— Світ не без добрих людей, щось придумаю, — легковажно відмахнулася Діана.
Вікторія лише похитала головою, але нічого не сказала. Не в її правилах було лізти з порадами в чуже життя.
— Данилко, не поспішай так, мама втомилася.
— Настусю, зараз будемо переходити дорогу, тримай мене за руку.
Діти слухняно пригальмували і кожен з них взяв за руку свою маму. Поки йшли, звично розмовляли про те, що сталося на роботі.
За цією розмовою дорога проходила непомітно, благо що жили в сусідніх будинках і з роботи йшли за дітьми в один і той же садок в один і той же час.
Діти у Діани і Вікторії теж були в одній групі, а коли йшли разом – були більше захоплені спілкуванням один з одним, ніж розгляданням вітрин магазинів і постійним ниттям «мамо, купи».
— Мені, до речі, підвищення запропонували, — похвалилася Діана. — Поки що, правда, тільки на час декрету моєї начальниці, але це все одно аж цілих три роки зовсім іншої зарплати.
— Так, і іншої відповідальності, — не забарилася зауважити Вікторія. — Як з дитиною будеш справлятися, якщо там доведеться після роботи залишатися ще на годину-другу?
— Світ не без добрих людей, щось придумаю, — легковажно відмахнулася Діана.
Вікторія лише похитала головою, але нічого не сказала. Не в її правилах було лізти з порадами в чуже життя.
На очевидний прорахунок вона вказала, а якщо її слова до відома не взяли – це вже не її проблема.
Сама вона, як і Діана, виховувала Настусю самостійно. Чоловік був, звичайно, але працював вахтами, щоб швидше виплатити іпотеку на трикімнатну квартиру в хорошому районі.
Та й усі поточні витрати дружини і дочки чоловік повністю покривав. У свій час навіть вів розмову про те, щоб Віка зовсім пішла зі своєї роботи і присвятила себе виключно дому і дитині, та тільки потім з його колегою стався нещасний випадок.
І зрозумів Денис, що краще Вікторії з роботи не йти для її ж блага. Хто знає, який поворот зробить доля, а в сорок-п’ятдесят років кар’єру відразу не почнеш, краще все-таки сидіти на нагрітому місці.
Вікторія і сиділа. Але на підвищення не мітила і запаморочливу кар’єру собі будувати не рвалася. Розуміла, що з дитиною на руках такий забіг на довгу дистанцію не потягне.
Якщо раптом з грошима туго стане – може на додачу до основної роботи підробіток знайти. Але це тільки якщо притисне.
Поки ж піддавати себе додатковому навантаженню не хотілося просто щоб не вичавити всі соки раніше терміну.
З дитиною їй нікому допомогти, а це теж ого-го яке навантаження. Один тільки період адаптації до садочка чого вартий, коли Настя тиждень ходила до садочка, а потім два тижні на лікарняному сиділа через черговий підхоплений вірус.
Зараз, звичайно, стало легше в цьому плані, але замість лікарняних додалися нескінченні вироби, гуртки, та й відповіді на сотні тисяч дитячих «чому» ніхто не скасовував.
Домашня робота, природно, теж була повністю на Вікторії. Ні, Настуся розуміла, що смітити не можна, після двох-трьох нагадувань складала на місце іграшки і навіть намагалася не бруднити парадні сукні.
Та тільки дитина – це все одно дитина, і як би ти не намагався її виховувати і пояснювати, прибирання все одно буде мінімум раз на два дні і в обов’язковому порядку.
Так що на своїй «нескладній» роботі і з домашніми клопотами на додачу Вікторія тільки й могла, що подивитися після роботи і прибирання одну-другу серію мультика разом з дочкою і заснути.
Яка ще кар’єра? Які ще додаткові навантаження? З цими б впоратися…
Ні, молода жінка знала, що бувають жінки, які легко тягнули на собі не тільки одну, але й навіть трьох дітей, чоловіка-нахлібника, та ще й батькам примудрялися допомагати, але для неї самої це було з області фантастики.
Тож Діані вона не заздрила і її підвищення собі не бажала. Правду кажучи, вона вже наступного дня забула про цю розмову.
І не згадала б, якби через два тижні Діана так само буденно не підійшла до неї в обідню перерву і не попросила:
— Віко, а ти не могла б Данилка сьогодні після роботи забрати? А то мені треба терміново доробити дещо, доведеться після роботи залишитися. Сама знаєш, бабусь у нас немає, попросити про допомогу нікого.
— Та не питання, звичайно, заберу. Тільки в садок подзвони, поясни ситуацію, щоб на мене поліцію не викликали за спробу викрадення чужої дитини, — ледь посміхнулася Вікторія.
І дуже здивувалася, коли наступного дня запит повторився. Але оскільки була п’ятниця, вирішила, що не буде ускладнювати життя працівникам дитячого садка і самому Данилку, тож забере хлопчика вдруге і востаннє. Тим більше, що з дочкою вони начебто не сваряться поки що.
Ключовим словом було «поки що», адже, як виявилося, Данилко не вередував тільки в перший раз. А вдруге, осмілівши, почав задирати Настю і навіть зламав одну з її іграшок.
Буває, звичайно, але все ж за дочку Віці стало якось прикро. Тому, коли Діана після роботи прийшла до неї додому за своїм сином, Віка вирішила поговорити начистоту.
— Діано, послухай, я більше не зможу забрати Данила.
— Це чому це? Я взагалі-то розраховувала, що ти мені будеш іноді по-дружньому допомагати.
— Так, але ти мене про це не питала.
— Між іншим, я тобі про своє підвищення розповідала. І ти сама сказала, що мені треба буде вирішувати питання з тим, щоб хтось забирав з садочка Данилка.
— Однак я ні слова не сказала, що готова тобі цю допомогу надавати на безоплатній основі.
— О так! То тобі гроші потрібні? Відразу б і сказала, що по-людськи стосунки будувати не вмієш, тільки про товарно-грошовий еквівалент думаєш.
— А ти хіба про нього не думаєш? З чого це раптом твої переваги по зарплаті і статусу досягаються за рахунок мого часу? Данило, до речі, сьогодні одну з іграшок Настусі зламав.
— Стежила б за ним краще — і не зламав би нічого.
— Ось найми йому няню — і вона буде краще за ним наглядати, — спокійним, але дуже холодним голосом сказала Вікторія. — Так і знай, я більше його забирати не буду.
Ти або наймай когось, або ще як вирішуй свої проблеми, але до мене більше з цим не повертайся.
— Ходімо, Данилко. Тітка Віка погана, тітка Віка тебе не любить.
— Мамо, а чому тітка Діана на тебе злилася? — запитала Настя маму після відходу незваних гостей.
Довелося пояснювати дитині в міру сил і можливостей, чому нав’язувати свою дитину чужій жінці — поганий вибір, і чому, швидше за все, вони більше разом з Данилом додому ходити не будуть.
— Шкода. Мені він подобається, хоча іноді і поводиться, як дивак, — підсумувала дочка. Але більше ніяких питань про Данила і його маму не задавала.
А в понеділок Вікторія, прийшовши в садок за Настею, ледь не отримала з рук в руки ще й Данила.
— Вибачте, але я Данила більше не забираю.
— Як так? Адже вона сьогодні дзвонила зранку і сказала, що все в силі і ви, як і зазвичай, його заберете разом зі своєю дівчинкою.
— Ось …стерво… — собі під ніс прошипіла Віка.
Після чого з ввічливою посмішкою пояснила виховательці, що ніяких домовленостей з її боку підтверджено не було.
Що зараз Діана фактично підлаштувала цю ситуацію в надії, що Віка відчує провину і причетність до того, що відбувається, після чого вже звично забере хлопчика до себе втретє.
А там і в п’ятий, десятий, і взагалі до самої школи буде тягнути після роботи на своїй шиї не одного, а двох дітей.
Адже світ не без добрих людей, а добрим кожен хоче здаватися. Настільки хоче, що часом навіть готовий принести в жертву свої власні інтереси і комфорт своїх рідних дітей, аби чужі люди не подумали погано.
Проблема була в тому, що Віка свого часу побувала на місці такої дитини, речі якої віддавали родичам, а іграшки швидко ставали власністю чужих дітлахів.
І тому – не хотіла, щоб її власна дочка за її потурання отримувала подібний досвід.
Так що Данилко, який ревів у нестямі, був залишений під опікою виховательки чекати маму, а сама Віка, забравши Настю, звично пішла додому знайомою дорогою.
І тільки ближче до дев’ятої години отримала від розлюченої Діани кілька повідомлень на робочий акаунт в месенджері.
Звинувачували її вже звично в байдужості і черствості. А ще – в нелюбові до дітей і повністю байдужому ставленні до їхніх сліз.
І, звичайно, Діана зробила з усієї цієї ситуації найнелогічніший висновок: вирішила, що Віка заздрить їй і її майбутнім кар’єрним успіхам, тому і ставить їй палиці в колеса.
А могла б проявити жіночу солідарність і хоч трохи, але допомогти такій же матусі та доглянути за чужим синочком.
Що цікаво, ні до цього інциденту, ні після нього Віці Діана свою допомогу жодного разу ні в чому не пропонувала.
На роботі Віка, як могла, пояснила ситуацію іншим колегам. І була здивована тому, що багато жінок стали на її бік, ополчившись проти Діани.
Майже всі жінки стверджували, що навіть рідним бабусям залишають дочок і синів з часткою побоювання і кожні пару годин дзвонять, щоб запитати, як справи і чи точно все в порядку.
А тут, фактично, абсолютно чужій людині. Та й відповідати за чужу дитину в разі чого доведеться по повній програмі.
А Діана розумна, захотіла вирішити свої проблеми за рахунок чужої доброти. Самій, значить, більше грошей, а за її сином чужа жінка повинна за безкоштовно дивитися, та ще й годувати його зі свого столу ввечері…
Ні вже, Діаночко, так справа не піде.
Послуги няні Діана оплачувати не побажала, а «добру людину» на постійній основі знайти не змогла.
Тому підвищення в результаті запропонували іншій людині, яка могла затримуватися на роботі при необхідності без будь-яких проблем.
А Діана наступні три роки при зустрічі на порозі садка з Вікторією навіть не віталася. І напевно ні-ні, та згадувала її злим словом, вважаючи винуватицею своєї невдалої кар’єри.
Вікторії, втім, було байдуже і на чужу кар’єру, і на думку Діани про неї. Головне – що їй вдалося відстояти межі своєї сім’ї і не дозволити посадити собі на шию чужу дитину.
А в наші дні вміння за себе постояти перед усілякими нахабними особистостями часом коштує набагато більше, ніж всі ці ваші кар’єри…Спеціально для сайту Stories
