У дитинстві старша сестра називала мене недолугою, зітхала, що не знає, ким я стану, коли виросту. Так воно і вийшло. Зараз мені 33, і я повністю згодна з її давніми переживаннями. І, що найголовніше, я навіть не знаю, що б я змінила, якби могла повернути час назад.
З одного боку, не робила нічого відверто поганого. А з іншого, чому в такому разі, я так сильно незадоволена своїм життям?! Мама, напевно, щось відчувала. Бо вже з раннього дитинства доручила сестрі доглядати за мною. Наша різниця в три роки звичайній людині здалася б невеликою.
Але ментально між нами це була справжня прірва. Сестра вчилася набагато краще за мене, добре і швидко справлялася з домашніми справами. Та й зараз я розумію, що вже тоді вона була симпатичнішою. Невелика сільська школа не вимагала надто багато чого від учнів.
Просто приходь на уроки – і ти вже вважатимешся “середняком”. Я так і робила. Не надто заморочувалася з предметами, бо знала, що це все одно ні до чого не приведе. Або ти дійсно серйозно готуєшся до іспитів і претендуєш на вищу освіту, або не паришся й отримуєш стандартний атестат, як у всіх.
Як ви, напевно, вже зрозуміли, сестра – одна з небагатьох, хто вступив до університету після школи. Вона зуміла втілити свою мрію і переїхала вчитися до столиці. Пам’ятаю, я тоді навіть надихнулася успіхами сестри і теж спробувала сісти за підручники, але в мене нічого не вийшло.
Напевно, інший склад розуму. Кілька разів я приїжджала до сестри в місто. Але цікавими ці поїздки назвати я не можу. Я все очікувала, що вона покаже мені якісь красиві місця, нічні клуби, симпатичних хлопчиків, але вона стала якоюсь ще більш серйозною. Почала носити окуляри, строгий одяг.
Навіть голос змінився. І ще вона постійно розповідала про свої нові предмети, викладачів і все таке інше. Було видно, що сестра потрапила у свій світ. Я ж після школи вирішила взяти рік чи два, щоб розібратися із собою.
Біля нашого будинку було відділення пошти, куди я влаштувалася без особливих проблем. На тлі двох бабусь я виглядала дуже вигідно, тож до нас почало звертатися все більше молодих людей.
З одним із них у мене почалися серйозні стосунки, а згодом, він став моїм чоловіком. Коли я була на восьмому місяці вагітності, сестра поділилася з нами новинами про те, що нарешті влаштувалася на роботу своєї мрії.
З перспективами і хорошою зарплатою. Я поцікавилася в неї по-сестринськи про фінансове питання. І цифри, які вона назвала, здалися мені не те що перебільшеними, а якимись навіть космічними.
За два роки я знову була при надії. Сестра якраз вирішувала свої питання з іпотекою. Вона хотіла взяти трикімнатну квартиру, хоча навіть заміжня не була. Та що там заміжня. Вона якраз розійшлася ще з одним хлопцем.
Ось так, виявляється, якими можуть бути різними найрідніші люди. Коли я дізналася, що чекаю на третю дитину, мама була у нестямі від радості. Сказала, що рада, що обидві доньки змогли знайти себе в житті.
Того ж дня вона заявила, що збирається переписати будинок повністю на мене. Сім’я у мене велика, місця потрібно багато, а у сестри і так все чудово. Правда, треба, щоб я з нею обговорила цей момент, але вона, напевно, не буде проти.
Ось тільки мама не знала, що кожного разу, коли я їздила до сестри в місто, я позичала в неї деяку суму грошей. Просто на життя. Чоловік хоч і працював, але в наших краях платили копійки, а в нас уже троє дітей.
Потрібно було стільки всього! Щоразу я записувала свій новий борг у зошит, щоб у майбутньому за все розплатитися. Тепер я повністю відчула, що відчувають люди, які взяли гроші в борг. А тут ще й ситуація з будинком.
Я прекрасно знала, що з усіх боків це рішення було нечесним щодо сестри. І якби вона вигнала мене з порога, я б її зрозуміла. Але, почувши про рішення мами, вона тільки посміхнулася.
Вона сказала, що сама б ніколи не порушила це питання, бо це я залишилася в селі, з мамою і господарством, а вона змогла зайнятися кар’єрою. Виявилося, що діти її ніколи не цікавили.
Їй подобалося вчитися, досягати, заробляти гроші, але вона ж жінка, продовжувачка роду. Тож мама б завжди тяжіла б над нею з цього приводу, але так вийшло, що я впоралася за нас двох, чому сестра була дуже рада.
І взагалі, вона прощає мені всі борги і збирається і далі мені допомагати. Адже я зробила їй таку послугу. Ось відтоді я почуваюся якось не так. Начебто все ж добре. Діти, чоловік. Усі ситі, одягнені. Гріх скаржитися.
У селі тихо, спокійно. Ніяких нервів чи переживань. Порівняно з великим містом. Але мене чомусь гризе те, що сестра зараз багато чого може собі дозволити, хоч вона й одна. Я не знаю, чому так, але раніше такого не було
