Три місяці тому я розлучилася із чоловіком. Ніхто не був винен, так склалися обставини.
Він був грубуватий, нахабний, але я його може, любила, може хвора звичка була. Але зараз ніхто не потрібний мені більше.
Розумію, що майбутнього з ним не було б все одно. Коли я потрапила до лікарні, навіть не зателефонував, написав, щоби сфотографувала шви!
Я пишу та все розумію, треба забути. Місяць тому познайомилася з іншим чоловіком, він повна протилежність колишньому — лагідний, добрий, роботящий.
Я приїхала до нього в село, він сплатив мені дорогу, але я не можу його обійняти, поцілувати.
Я варю, печу пиріжки, ми разом дивимося телевізор, але мені неприємні його поцілунки в губи, хочеться відштовхнути його. Так, у нас є інтимні стосунки.
За вдачею я темпераментна надто, але сама я жодного разу його не обійняла, просто дозволяю себе любити, доставляти мені ласку.
Розумію, що я неправа, але я не можу себе переступити. Він просить мене залишитися жити з ним, каже: “Не працюй, сам забезпечу”.
Але серцю не накажеш, люблю того зухвалого, мужлана, з якого я здувала пилинки, якого доводилося забезпечувати і дґчерез якого я часто страждала.
