Сонечка була дуже милою дівчиною. Точена фігурка, довге світле волосся, злегка кирпатий носик і великі блакитні очі.
Коли Вадим уперше її побачив, перше, що він подумав, так це те, що саме з цієї дівчини малювали діснеївських принцес.
А коли Соня вперше йому посміхнулася, Вадим зрозумів, що все. Він пропав.
Вадим довго домагався Соніної прихильності. Вона була відмінницею, і якщо більшість студентів вирішували, що замість навчання краще піти кудись погуляти, то Соня завжди відрізнялася відповідальністю. Вона не була такою розкутою, як більшість дівчат на останньому курсі. Така ось тиха недотрога. Але при цьому шалено красива.
А коли Соня все ж піддалася Вадиму, той почав розуміти, що вона ще й украй наївна. Будь-яку сказану фразу, Сонечка сприймала всерйоз. Тому з гумором у неї було погано, але її доброта і відкритість перекривали цей незначний недолік.
Соня і Вадим почали зустрічатися. Вони, як підлітки, гуляли вечорами містом, тримаючись за руки, їли морозиво і ходили в кіно.
Із Сонечкою тільки так, її потрібно завойовувати.
І все ж Вадиму це вдалося. І після закінчення навчання молоді люди вирішили з’їхатися.
Вадим працював уже давно, мало не з першого курсу, і розумів, що потягне їх двох. Благо, квартира в нього була – залишилася ще від бабусі.
Коли Соня до нього переїхала, то відразу навела скрізь свої порядки. Жалюзі змінилися важкими шторами, на підлозі з’явився килим молочного кольору з таким довгим ворсом, що Вадим щоразу боявся заплутатися в ньому ногами. А ще в будинку з’явилося багато рослин.
Вадим щоразу тихенько хихикав, коли Сонечка розмовляла з квітами. Це було так мило, але так смішно. А Соня, якщо помічала усмішки, тут же дула свої пухкі від природи губи.
– І нічого тут смішного немає! Рослини теж живі! Їм приємно, коли з ними ласкаво розмовляють.
– Добре-добре, – піднімав руки більш цинічний Вадим, – тільки мене, будь ласка, не змушуй із ними спілкуватися.
Соня дулася, але ненадовго. Вона була дуже відхідливою і, здавалося, буквально через п’ять хвилин уже й забувала про образу.
Незабаром Соня влаштувалася на роботу, а потім познайомила Вадима зі своєю мамою.
– Мама сказала, що це не справа, що ми живемо разом, а вона з тобою навіть не знайома. У вихідні їдемо до неї.
Вадим лише кивнув. Раз треба – познайомитися. До того ж на Соню в нього були довготривалі плани, тож усе одно знайомства не уникнути.
Мама Соні Вадиму спочатку здалася дуже приємною. Вона ласкаво зустріла його, обсипала компліментами, тут же посадила за стіл. Але вже через годину Вадим дуже втомився від спілкування з нею.
Вона базікала без упину. Дізналася у Вадима буквально все, аж до того, ким були його родичі мало не в п’ятому поколінні. Запитувала про роботу, скільки він отримує. І постійно хвалила Соню, немов вони на базарі. Вадим – покупець, а її мама – продавець.
Коли вони поїхали, у Вадима навіть голова розболілася. Але Соні він, звісно, нічого не сказав.
– Хороша в мене мама, так? – запитала Сонечка, подивившись на чоловіка своїми великими очима.
“Занадто балакуча” – подумав Вадим, але вголос сказав інше:
– Так, у тебе дуже хороша мама.
Тільки після знайомства з мамою Соні, Вадим почав помічати, що Соня надто прив’язана до матері. Звісно, це добре, але в розумних межах. А зараз, коли він і сам поспілкувався з цією жінкою, став на багато що дивитися інакше.
Наприклад, Соня щовечора зідзвонювалася з мамою. Це добре. Але тільки в певних умовах. Але тут це, немов, було за розкладом. Вони могли сидіти з друзями в кафе, весело спілкуватися, і Соня різко вставала і говорила, що їй потрібно мамі зателефонувати. І пропадала на півгодини, а то й на годину.
Одного разу вони навіть на сеанс у кіно запізнилися, бо Сонечка базікала телефоном. А коли Вадим висловив їй, що їх зараз не пустять, і потрібно було раніше згортати розмову, Сонечка одразу ж обурилася.
– Я взагалі-то з мамою говорила! Це важливіше.
А ще Соня в усьому радилася з мамою. Гаразд, ці їхні жіночі справи, на кшталт нової сукні чи парфумів. Але вона радилася з нею і з приводу роботи, і з приводу здоров’я, і навіть з приводу того, куди їм із Вадимом краще поїхати відпочивати. І добре б усе це обговорювалося і з Вадимом, але він дізнавався про це, коли Соня вже все вирішила.
– Мама сказала, що ця робота мені не підходить, пошукаю іншу.
– А чому ти зі мною не порадилася? – з ноткою образи в голосі запитував Вадим.Соня навіть задумалася.
– Мені з мамою звичніше.
Або таке:
– Мама сказала, що в Туреччину не варто летіти.
– Але ми ж уже зібралися до Туреччини! – обурювався чоловік.
– Краще в Одесу поїхати. Так мама сказала.
– Соню, – не витримав тоді Вадим, – це наше життя. І моє, зокрема. Може, все ж таки варто було і мою думку дізнатися?
– Але мама краще знає, – знизувала тоненькими плечиками Соня.
Туреччину тоді Вадим відстояв, але з боєм.
Далі ставало тільки гірше. Мама Соні потихеньку стала заповнювати все їхнє життя, водночас особисто не будучи присутньою.
– Мама хвилюється, що ти мені квітів не даруєш, – ні з того ні з сього заявила Соня.
– Я ж дарую, – навіть не відразу знайшов, що відповісти Вадим.
– Рідко. Мама каже, що мій тато майже щодня їй квіти дарував, коли залицялся до неї. Він її по-справжньому кохав. А ти мене кохаєш?
– Кохаю, Соню. Але я не потягну дарувати тобі букет щодня. Ти ж не хочеш голодувати?
Сонечка дулася. Голодувати вона не хотіла, але мама ж сказала, що свіжі квіти завжди мають бути у вазі.
– Ти вже не вперше затримуєшся після роботи! – мало не плачучи, зустріла Соня Вадима в дверях у черговий із днів. – Скажи чесно, у тебе хтось є?
– Соню… – Вадим не знав, плакати йому чи сміятися. – Я затримався на п’ятнадцять хвилин. Що б я встиг за такий час? Просто затори на дорогах.
– Мама сказала, що це не нормально, – продовжувала свою істерику Соня. – Якщо чоловік не поспішає додому до своєї коханої, то це привід задуматися.
– Ах, мама! – розлютився Вадим. – Соня, починай думати вже своєю головою! Ти знаєш, що я тебе кохаю! І в мене часом таке відчуття, що твоя мама хоче нас посварити…
– Це неправда! – тут же обурилася Соня. – Мама просто про мене турбується.
– Я теж про тебе турбуюся, але мене, чомусь, ти слухати не бажаєш! Якщо ще раз пролунає якесь звинувачення в бік мене від твоєї мами, я дуже розлючуся, – промовив Вадим.
Якийсь час Соня нічого не говорила. Чи то взяла до відома, чи то (що Вадиму здавалося більш реальним) розповіла все мамі, і та стала обережнішою.
Але остаточно терпець Вадима увірвався, коли він абсолютно випадково підслухав розмову Соні зі своєю мамою по телефону. І, виявилося, що Соня розповідає їй буквально все, включно з тим, що і як проходить у них за дверима спальні.
І тоді Вадим зрозумів, що він так більше не може. Це вже за межою розумного. Він навіть не розумів, що з того, що говорить Соня, придумано нею, а що – слова її матері.
Але Вадим Соню і справді кохав. Тому вирішив дати їй ще один шанс. Він подумав, що, може, Соня просто не розуміє, що настільки довірливі стосунки з мамою руйнують їхні власні стосунки.
Він покликав Соню на відверту розмову. Соня явно нервувала й абсолютно не розуміла, що не так. Поводилася, як дитина, що нашкодила.
– Що сталося? – злякано запитала вона.
– Соню, мені потрібно поговорити з тобою. Вислухай, будь ласка. Я радий, що в тебе з твоєю мамою хороші стосунки. Але ти вже доросла, у нас своє життя. І те, що ти втягуєш маму в усі його аспекти, мене не влаштовує. У мене таке відчуття, що ми живемо втрьох. Іноді мені здається, що двері до нас у спальню відчиняться, і увійде твоя мама та почне давати поради. Так не можна.
– І що, мені тепер із мамою не спілкуватися? – образилася Соня.
– Чому ж? Спілкуйся. Але не розповідай усе, що в нас відбувається. Не питай поради щодо нашого особистого життя. Якщо в тебе є якісь запитання і сумніви, то ми їх можемо обговорити вдвох.
– Я так не можу, – протягнула Соня. – Я звикла розповідати мамі про все. У мене від неї немає секретів.
– Так це й не секрети. Просто не кажи їй абсолютно все!
– Ні! – мотнула головою Соня. – Мене це не влаштовує.
– Тоді, нам доведеться розлучитися, – сумно промовив Вадим.
– Що?! Як так?! Через те, що я люблю маму?!
Соня навіть не зрозуміла. А поки вона, ридаючи, збирала свої речі, їй зателефонувала її обожнювана матуся. І Вадим чув, як Соня мало не дослівно переказала їй усю їхню розмову. І в той момент він зрозумів, що вчинив правильно.
Було важко, але, коли Вадим перестав чути слова Соніної мами, йому навіть дихати легше стало. Бо в нього було відчуття, що він живе під постійним наглядом.
І Сонечці він, звісно, бажав тільки найкращого. Але дуже співчував тому, хто пов’яже з нею свою долю.
