Оксана квапливо набирала текст у соціальних мережах, писала приватне повідомлення своїй подрузі. Після ранкових зборів на роботу, поки чоловік відвозив доньку до школи, вона могла дозволити собі кілька вільних хвилин.
“Зараз знову прийду на роботу, буде метушня, буде ніколи поділитися задуманим з Іриною” – думала Оксана.
У замковій щілині повернувся ключ, це повернувся чоловік.
– Сідай снідати, я зараз, – пальці швидко натискали літери на клавіатурі.
– Ти що там зависла? – крикнув із кухні Денис.
– Біжу вже. Іринці відправлю повідомлення тільки.
Оксана, надіславши повідомлення, кинула телефон на ліжко і побігла на кухню, де на неї чекав чоловік.
– Написала я про нашу з тобою затію.
– А вона що?
– Поки не знаю, ще не відповіла. Теж на роботу збирається, зайнята.
Після сніданку Денис завіз Оксану на роботу і сам вирушив у своїх справах. За роботою Оксана не помітила, як настав обід. Взявши телефон до рук, вона виявила чотири повідомлення від своєї подруги Ірини.
“Не знаю”.
“Дивіться самі”.
“Мені ця затія не подобається. Тягнеш, тягнеш вас у місто, а ви в село, в колгосп рветеся. Що ти там будеш робити? За курми стежитимеш?”
Оксана не здивувалася. Останнім часом подруга всі її ідеї сприймала “в багнети”. Подруга Ірина була кар’єристкою. Займала хорошу посаду у великій компанії і дуже цим пишалася. Для неї в пріоритеті завжди були робота і гроші.
На особистому фронті в Ірини не складалося, дітей не було. Нині всі її мрії були зосереджені на придбанні свого власного житла, бажано в елітному районі. Ось тому її реакція була не дивна.
Оксана і Денис були одружені тринадцять років. За цей час подружжя змінило не одну квартиру. Одразу придбати просторе житло бюджет не дозволяв, але з появою дитини, їм доводилося розширювати свою житлоплощу.
Подружжя дуже мріяло про будинок, але всі мрії, як завжди, впираються в гроші. Купити відразу добротний будинок не дозволяли фінанси, а жити в постійному будівництві теж не хотілося. Їхня остання квартира була просторою, але Оксана з чоловіком відчували, це не те, не межа їхньої мрії. Часом, так хотілося усамітнення і спокою на своїй землі.
Посадити невеликий город, завести курочок і качок, погрітися в теплій лазні. Хоча б на деякий час виїхати від міської метушні та заторів, побути в гармонії з природою.
На вихідних друзі сім’ї покликали Оксану і Дениса виїхати за місто, відпочити на природі.
– Ми з сім’єю завжди раді відпочинку на природі. Куди саме поїдемо? – запитав знайомого Денис.
– А поїхали до мене на пасіку? Чим не природа? Я там усе тобі покажу. – відповів Артем, друг Дениса.
– У тебе є пасіка? Ніколи б не подумав. Ти на дачника зовсім не схожий.
– Та прикупив кілька років тому ділянку недалеко від міста. Сусіднє село. Ось думав, чим зайнятися. А на думку спали тільки бджоли. Часто їздити не потрібно, догляду особливого вони не потребують. Мені подобається.
– Теж із дружиною завжди мріяли мати власну землю, але якось поки що не виходить.
– А що, у нас сусід ділянку продає. На ділянці невеликий будиночок, звісно, потребує ремонту, але, думаю, для тебе це не було б проблемою. Якщо хочеш, можемо по приїзду до нього зазирнути, він улітку постійно там перебуває, для нього це як дача.
– Ну, хіба що дізнатися, – задумався
Денис.
Сусід справді надумав продавати ділянку. Через свій вік чоловік більше не міг їздити і доглядати за ділянкою. Ціна виявилася дуже привабливою. Недалеко від міста, рівна невелика ділянка з будиночком і сарайчиком.
Подружжю ідея придбання цієї ділянки дуже сподобалася. Давно вони мріяли про це.
Йдучи, Денис пообіцяв господареві ділянки подумати і повідомити про своє рішення.
Додому подружжя повернулося натхненне новою ідеєю придбання ділянки. У голову приходило багато думок і планів.
– Як здорово там буде відпочивати на вихідних і канікулах. Будиночок, звісно, поганенький, але можна ж щось придумати. І лазню згодом можна буде побудувати невелику, дитині басейн на літо поставити, – захоплено тараторила Оксана.
– Почекай, почекай, – сміявся Денис, – ми ще нічого не купили. Ціна приваблива, але чи потягнемо ми цю покупку? Про це потрібно ще подумати. А так, ідея чудова. Тиша і спокій. Свобода від міської метушні, хоча б ненадовго.
– Так, погоджуся, все питання в грошах. Не кредит же брати! Гаразд, що-небудь придумаємо.
Наступного дня, крім подруги, Оксана поділилася своїми задумами з деякими колегами по роботі, з якими непогано спілкувалася. На її подив, тих, хто підтримав, було дуже мало, здебільшого були, чомусь, проти:
– І навіщо вам зайвий клопіт, город, робота. Я ось після роботи не можу себе змусити домашні справи зробити, – говорила одна колега.
– У вас що, зайві гроші? З’їздіть
краще на море, відпочиньте. Куди краще, ніж сидіти в селі з комарами, – говорила інша.
“І навіщо я все розповідаю, з усіма ділюся” – лаяла себе Оксана.
“Доброго ранку. Все забуваю тебе запитати про вашу задумку з ділянкою? Що вирішили за підсумком?”
Таке повідомлення Оксана виявила під час робочого дня від своєї подруги. Часу відповідати все одно не було, тому Оксана вирішила відкласти цю розмову до вечора, лише написавши:
“Пізніше відповім”.
– Як думаєш, сказати їй про все? – запитала поради Оксана в чоловіка.
– Знову хочеш нарватися на непотрібні тобі поради? Ти ж зарікалася поки що не ділитися з нею нічим. Тим паче, наша задумка ще в процесі виконання. Це так думаю я, а ти дивись сама, – відповів Денис.
– Але раніше ми всім одне з одним ділилися і я не помічала стільки негативу від неї. Ми стільки років були дружні й підтримували одне одного.
– Ви просто стали старшими, з’явилися свої пріоритети. Так буває. Скажеш їй за фактом пізніше. І не будь залежна ти від чужих думок і порад, – усміхнувся Денис і обійняв Оксану.
– А ти помітив, що багато хто нас не розуміє? Переконують у непотрібності цієї покупки? Колеги, батьки, яким ти, до речі, теж розповів, і навіть Іринка. Природа, чисте повітря, своє невелике господарство – це ж прекрасно.
Наша донька скоро стане дорослою, самостійною, житиме окремо. Ось і залишимо їй квартиру, а самі поїдемо в село. А що? Ну що ти смієшся? – говорила Оксана усміхненому чоловікові.
– У тебе робота віддалена, і я собі що-небудь знайду, будемо там на господарстві. Ось ти смієшся, і всі, кому я розповідала про плани, сміються. А що, якщо це моя мрія? Якщо мені в селі буде комфортно? Не всі мріють про посади і багатство. Є більш приземлені мрії, – розійшлася не на жарт Оксана.
– Гаразд, гаразд. Усі мрії збудуться, обіцяю.
– Дякую. А Ірині я все-таки розповім. Вона сьогодні писала, треба щось відповісти.
Надвечір, звільнившись від домашніх справ, Оксана прилягла відпочити й заразом написати повідомлення подрузі, яка саме була в мережі.
” Ірино, ми переїхали,” – одразу про всі новини Оксана писати не наважилася.
“У сенсі? Куди? У село своє? “- знущально жартувала Ірина.
Оксана вирішила не реагувати на недоречні жарти подруги. Вона давно помітила, як змінилася Ірина. Отримавши хорошу посаду, подруга почала зазнаватися. Стала поводитися зарозуміло, намагалася самоствердитися за рахунок колючих жартів і непотрібних порад. Оксана дуже дорожила їхньою дружбою, але часом не знала, чого чекати від подруги.
“Ми переїхали тиждень тому, в нову квартиру. Ще не встигли всі меблі розставити.”
“Навіщо? У вас же була чудова велика квартира? Новий ремонт? Щось сталося?”
“Ми вирішили поміняти нашу трикімнатну квартиру на двокімнатну, з доплатою. У новій квартирі теж непоганий ремонт, вона ближче до школи Ніки, ближче до будинку батьків. Вирішили, що попередня квартира занадто велика для нас. Та й гроші зараз дуже знадобляться для нашого заміського будиночка. Ділянку ми купили, тепер хочемо створити собі всі умови.”
“Я в шоці від вас. Як можна було проміняти простору квартиру в місті, у затишному районі, у новому будинку на село? Я вас зовсім не розумію. Я мрію про свою простору квартиру, а ви продаєте. І заради чого?”
“Ну, ми так розсудили. Ми цього дуже хочемо. Нам не шкода.”
“Дивіться самі. Як хочете.”
Відповідь Ірини була короткою, на інші теми подруги більше не листувалися. Оксану дуже образила реакція Ірини, адже вона ніколи собі не дозволяла засудження її рішень і дій. Намагалася підтримати подругу, незважаючи на те, що багато чого їй теж було не до душі.
Йшов час. Оксана і Денис облаштувалися в новій квартирі. Так, вона була меншою, але тісноти вони не відчували. Головне, у дитини була окрема простора кімната. До нового району звикли досить швидко.
Так непомітно наставало літо – чудовий час для будівництва будинку. Подружжя жило в очікуванні здійснення їхньої мрії. Грошей від продажу квартири їм не вистачало, довелося брати невеликий кредит у банку, але й це зовсім не засмучувало Оксану та Дениса.
Ділянка і справді була чудова. Знаходилася вона в прилеглому від міста селі. З ділянки відкривався прекрасний вид на поле і змішаний ліс. Зовсім недалеко був невеликий ставок з облагородженим пляжем, придатним для купання влітку.
Подружжя намагалося якомога частіше навідуватися на ділянку, готувати майданчик для будівництва невеликого будиночка.Спеціально для сайту Stories
Два роки Оксана і Денис були зайняті роботою на ділянці, і їхня праця приносила видимі плоди. Так був побудований невеликий будиночок і лазня. Денис власноруч сколотив курник, а Оксана оформила палісадник із квітами і плодовими насадженнями.
– Денисе, Ірина написала, що в неї починається відпустка. Вона приїде до батьків на кілька днів, перед поїздкою на море. Пропонує зустрітися.
– А вона більше не вважає нас сільськими дурнями? – усміхнувся Денис.
– Ось, якраз, нехай приїде і подивиться своїми очима, яку ми красу навели на ділянці.
– Добре, нехай приїжджає.
Через тиждень Ірина була в міській квартирі подружжя. Обидві жінки були дуже раді одна одній. Саджаючи гостю за накритий стіл, Оксана запропонувала:
– Чому б нам не з’їздити в наш сільський будиночок? Якраз літо, там така краса. Подивишся, який порядок ми там змогли навести.
– Так, я б хотіла подивитися, заради чого ви продали свою простору квартиру, – єхидно підмітила Ірина.
– Ну, значить домовилися. Давай не будемо зволікати і прямо завтра поїдемо?
Наступного дня вся компанія була в сільському будинку подружжя. Ірина дійсно була приємно здивована сільською обстановкою. Тиша і спокій, ніякої метушні. До того ж, з ділянки відкривалися чудові краєвиди на воду і ліс. Запах свіжої трави і тепле сонце.Спеціально для сайту Stories
Оксана влаштувала подрузі невеличку екскурсію місцевістю і будинком. Після екскурсії жінки вирішили позасмагати. Розташувалися на лежаках.
– У вас тут так тихо, – влаштовуючись зручніше, сказала Ірина.
– Чужих тут не буває, усі свої. Незважаючи на те, що це село, люди давно тримають будинки, як дачі. Постійно проживаючих тут дуже мало. У майбутньому я б хотіла стати однією з них. Жити тут постійно, – посміхнулася подрузі Оксана.
– А що будете робити? З нудьги з розуму не зійдете? – засміялася Ірина.
– Нам є чим зайнятися. У Дениса руки золоті, знайде куди прикласти і чим зайнятися. Нам тут дуже добре, можеш сміятися скільки завгодно. Ми не шкодуємо про квартиру. Тут ми відпочиваємо.
– Ну не знаю, я в цьому не відчуваю прогресу. Потрібно розвиватися, досягати нових вершин. Так, тут добре, не сперечаюся. Затишно, хочеться тут бути. Але, як же люди навколо? Що вони скажуть? Думаю, вам заздрити ніхто не буде.
– А яке нам діло до людей? Нам комфортно. Головне, коли ти сам щасливий, у душі твоїй гармонія. Ми з Денисом щасливі, ми на своєму місці, – Оксана була задоволена своєю відповіддю. Їй більше не хотілося сперечатися з подругою, або, тим більше, ображатися на неї. Головне, що вона щаслива!
