Я зі своєю подругою дружила все життя. Жили в одному дворі, разом дорослішали та грали, ходили в одну й ту саму школу. Вона трохи старша, але це ніколи не було проблемою.
Ми обидві вийшли заміж і навіть народили первістків майже в один і той самий час. Страшно раділи, що наші діти теж товаришуватимуть. І все-таки життя у нас почало складатися по-різному.
Ми з чоловіком багато працювали, я навіть у декреті примудрялася підробляти. Його підвищили, має гарну зарплату, я теж намагаюся не відставати. Зараз ми впевнено стоїмо на ногах.
От тільки подругу наші успіхи зовсім не тішать. Річ у тім, що з фінансами в неї завжди було важко. Її чоловік особливим завзяттям ніколи не відрізнявся, а останнім часом і зовсім розлінився.
Тепер подрузі самій доводилося тягнути майже всі сімейні витрати. Зрозуміло, що сама вона не справлялася. А чим їй можна допомогти, я й не знала. Тріщати наші стосунки стали, коли ми купили синові смартфон.
Природно, що дитина в першу чергу похвалився перед найближчими друзями, серед яких був і синок моєї давньої подруги. Той також захотів собі таку іграшку і почав просити батьків. У них на це не знайшлося грошей.
У результаті подруга зателефонувала, пояснила ситуацію і попросила, щоб моя дитина менше хвалилася перед її сином своїм смартфоном, оскільки їхня сім’я таку покупку зараз собі дозволити не може.
Мені цей підхід одразу не сподобався. Це ж діти, тим паче хлопчики. Про що ж їм ще говорити, як не про смартфони та інші гаджети? Поділитися враженнями від нової іграшки з друзями — це нормально.
Якщо немає грошей, оскільки голова сім’ї вже котрий місяць сидить без роботи, то хіба це мої проблеми? Нехай піднімається з дивана та забезпечує родину як годиться. Звичайно, подрузі я говорити не стала.
Поговорила із сином. Пояснила, що вихвалятися вкотре — це неправильно. Але претензії подруги очікувано не закінчилися і після нашої малоприємної телефонної розмови.
Спочатку вона засмутилася через те, що ми купили дитині брендові кросівки, які відразу захотів і її синок. Потім їй не сподобалося, що дитину ми віддали на курси англійської. Потім проблемою для неї стала наша поїздка на море.
Ці стосунки вже приносили більше негативу, ніж щось хороше. Подруга чомусь була впевнена в тому, що якщо вона щось собі чи своїй дитині дозволити не може, то і ми з чоловіком повинні бути скромнішими
Я спілкувалася з нею все менше, оскільки не хотілося щоразу псувати собі настрій. А потім вирішила взагалі припинити спілкування з подругою. І дитину намагалася більше не пускати в ту компанію.
Нехай спілкується з тими, перед ким йому не доведеться почуватися винним за те, як він живе та що йому купують. Не стало це віддалення непомітним і для подруги.
Вона встигла на мене наскаржитися спільним знайомим, що я “зазналася і перестала з нею спілкуватися, бо вона бідна”. Нехай мене вважають поганою подругою, але навіщо підтримувати дружбу, яка не приносить радості?
