– А ви що – це їсте? Це ж минуле століття! Давайте замовимо їжу. Піцу, фрі, роли, зрештою. Дорого, звичайно, але у вас же гості все-таки. Можна і розщедритися.
– Так, Поліна, ми їмо супи і каші. І вважаємо, що це корисно для здоров’я. І тобі теж така їжа не завадить. Та й у себе в селі, я думаю, ти харчувалася далеко не ролами, – Тетяна спокійно відреагувала на випадок племінниці чоловіка, яка приїхала сьогодні до них в гості.
– Ну я думала, що в місті всі їдять смаколики, а виявляється, те ж саме, що і в селі.
Її приїзд був вимушеним. Дівчина закінчила школу і тепер приїхала до обласного міста, щоб навчатися в технікумі.
Сказала, що з часом піде в гуртожиток.
– Не переймайтеся, родичі. Довго у вас не затримаюся. Як тільки вирішу, що ви мені набридли, піду в гуртожиток. А взагалі-то мама сказала, щоб я у вас жила. Не об’їм я Володю, казала. Нехай теж бере участь у твоїй долі.
Тетяна багатозначно поглянула в цей момент на чоловіка. Ось про кого вона найменше зараз думала, так це про долю його племінниці. У неї є батьки, нехай вони і переживають.
Поліна колупалася виделкою в тарілці, на якій була гречка і тефтелі.
Тетяна приготувала все свіже, смачне і салат з капусти з зеленим яблучком настрогала. І тепер гостя сиділа з незадоволеним обличчям і безцеремонно ганьбила частування господині.
Семирічний Максим уплітав вечерю за обидві щоки, щиро не розуміючи, чому Поліна не хоче їсти таку смачну мамину їжу.
– Дядьку Володю, а в аквапарк сходимо в суботу? Мені хлопці в селищі розповідали, що там просто відрив! Сходимо, га? – раптом запитала Полінка.
– Поліна, аквапарк – це задоволення не з дешевих, особливо якщо йти всією сім’єю. Ми не планували витрачати найближчим часом таку суму на дрібниці, – спокійно відповів племінниці чоловік.
– Та ти й не бери всіх. Давай з тобою вдвох підемо. Я і одна можу, ти тільки квиток мені купи!
– Це питання ми поки відкладемо, добре? – чоловік був спокійний. Тетяна вже починала злитися.
– Ну добре, – невдоволено буркнула Поліна.
До початку навчального року залишалося ще кілька днів, і дівчина вирішила відірватися на повну.
Вона спала до обіду, потім вирушала гуляти містом. Додому заявлялася вже ближче до вечора і була вічно незадоволена тим, що подавали на вечерю.
Допомогти в чомусь Тетяні, яка цілий день була на роботі, їй і на думку не спадало.
Її безцеремонність і нетактовність, відсутність хоч якогось уявлення про те, як потрібно поводитися в гостях, виводили з себе Тетяну. Вона скаржилася чоловікові, що Поліна бере без дозволу її речі, користується косметикою і парфумами під час відсутності господині.
– Скоро дійде до того, що вона у нас гроші почне брати без дозволу! – обурювалася вона. – Ось дивися, всю шафу перевернула. У мене тут завжди ідеальний порядок. А зараз не зрозуміло, де що лежить. Ось що вона тут шукала, скажи мені, будь ласка?
Поліна без сорому розгулювала по квартирі в красивому атласному халатику Тетяни, від неї безсоромно несло дорогими парфумами, які Тетяна берегла.
Робити зауваження дорослій людині жінка не вважала за потрібне. А ось чоловікові висловлювала невдоволення щовечора.
– Полінко, ну ти хоч би сміття, чи що, винесла. Та й Тетяні з вечерею могла б допомогти – хоч картоплю начистити. Не розвалилася б, – сказав їй наступного дня Володимир.
– Ні, дядьку Володю. Я відпочиватиму. Маю право. Я в селі так напрацювалася, що не дай Бог! Город, кури, поросята, величезний будинок – все на мені було, – без тіні сорому відповідала йому нахабна племінниця.
– Я ось матері подзвоню і розповім, як ти тут прохолоджуєшся, – вже більш різко сказав він. – І припини брати речі Тетяни! Що за нахабство!
Поліна лише невдоволено пирхнула у відповідь. Мовляв, і чого повчають, дістали вже своїми моралями. У школі виховували, вдома теж, а тепер ще й тут. Все, досить! Вона тепер доросла!
Наступного дня Тетяна, прийшовши ввечері додому, відчула явний запах тютюнового диму в квартирі. Заглянувши в сміттєве відро, вилаялася. Так і є, недопалки.
– Поліна, ти що, палила тут? Ти знаєш, що у Максима алергія? Навіть Володя в квартирі ніколи цього не робить. Що ти собі дозволяєш? Переїдеш в гуртожиток, там роби що хочеш, а тут не смій! Ще не вистачало швидку дитині через тебе викликати!
Вона вже ледве стримувалася. Завтра перше вересня. І чого вона чекає, чого не переїжджає? Скільки можна їм нерви мотати своєю присутністю? Була б дівчинка вихована, а то так, не зрозумій що.
Ось виховали батьки донечку на свою голову. Тетяна ввечері розповіла чоловікові про чергову шокуючу витівку його племінниці.
– Ти повинен з нею поговорити. Нехай переїжджає вже в гуртожиток. Нема чого чекати.
– Та я дзвонив сестрі Алевтині. Питав, чому Полінка у нас затрималася. Так вона мені відповіла, що не беруть її в гуртожиток. Нібито там місць вже немає, – відповів здивований Володимир.
– Я сподіваюся, ти сказав, що у нас вона жити не буде? Нам самим тісно. І зайвих кімнат для таких ледарів у нас немає, – роздратовано промовила Тетяна.
– Сказав, але поки що безрезультатно. Алевтина каже, що приїде днями, будемо шукати їй кімнату. А поки що нехай поживе у вас. Ось такі справи.
Ну, не вулицю ж нам її гнати. Потерпи ще трохи, – попросив дружину Володя.
Але наступного дня сталося таке, що закрило Поліні дорогу в цей будинок назавжди.
Тетяна збігла зранку на роботу, а потім відпросилася, щоб сходити з Максимом до школи на лінійку, присвячену першому вересня.
Святкування було заплановано на одинадцяту годину. Тож вона все встигала.
Купивши по дорозі квіти для синочка, Тетяна прибігла додому, розбудила Максима.
– Синку, до школи час. Перше вересня на дворі.
Одягнувши свій улюблений бірюзовий костюм, Тетяна дістала скриньку з коштовностями. Вирішила, що комплект з топазом, який чоловік подарував їй на тридцятиріччя, буде в самий раз.
Але каблучки і сережок не було. Не знайшла Тетяна також і красивий тонкий ланцюжок з діамантовою обробкою, що одягала в особливих випадках.
Їй стало спекотно. Вона почала гарячково згадувати, куди могла їх прибрати. Але згадувати було нічого, її прикраси завжди лежали в одному місці.
Тетяна засмутилася. Вона вже зрозуміла, звідки ноги ростуть. Вирішила синові свято не псувати і всі з’ясування відкласти до вечора.
– Володю, у нас надзвичайна ситуація! – повідомила вона чоловікові, як тільки той переступив поріг будинку. – Зникли мої прикраси. Ти ж знаєш, як я дбайливо до них ставлюся.
Вони завжди лежать в одному місці. Але сьогодні я не знайшла той дорогий комплект, який ти мені подарував на ювілей, і ланцюжок.
– У сенсі – не знайшла? – розгубився він. – Може, погано дивилася?
– Та добре я дивилася. Дуже добре, – сумно відповіла Тетяна.
– І що ти думаєш? Може, Максим взяв погратися?
– Не кажи дурниць! Він знає, що цю скриньку не можна чіпати. І ніколи її в руки не брав. Навіщо йому прикраси, він же не дівчинка? – обурилася вона.
Вирішили дочекатися Поліну. Вона цього вечора прийшла вже затемна. Від дівчини сильно пахло міцним.
– Святкували. Маємо право, ми тепер студенти! – весело вигукнула вона. .
– Нумо йди сюди, студентка! – грубо крикнув їй Володимир. – Ти що, до крадіжок опустилася?
– Не зрозуміла, – нерозумно промовила вона.
– Куди поділися золоті прикраси Тетяни? Ну, відповідай!
– Які прикраси? Ти що, дядьку Володю? – не розуміла Поліна. – Я нічого не брала.
– Мені що, поліцію викликати, щоб вони тебе обшукали, а потім забрали? Може, сама віддаси? Ти знаєш, скільки це коштує?
– Та нічого я не брала! Що за наїзди? Жах просто якийсь! – гикнувши, видала племінниця.
Перепалка тривала довго. В результаті вдалося з’ясувати, що за день до цього до Поліни в гості приходив молодий чоловік, з яким вона познайомилася в парку. Це він палив у квартирі. І тепер стало ясно, що вкрав золото, поки Поліна розмовляла по телефону.
Довелося наступного дня йти в поліцію, писати заяву. Приїхала мати Поліни і сльозно просила пробачити її непутящу дочку. Привезла гроші, які вони з батьком щойно виручили за кабанчика.
– Ось вам за зниклі прикраси. Не вистачить, ще привезу. Кур продам. Тільки не губіть дівчину, – плакала вона, вмовляючи брата.
Поліну вона забрала додому. Сказала, рано тобі ще своїм розумом жити. Немає у тебе його ще. Вдома нам з батьком допомагати будеш.
– Ось, Володя, до чого наша з тобою доброта доводить, – провівши гостей, сказала чоловікові Тетяна.
Спеціально для сайту Stories
