні!
Слухати далі не було сил. Ніна вийшла з квартири, тихо прикрила за собою двері…
«Це не може бути правдою, – повторювала собі Ніна, блукаючи вулицями. – Я щось не так почула. Кіра ніколи б… Хоча… Чому ні? Я сама штовхнула чоловіка в її обійми! Але я навіть подумати не могла. І йому я вірила… Господи, що тепер буде? Як з цим жити?»
***
Вислухавши Ніну, Віра запитала:
– Коли ти це дізналася?
– Два дні тому.
– А ти впевнена, що це був голос твого Бориса? Все-таки вода шуміла, ти не так близько стояла. Може, ти себе накручуєш?
– Упевнена. До того ж я вчора залізла в телефон чоловіка, коли він був у душі. Там фотографії оголеної Кіри.
– Жах! – ахнула Віра, – і що ти будеш робити?
– Не знаю…
– Ох, Ніно, навіть не уявляю, що тобі порадити. Виходить, тебе зрадили дві найближчі людини.
– Поки що двоє…
– У якому сенсі?
– Невідомо, на чий бік стануть батьки. Якщо вони будуть за Кіру, то зрадять мене. І я втрачу всіх…
– Але ти ж не будеш робити вигляд, що нічого не знаєш? Тобі в будь-якому випадку потрібно вивести чоловіка і сестру на чисту воду.
– Потрібно.
– Може, треба поговорити з Борисом?
– І що я йому скажу?
– Що все знаєш. Він, якщо кохає тебе, звичайно, буде просити вибачення, скаже, що не хоче руйнувати сім’ю. І тоді ти будеш вирішувати, що буде далі і чи зможеш ти його пробачити.
– А якщо не любить? Якщо піде до неї?
– Значить, так тому і бути. Розлучишся, почнеш нове життя.
– У сина не буде батька, у мене – сестри. Ще батько з матір’ю… Знаєш, я вже всі варіанти в голові прокрутила. І в будь-якому з них – ми з сином залишаємося самі. Я – гаразд. Як дитина переживе втрату близьких?
– Ніна, але робити все одно щось потрібно. Якщо ти не розкриєш цей нарив, він з’їсть тебе зсередини.
– Буду думати, – тихо, але твердо відповіла Ніна.
Здавалося, що у неї визріло якесь рішення.
***
Говорити з сестрою і чоловіком Ніна не стала.
Вона розповіла все батькам.
І в кінці додала:
– Я не знаю, що робити. Як скажете, так і зроблю.
Батьки обурювалися, звичайно, вчинком дочки і зятя, але обіцяли подумати.
І придумали. Викликали дочок на килим. Сказали, що все знають.
Кіра розгубилася, Ніна оглушливо мовчала.
Заговорив батько:
– Ситуація жахлива. І виходів з неї небагато. З ким би з вас не залишився Борис, інша – буде нещасною. Постраждають наші онуки.
Є тільки один правильний вихід: ви обидві відмовляєтеся від цього чоловіка. Так-так. Він виявився людиною непорядною. Зрадив Ніну, зрадить і тебе, Кіра. Такі не змінюються.
Потім Кіра народить, ми допоможемо виростити дитину. Ніколи ніяких докорів!
У підсумку, ми збережемо нашу сім’ю, виростимо дітей, і ви, швидше за все, з часом влаштуєте своє життя. Як вам така пропозиція?
– Треба подумати, – відгукнулася Ніна.
– Подумай, – погодився батько, – ну, а ти, Кіра, що скажеш?
– Нічого.
– Нічого? – батько нахмурився.
– Є ще Борис. Треба було і його покликати. Нехай би він вибирав, з ким залишиться.
– Ти хочеш, щоб я запропонував йому вибирати моїх дочок, немов коней? Ну вибере він тебе. Що далі?
– Розлучиться з Ніною, одружиться зі мною і все. Образи забудуться. Все буде добре.
– Ти справді не розумієш чи просто так жартуєш? – задихнувся батько від обурення. – Ти готова зробити нещасною рідну сестру, осиротити її сина і змусити нас приймати в своєму домі цього …?
Ні, моя дорога. Так не буде. Хочеш залишитися з ним, забудь про нас. Назавжди. І ми забудемо. Коротше: вирішуй…
Через два місяці Ніна подала на розлучення.
Кіра теж дала Борису відкоша…
Спеціально для сайту Stories
