Інна довго і болісно звикала до життя без мами. Вона готова була до того, що її скоро не стане. Щодня намагалася якомога довше гостювати в неї. Чоловік Павло з розумінням до цього ставився і часто навіть пропонував залишитися в мами на ніч. Він із дітьми й сам упорається. Павло в неї виявився турботливим і хазяйновитим чоловіком.
І вечерю приготує, і білизну в машинку завантажить, і казку синам на ніч прочитає. Не те, що його молодший брат Федір, мамин улюбленець.
Так, Федька з дитинства звик, що земля навколо нього крутиться, і все йому на блюдечку має діставатися. Тільки після заміжжя Інна змогла розгледіти, як сильно відрізняється любов свекрухи до синів.
Вона не могла зрозуміти, як може бути так, що мати своїх дітей по-різному любить.
Для Інни, її хлопчаки-погодки були рівні, нікого не виділяла, нікому поблажок не давала і за кожного однаковою мірою переживала. Їй навіть прикро було за чоловіка, що така доля йому дісталася, нелюбима дитина в сім’ї.
Одного разу, вкотре ображений егоїзмом матері, він зізнався, що в дитинстві думав, що з дитбудинку його взяли, щоб було кому за Федькою доглядати.
Інна була єдиною дочкою у своїх батьків, батька вона майже не пам’ятала, пішов з життя при аварії на заводі.
Коли їй було чотири роки, мама не змогла прийти до тями після його відходу, сильно захворіла від переживань. І зрештою лікарі поставили невтішний діагноз. Горе підірвало її серце. Тепер воно працює як у літньої людини.
Нещасна жінка протрималася до того часу, доки донька виросте, вивчиться і вийде заміж. А коли зрозуміла, що зять людина хороша і ніколи не образить ні дружину, ні онуків, вона якось занепала духом.
Її організм перестав боротися за життя. Наче всі завдання в цьому житті він уже виконав. Вона поквапилася возз’єднатися зі своїм чоловіком, по якому досі сумувала.
Через півроку молода жінка вступила у спадок. Їй дісталася двокімнатна квартира, в якій вона колись зростала, а також запустіла дача, про яку всі давним-давно забули зі своїми клопотами.
На сімейній нараді вирішили з Павлом, що дачу продадуть, а квартиру здаватимуть в оренду. Як-не-як, а якась підмога в сімейному бюджеті. Хлопчаки он ростуть, як гриби після дощу, не встигають їм одяг за розміром купувати. Та й на море можна буде іноді з’їздити, відпочити, оздоровитися.
Свекруха рідко навідувалася в гості до старшого сина, все її життя було присвячене Федору. То витягала його з поліцейської дільниці за дебош біля ресторану, то намагалася знайти хорошого лікаря, який зміг би вилікувати синка від ігрозалежності. Коли він одружився, стало жити спокійніше.
Невістка вміла тримати його в їжакових рукавицях. І начебто життя молодшого стало налагоджуватися. Тільки от невдача. Усі по чужих кутках поневіряються. Поки були вдвох, ще начебто нічого. Але коли вона дізналася, що дружина Федора при надії, одразу задумалася, як поліпшити його родині житлові умови. Згадала, що дружина старшого має вже вступити у спадок після матері.
Зраділа, кращого варіанту годі й шукати. Квартирка-то непогана, доглянута, хоч і в старому будинку. Вона бувала в гостях у сваті, провідувала її кілька разів, коли та хворіла. Однак поріднитися вона не прагнула. А навіщо? Адже в неї є батьки молодшої невістки.
Не відкладаючи вирішення проблеми в довгий ящик, вона вирушила з візитом до старшого сина. Всю дорогу думала, як би переконливіше змусити Павла поговорити з дружиною. Він має бути на боці матері, адже це його молодший брат, і він зобов’язаний теж про нього подбати. Вирішила, що так йому і скаже.
Нехай не забувають, хто насправді його сім’я. Дружина – це людина стороння, сьогодні одна, а завтра інша. А ось мати з братом – це рідна кров, про них насамперед дбати треба.
На дзвінок у двері відчинила Інна. Вона була в кухонному фартусі. З кухні чимось смачно пахло.
Піднявши брови від подиву, вона привіталася і стояла на порозі, забувши впустити свекруху в дім.
– Ну що, – запитала та, – так і будемо стояти тут, витріщатися одне на одного?
– Ой, вибачте, проходьте, будь ласка, – посторонилася молода жінка, пропускаючи несподівану гостю.
– Просто ви в нас так рідко буваєте, що я навіть розгубилася.
– Ну так, розгубилася вона, – проворчала свекруха. – Павло вдома?
– Павло, – крикнула вглиб квартири Інна, – мама твоя прийшла.- і, запросивши свекруху проходити у вітальню, вона повернулася на кухню.
Назустріч матері вийшов Павло, тягнучи синів, що повисли на руках.
Він саме грався з хлопчиками, поки дружина готувала вечерю.
– О, привіт, мамо! – Він так само здивувався візиту, як і Інна… – Щось трапилося?
– Ну, можна й так сказати, – відповіла мати, – Поговорити мені з тобою потрібно. Ти не міг би хлопчиків в іншу кімнату відправити?
Павло тільки міцніше стиснув губи. Через секунду відповів:
– Та ні, мамо, вони будуть тут, під моїм наглядом. В іншій кімнаті не всидять, підуть заважати на кухні. А Інна цього не любить, боїться, що можуть чимось поранитися або обпектися. Я зараз їм мультики увімкну, ось ми й зможемо тихенько поговорити.
Чоловікові було прикро, що мати про своїх онуків говорить, наче про чужих. Не поцілувала, не приголубила, як любляча бабуся.
– Ну як знаєш, так і роби. Головне, щоб діти нам не заважали. У мене до тебе серйозна справа. Скажи тільки спочатку, твоя дружина у спадок уже вступила?
– Так, вступила. А навіщо тобі? – Павлу стало цікаво, що ж ще придумала його мати? І навіщо їй потрібна чужа спадщина?
– Я вчора дізналася, що Дарина, дружина Феді, уже на третьому місяці. Ти уявляєш, у Феденьки дитина буде.
– Ні, мамо, навіть не уявляю. Він сам ще як дитя мале,- відповів Павло.
– Та ні, синку, він уже став розсудливим, серйознішим, та й Даринка на нього добре впливає.
– Ну гаразд, мої вітання, – з гіркотою в голосі відповів старший син.
Він пам’ятав, як мати сприйняла звістку про його майбутнє батьківство. Та ніяк не сприйняла. Їй абсолютно не було діла до дітей Павла, але ж це її перші онуки.
– Ну і що від мене вимагається?
– Та нічого особливого. Просто потрібно, щоб ти велів своїй дружині пустити сім’ю брата у квартиру її матері.
Поглинена своєю ідеєю жінка навіть не помітила, як син насупився. Вона продовжувала ділитися своєю геніальною ідеєю.
– Бачиш, як воно все вдало вийшло. Сваха пішла з життя вчасно. Тепер мій онук житиме в нормальній квартирі, а не в орендованих клоповниках.
Інні було цікаво, чого заради завітала свекруха. Вона стояла на порозі кухні й прислухалася до розмови. Обличчя чоловіка вона не бачила, інакше зрозуміла б, як він бореться з бажанням сказати матері щось жорстке і зле. Так і не дочекавшись його відповіді на пропозицію свекрухи, Інна увійшла у вітальню.
– Послухайте, якщо ви прийшли вирішувати долю моєї квартири, то моя присутність не завадить, – сказала вона, дивлячись в очі свекрусі.
Та зніяковіла, очі забігали, стала щось говорити, намагаючись тримати зарозумілу марку.
– Я до сина прийшла, не до тебе, з тобою чоловік розмовлятиме. Павло, а ти чого мовчиш, згоден зі своєю матір’ю?
Нерозуміло подивилася Інна на чоловіка.
– Та ні вже, – відповів чоловік, – я просто настільки приголомшений твоїм мама нахабством, що на деякий час навіть дар мови втратив, – розвів він руками.
– Ви мене, звісно, вибачте, але в цьому будинку і я маю право голосу, – продовжувала Інна.
Вона розуміла, що свекруха діє на старшого сина, як удав на кролика, знерухомлює своїм авторитетом. Їй стало шкода чоловіка, але поговорять вони про це потім, а зараз потрібно, як господині квартири, на яку претендує ця нахабна жінка, відстояти своє.
– Ось що я вам скажу, дорогі мої. Ваші сімейні стосунки – це ваша особиста справа. Але те, що стосується моєї сім’ї, для мене це важливіше, і я не дозволю маніпулювати своїм чоловіком. Забудьте. Він для вас тільки засіб, щоб догоджати своєму улюбленому синочку. Федір уже дорослий чоловік. Якщо він одружився, вигадав дитину, то сам має подбати про свою сім’ю, а не плисти, як ніщо інше, за течією. Ви до якого віку будете його опікати?
– Це моя дитина! – крикнула свекруха, здогадуючись, що її план руйнується.
Але ж вона була впевнена, що вийде звідси з позитивним рішенням…
– Так, Феденька – моя дитина і буде для мене дитиною все моє життя.
– Так, будь ласка, нехай буде. Тільки Павла у ваш дитячий садок не вплутуйте, у нього є про кого піклуватися, а для вашого немовляти пошукайте житло в іншому місці, тут ви нічого не доб’єтеся.
І тут голос подав Павло.
– А знаєш, мамо, якби ти ставилася до мене як до сина, а не як до ізгоя, якби ти з миром, а не з наказами, прийшла попросити допомогти Федору, ані я, ані Інна, ми б ні на мить не замислилися відмовити тобі, хоча в нас на цю квартиру були свої плани. Але ти вирішила, що весь світ має догоджати твоєму ледачому синочкові, у якого тільки й досягнення до тридцяти років, що батьком скоро стане.
Я в його віці на двох роботах працював, щоб сім’ю утримувати й іпотеку оплачувати, а Інна брала додому замовлення, щоб зайву копійку заробити. А твій Федір що зробив, щоб власне житло мати? Та нічого. І до речі, а чому до себе його з дружиною не візьмеш, любляча ж мати. Або віддай йому свою трикімнатну, а сама щось скромніше орендуй. Навіщо тобі така велика квартира?
– А ось це тебе не стосується, не твоя справа! – закричала його мати так, що діти злякано почали озиратися, навіть забувши про мультфільми.
– Ну, зрозуміло, я й не сумнівався, що мене нічого не стосується, то я тобі скажу у відповідь так.
Тебе теж не стосується спадщина Інни, і Федька там ні за яких умов жити не буде. Нехай, нарешті, стає чоловіком і хоча б чогось домагається в цьому житті сам. А тепер попрошу на вихід. Ми збираємося вечеряти, але для тебе місця за столиком у нас не приготовлено.
– Та я й не збиралася у вас їсти. Незрозуміло що там , ще, отруюсь… – зло прошепотіла гостя і попрямувала до виходу.
– Ну все, йдемо вечеряти,- сказала Інна чоловікові, коли за його матір’ю зачинилися двері. – Не хвилюйся, адже в тебе є ми, і ми тебе дуже любимо, правда ж, хлопчики?
– Так! – в унісон закричали діти і поспішили на кухню.
А на кухні на них чекали улюблені пельмені зі сметаною. Батьки з любов’ю спостерігали за ними, стояли і думали, що вони нізащо, ніколи не будуть любити когось зі своїх синів більше, ніж іншого.
