Хочу поділитися з вами своєю історією та переживаннями, я ніколи нікому про це не говорила і не скажу. Я не маю близьких подруг, рідних братів сестер, кому б я довірилася.
Я єдина дочка, є вища освіта. Так сталося, що ніде офіційно не працювала.
5 років тому у моїх батьків сталося розлучення, мама від нас з’їжджала. Хочу сказати, що я мала важке дитинство, пов’язане зі стосунками батьків, у мене багато нервових тиків, страхів, фобій.
Я вже доросла жінка, а досі прив’язана до мами з татом. І це не виправити. Ми одружилася, а мати повернулася до батька.
Мій чоловік з іншого міста і після весілля ми живемо разом у моїх батьків. Є дитина, 1 рік та 8 місяців. Мій чоловік став дорікати мені, що я не працюю.
Намагалася шукати роботу, але в цей момент мати сказала, що вона поїде тоді від нас, що вона не збирається витрачати свої роки та сидіти у чотирьох стінах з дитиною. Хоча за фактом вона і так сидить, до того ж зі мною.
Батько вживає, дуже часто, скандалить, підіймає руку на мене, маму. Залишити їх не можу, тому що вони зовсім розійдуться з оковитою.
Чоловік не підтримує мене, при кожній нагоді дорікає, каже: «ти вдома сидиш, а я працюю».
Я в глухому куті, мені дуже погано. Я заплуталась. Я дуже люблю свою дитину, свою сім’ю. Але я не знаю, що робити.
Іти нікуди, лишити всіх не можу. Немає жодної людини, кому я можу поплакатися. Є родичі, але вони лише потім обговорюватимуть між собою мою сім’ю.
Допоможіть, будь ласка, мені з порадою. Пишу це вперше та єдиний раз. До речі, психолог мені не допоміг.
