Вперше Марія побачила жінку з брошкою, коли їй було сім років. Вона вчилася в першому класі.
Тато жив на іншому кінці села з новою дружиною і її неприємним синочком Василем, а Тамара, мама Марії, працювала на фермі дояркою, тому йшла дуже рано, і Марії доводилося самій збиратися до школи.
Дівчинка вона була цілком самостійна і відповідальна. Розуміла, що мама дуже за неї переживає і намагалася показати, що вона може все сама. І поснідати, і одягнутися. Але найскладніше було дійти до школи. Ні, дорогу вона добре знала, ось тільки собака…
У Вакуленків, вони жили через три будинки, була велика собака, Герда, вона часто зривалася з ланцюга і перестрибувала через паркан. Варто було їй побачити Марію, як вона підлітала до неї і починала голосно гавкати.
Зазвичай на вулиці виявлявся хтось із дорослих, її відганяли, і перелякана дівчинка тікала в бік школи.
Але одного разу Марія обережно йшла повз будинок Вакуленків, вулиця була порожня, тому дівчинка зраділа, що собаки сьогодні не видно, але тут почула ззаду глухе гарчання.
У Марії підкосилися ноги, вона повільно обернулася і побачила прямо за своєю спиною Герду. Собака дивилася на дівчинку злими очима, і з її відкритої пащі капала слина.
Марія, завмерши від страху, проводжала поглядом одну з крапель, як раптом Герда заскиглила і піджала хвіст.
Собака кілька миттєвостей дивилася кудись убік, а потім кинулася до своєї хвіртки і почала несамовито дряпати її лапами.
Марія здивовано теж подивилася вбік і побачила за кілька метрів від себе незнайому літню жінку, одягнену в довгу красиву чорну сукню і заколоту брошку.
Жінка стояла нерухомо і пильно дивилася на собаку, потім вона перевела погляд на дівчинку і її погляд пом’якшав. Марія хотіла подякувати їй, але на мить відвела погляд, щоб подивитися на Герду, а коли знову повернулася до жінки, тієї вже не було.
Дівчинка озирнулася навколо, але вулиця була порожня. Це було так дивно, що дівчинка злякалася і кинулася бігти.
Марія розповіла про цю дивну жінку мамі, але Тамара тоді була така втомлена, що просто відмахнулася від дочки, мовляв, тобі здалося.
Марія спочатку образилася, але потім знизала плечима, а, може, і справді, здалося?
Тільки ось Герда з тих пір, побачивши дівчинку, підтискала хвіст і тікала геть.
Вдруге ту жінку Марія зустріла, коли їй вже виповнилося десять років. Той день був досить теплим для ранньої весни, танув сніг, яскраве сонечко гладило дівчинку теплими променями. Вона йшла в магазин, розмахуючи сумкою, і щось тихо наспівувала.
Вже перед входом дівчинку окликнула однокласниця, Марія відійшла вбік почекати подругу, і раптом відчула, як хтось її сильно штовхнув. Марія відлетіла вбік і впала в кучугуру.
Вона ображено озирнулася, але встигла побачити знову ту саму жінку в чорній сукні з брошкою, за секунду до того, як з даху двоповерхової будівлі магазину звалилася величезна брила мерзлого снігу.
Якби Марія залишилася на тому місці, де вона стояла, то її б просто розчавило. Дівчинка злякано закричала, адже та жінка зникла під цією самою брилою. Коли на її крик збіглися односельці, почали розкидати сніг і нікого не знайшли, то подумали, що Марія просто сильно злякалася, тому що ніхто, крім неї, цю саму жінку не бачив.
Ще не раз рятувала Марію її дивна захисниця. Але найбільше вона була вдячна їй за ніч після випускного балу.
Марія вже під ранок поверталася додому після зустрічі світанку з однокласниками, як у парку, через який вона йшла, до неї несподівано підійшов нетверезий Василь, пасинок батька.
Він уже повернувся з армії, став сильним, але дуже неприємним чоловіком. Марія хотіла мовчки його обійти, але той став чіплятися до неї, хотів поцілувати.
Марія спробувала його відштовхнути і навіть закричати, тоді хлопець грубо затиснув їй рот рукою і з посмішкою поліз під поділ її сукні.
Дівчина так злякалася, що закрила очі і заплакала. Але раптом Василь різко відскочив від неї і впав на коліна.
Марія відкрила очі і побачила зовсім поруч, жінку з брошкою.
Вона суворо дивилася на Василя, а він стояв на колінах… Того ж дня Василя відвезли до психіатричної лікарні, а що з ним було далі, Марію зовсім не цікавило.
До того часу, як Марія готувалася захищати диплом в інституті, ту дивну жінку, яка охороняла її від усіх бід, вона зустрічала ще кілька разів і так до неї звикла, що посміхалася їй, як найближчому другові, вже не дивуючись тому, що, крім Марії, її ніхто не бачить.
І більше нікому і ніколи не намагалася розповісти про свого ангела-охоронця.
У день захисту Марія була щаслива. Вона тепер юрист з червоним дипломом і у неї є кілька прекрасних пропозицій від серйозних фірм.
Гуляючи по місту, Марія купила собі морозиво і тут побачила хлопчика років трьох, який швидко біг у бік дороги. На світлофорі горів червоний, машини мчали щільним потоком, а малюк реготав і біг прямо на них.
Марія спочатку завмерла, але різко побігла і в останній момент встигла перехопити бешкетника.
Дівчина міцно тримала його руками, не в силах відпустити. Через хвилину до них підбіг схвильований молодий чоловік. Він підхопив малюка на руки, затряс його, лаючи і цілуючи.
– Чому Ви не дивитеся за сином? – докірливо запитала Марія.
– Це мій племінник. Сестра з мамою в лікарню поїхала. Я ж на секунду відвернувся, а він уже втік. Ну зовсім мене Єгорка не слухається! Як я можу Вам віддячити?
Знаєте, у мене сьогодні день народження і я купив величезний торт. Але мама захворіла, і я вирішив не святкувати. Ось одужає, тоді і зберемося з рідними. Ходімо їсти торт, будь ласка. Заразом і з Єгоркою мені допоможете, не вмію я з малюками…
Молодий чоловік так жалісливо подивився на Марію своїми добрими синіми очима, що вона посміхнулася і погодилася.
У квартирі Віктора було просто і затишно, відразу було видно, що там живе хороша людина.
На підвіконні стояли три горщики з фіалками, на дивані лежав товстий кіт, якого бешкетник Єгорка відразу підібгав під себе, а в коробці на підлозі лежали іграшки племінника, який, мабуть, був тут частим гостем.
Малюк відразу зайнявся своїми справами, а Марія з Віктором сіли пити чай. Незабаром вони вже розмовляли, ніби знали один одного багато років. Вони реготали, гралися з Єгоркою, потім поклали його спати і тихо сіли дивитися альбом зі старими фотографіями.
Вітя показував себе маленьким, розповідав зі сміхом про свої витівки в дитинстві і раптом замовк.
Він дивився на Марію і не міг зрозуміти, що з нею сталося. Дівчина завмерла з широко відкритими очима. Вона не могла відвести погляд від старої фотографії, з якої на них суворо дивилася бабуся Віктора.
– Це хто? – тихо запитала Марія, здригнувшись від мурашок, що пробігли по її спині.
– Це моя бабуся, – знизав плечима молодий чоловік. – Тільки вона насправді була дуже добра і дуже мене любила. Знаєш, коли мені було років вісім, я у неї запитав, що таке щастя?
Вона серйозно подивилася на мене і відповіла, що це, коли щасливі твої рідні. А ще вона сказала мені: «Я скоро піду, але я завжди буду поруч з тобою і допоможу тобі зберегти твоє щастя, запам’ятай це».
Вона незабаром пішла з життя, а мені іноді здається, що вона, дійсно поруч, і, коли мені погано, вона ніби заспокоює мене. Я навіть чую її колискову, яку вона мені співала… Ти думаєш, я ненормальний?
Але Марія похитала головою і, не соромлячись, витерла сльози з очей:
– У тебе була чудова бабуся, – видихнула вона, дивлячись на жінку в довгій чорній сукні з великою брошкою на грудях, яка суворо, але з безмежною любов’ю дивилася на них зі старої фотографії…
Спеціально для сайту Stories
