Я все своє життя присвятила вихованню дочки та сина. І тепер, коли я тяжко хвора, і не можу сама себе обслуговувати ніхто з них не захотів доглядати мене. Як важко розуміти, що ти не потрібен своїм дітям?
Я ростила своїх дітей одна. Чоловік загинув, коли народився наш син, на той момент ми вже виховували доньку. Я працювала на двох роботах, щоб вони мали все.
Я кожному з них дала освіту. І не якусь там, а найвищу. Дочка отримала диплом дизайнера, а син – будівельника. Вони обоє влаштувалися на добрі роботи. Поки я була здорова, то завжди допомагала їм із дітьми.
У мене два онуки: Сергій – син доньки і Сашко – дитина сина. Я водила хлопчиків на гуртки, забирала зі школи. Вони часто лишалися в мене. Але одного разу я просто знепритомніла. Лікарі сказали, що тиск підвищився.
Мене поклали до лікарні на обстеження. Дочка відвідала лише один раз за весь час, а син тільки подзвонити спромігся. Мене виписали за тиждень і сказали не перевтомлюватися, але діти привезли мені онуків. А з ними знаєте як буває: то пограти, то їсти приготувати, то на дитячий майданчик зводити.
Через два місяці в мене стали німіти ноги. При цьому вони не хворіли, але мені важко було ходити. Я попросила сина звозити мене на машині на обстеження, але він завжди був зайнятий, і я викликала собі таксі.
Скажу вам для пенсіонерки це суттєві витрати. Мене довго оглядали та проводили різні процедури, щоб з’ясувати причину моєї недуги. Виявилося, що у мене серйозна проблема.
Видалити її хірургічно теж дуже небезпечна процедура, тому сказали просто за цим спостерігати. Минав час, і ноги мене турбували все більше. А одного разу я просто не змогла підвестися з ліжка.
Я зателефонувала дочці, але вона була на роботі та порадила мені викликати швидку допомогу. Мене забрали до лікарні. З того часу я не відчуваю своїх ніг. Пересуватися я природно не можу.
Лікар перед випискою пояснювала моїм дітям, що мене не можна залишати однією, і що мені потрібний догляд.Удома дочка з сином довго сперечалися, хто має забрати мене жити до себе. Дочка наводила аргументи, що має невелику квартиру і немає окремої кімнати для мене. Син не поступався їй і відповідав, хоч у нього велике житло, його дружина вагітна і навряд чи погодиться на переїзд свекрухи.
Мені стало так соромно, що я прожила все життя і не заслужила співчуття від своїх дітей. Я перебила їх і сказала, щоб вони йшли обоє! Нікого бачити не хочу! Я чудово впораюся сама і не збираюся бути для них тягарем. І вони пішли. А я лежала та плакала в подушку.
Як таке могло статися? Як із улюблених дітей вони перетворилися на егоїстів? Невже я так їх виховала? Я всю ніч не могла заснути. А коли настав ранок, я була в дуже пригніченому стані. Я почула, як відчинилися вхідні двері і злякалися.
Виявилося, що діти вчора пішли, і квартира всю ніч була не замкнена. А встати то я не можу. Це прийшла сусідка з першого поверху, гарна молода жінка, котра одна виховувала доньку. Вона захотіла мене провідати.
А мені так прикро стало, що я розплакалася і все розповіла їй. Вона запропонувала свою допомогу, але якщо я рідним дітям не потрібна, то як можу прийняти допомогу від сторонньої людини? Але сусідка виявилася наполегливою. Вона принесла мені їжу та приготувала чай.
З того часу ця мати-одиначка доглядає мене, а я віддаю їй половину своєї пенсії. З них вона купує продукти та готує мені. Інші гроші йдуть на комунальні послуги та інші побутові товари.
Тепер моє життя повністю залежить від чужої людини, а рідним дітям абсолютно все одно, як там їхня мати. Дзвонять зрідка і зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що за мною є, кому доглядати.
