Коханка – постать неавторитетна. Нахабна особа, яка розбиває сім’ю і забирає батька у ридаючих дітей.
Нещодавно прочитала опис, де чоловік приходить додому і отримує макарони з сосискою, а у коханки – консоме і щось ще. І дарує він коханці – мереживну білизну, а дружині – електром’ясорубку. .. Напевно, так воно і є.
…Коли в організацію, де працювала моя подруга Іра, прийшов новий співробітник, всі відразу зрозуміли: чоловік неодружений. І давно.
Старенький костюм, лікті піджака “світяться”, сорочка погано випрасувана, манжети обшарпані, і сам він якийсь недоглянутий.
Навіть шкода його. Ну яка дружина не зверне на це увагу? Розпитувати новенького про особисте життя було незручно, а сам він розповідав про друзів, з якими постійно спілкувався, але ніколи і півсловом не згадав про дружину, так що підозри співробітниць підтвердилися. Чоловік не одружений.
Новенький обідав у найближчій їдальні, а одного разу приніс з магазину пару десятків готових котлет. «Давно вже котлет не їв», — пояснив він Ірі. Правильно. Навряд чи самотній чоловік заморочиться приготуванням котлет. Швидше, куплені в магазині.
В іншому ж Ілля, так звали новенького, виявився людиною доброю, чуйною, цікавою.
Коли він почав залицятися до Ірини, вона була рада. Ілля їй подобався. Він проводжав її після роботи, дарував їй квіти і ні від кого не приховував їхніх стосунків, коли вони почалися.
Так минуло кілька місяців. Одного разу до Ірини підійшла жінка з іншого відділу, знайома по роботі, і сказала:
-А ти знаєш, що Ілля одружений?
-Ні! Цього не може бути!
-Ще як може. Я живу в тому ж будинку і достеменно знаю: у нього є дружина. І дочка є.
-Але як же? Він же виглядає …
-Недоглянутим? Це так. Зате його дружина з донькою цілком доглянуті. Мабуть, такий у них сімейний уклад.
-Дивно якось.
-Дивно-не дивно, а чоловік одружений.
Ілля відпиратися не став. Так, одружений. Але сімейне життя давно стало лише обов’язком і звичкою.
-Живемо заради доньки. А кохання давно вже немає. Та й чи було воно? Одружилися колись через дитину і живемо за інерцією.
Іра спробувала припинити стосунки з Іллею, та не тут-то було! Чоловік вирішив подати на розлучення. Про це їй знову розповіла співробітниця.
-Недобре чужу сім’ю розбивати!
-Я не розбиваю.
– Ілля на розлучення подав! На чужому нещасті свого щастя не побудуєш!
І знову Ілля відпиратися не став.
-Я тебе кохаю. Якщо тебе бентежить те, що я одружений, я готовий розлучитися заради тебе!
-Не треба розлучатися, я з тобою не буду!
-Я вмовлятиму. Ти ж теж мене кохаєш.
Ілля мав рацію. Врешті-решт вони домовилися залишити все, як є. Тим більше, що дружину Іллі це цілком влаштовувало. Умова була тільки одна: всі гроші в дім і щоб коханка сиділа тихо і не відсвічувала.
Ірина й не думала шуміти і світитися, і на гроші Іллі теж не зазіхала. Навіть навпаки. Пробувала дарувати Іллі нові сорочки, нібито “від колективу співробітників”.
Але Ілля продовжував наполегливо носити старий одяг. На здивовані запитання відповідав: “Я її (нову сорочку) бережу”. Але одного разу в подарованій сорочці до нього на роботу прийшов його друг.
-Яка симпатична сорочка!- сказала Ірина.-Де купив?
-Це Галина з Іллею на день народження подарували. У Іллі запитай.
Ірина запитала. Виявилося, що Галина, дружина Іллі, вилучає у нього все хоч трохи цінне, що йому дарують на дні народження і свята: гроші, одяг, який можна комусь подарувати і не витрачатися на подарунки, і все інше.
-Чому ти мовчиш?
-Та годі. Я і в старому походжу.
Ілля не приховував від оточуючих стосунки з Іриною. Її це сильно бентежило, але він говорив:
-Нехай собі базікають. Поговорять, набридне і перестануть. А я тебе кохаю і ні від кого цього не приховую.
За спиною шепотілися, і це було неприємно. Але зате вони були один у одного. Іноді Ірині здавалося, що вона набагато щасливіша, ніж його дружина.
Вона зустрічається з коханим чоловіком, а його дружина живе з нелюбим. Ну не може любляча жінка ставитися до чоловіка ось так! Ірина була в цьому впевнена.
Коли в Ірини вдома ламалися крани або розетки, Ілля їх лагодив. Коли в Ірини виявили рак, вона думала, що Ілля її покине. Хвора дружина нікому не потрібна, а вона і не дружина зовсім. Але ні, він возив її по лікарях, терпів сльози і депресію, гладив по голові і говорив:
-Краще б я захворів, тільки не ти.
Потім хвороба відступила і все повернулося. Ірина збирала йому продукти в дорогу, коли він їздив у відрядження, і завжди просила дзвонити, коли він приїде.
О котрій би годині він не приїхав. Все-таки дорога – це небезпечно. Він багато годин за кермом, втому, свою і чужу, ніхто не скасовував.
-І не ризикуй, будь ласка. Будь дуже обережний. Якщо з тобою щось трапиться, я не переживу…
Він дзвонив. Одного разу сказав:
-Я сьогодні мало не за… Пішов на обгін, а видимість погана. Ніч, не бачу дорогу попереду. Потім згадав тебе, як ти просила: “Не ризикуй!” – і пішов назад. І тільки-но на свою смугу повернувся, повз фура пролетіла. Якби не ти, я б сьогодні пішов з життя.
-А хіба дружина не просить тебе про те ж саме?
-Ні. Дружина не цікавиться моїм життям.
Дружина Іллі спокійно спала в сусідній кімнаті. Вона вважала, що дорослий чоловік здатний подбати про себе сам. Поїсти може в дорозі. Навіщо ж їсти вночі? Та й чого турбуватися: що з ним станеться?
Одного разу Ірина почула розмову Іллі з другом.
-Одружився б ти з Іриною. Хоч пожив би по-людськи. Галці, твоїй , гроші у кватирку простягай, вона і задоволена. А Ірка тебе любить. Скільки того життя залишилося?
-А як же дочка? А Галина?Не можу я так. Пізніше розлучуся, не зараз, а коли дочка виросте. Ось школу закінчить, і відразу на розлучення подам.
Коли дочка закінчила школу, потрібно було почекати, поки вона вступить до інституту, потім поки вийде заміж, поки народить (“Не можна ж хвилювати жінку при надії!”), потім не можна було хвилювати маму, що годує (“А то раптом у неї молоко пропаде?”).
Потім треба було допомогти дочці виплатити іпотеку.
Сім’ї взагалі потрібно було дуже багато грошей. Треба було платити за навчання онуки, добре її одягати.
У куплену квартиру треба було купувати меблі і все-все-все! Донці теж потрібні були шубки і чобітки. Вона ж жінка і гідна! Ілля, крім основної роботи, давно працював сторожем на будівництві, а у вільний час підробляв шофером.
Ірині іноді здавалося, що таким чином він купує шматочок свободи і можливість бути з нею, не втрачаючи зв’язку з єдиною і улюбленою дочкою.
А потім Ілля захворів. Того року були сильні морози. Ілля ж продовжував ходити на роботу в літніх туфлях і тоненькій курточці.
-Так не можна, – говорила Ірина. – Ти застудишся.
-Та годі, що зі мною станеться?
-Як “що”? Ти можеш захворіти. Потрібно купити зимове взуття і куртку теплішу.
-Грошей немає. Тільки що доньці шубку купили.
-Як “тільки що”? Ви ж влітку ще купили?
-Ні, то інша була. Та була з нутрії, а зараз норкову купили. Ту носити на кожен день, а цю для виходу в світ.
-Ілля! Ну не можна ж так! Хіба вони не бачать? А як же ти?
-Та все нормально буде!
-Я сама тобі чоботи і куртку куплю.
-Навіть не думай! Я не одягну!
Незабаром Ілля застудився, довго надсадно кашляв, але лікарняний не брав, як Ірина не вмовляла, на роботу ходив. Треба ж сім’ю забезпечувати! А потім зліг і пішов засвіти.
До Ірини підійшла та сама співробітниця:
-Сподіваюся, ви не збираєтеся йти на похорон? Не варто цього робити. Ні родичі, ні знайомі не зрозуміють. Проводжати в останній шлях повинні тільки близькі люди. А ви… Ну, ви розумієте. Ви до них не належите.
Галина прийшла в організацію забрати речі чоловіка. Відразу поцікавилася: чи зібрав колектив гроші на похорон? Їй віддали конверт із зібраними грошима, допомогу від профкому і останню зарплату Іллі.
Друзі теж зібрали їй гроші. Ховали Іллю в старому костюмі і в сорочці з обшарпаними манжетами.
Поруч з труною стояли заплакані дружина і дочка в норкових шубках. Про це Ірині розповіли співробітники. Сама вона на похорон не ходила, щоб нікого не дратувати. Та й хто вона така? Коханка…
Спеціально для сайту Stories
