Я, за своєю суттю, людина досить недовірлива і вразлива. Навіть у свої 49 років. Вже не знаю, такою я була завжди чи так мене привчили батьки. Виросла в досить забезпеченій сім’ї, єдина дитина. Головною у нас завжди була мама, вона ж і займалася моїм вихованням.
Не те щоб моє дитинство було якимось казковим, але, зізнаюся, деякі однолітки мені заздрили. Бувши вже юною дівчиною, я знайшла для себе покликання. Мистецтво макіяжу. Мені подобалося годинами чепуритися перед дзеркалом, пробувати себе в різних образах, доглядати за зовнішністю.
Хтось може назвати це самозамилуванням, але я вважаю, що жінка і має бути саме такою. Нести в собі красу, яка, як відомо, врятує світ. А потім, коли в країні настала хоч якась свобода і бути гламурною не вважалося чимось непристойним, на мене почали звертати увагу.
Залицяльників було багато, але я не звикла розмінюватися на дрібниці і одного разу зустріла свого майбутнього чоловіка. У нас одразу ж закрутилися стосунки, мені все в ньому подобалося, і через деякий час ми одружилися. Мій чоловік людина забезпечена.
Він шанобливо ставився до моєї пристрасті щодо зовнішності і всіляко цьому сприяв. Смішно сказати, але за своє життя я не пропрацювала жодного дня. Я маю на увазі роботу із зарплатою. Але ж підтримувати сімейне вогнище – це теж робота! Тим паче що в нас ще й син народився.
Про тяжкість материнства знає практично будь-яка жінка. Згадуючи сімейне життя, не можу не посміхнутися. Ми часто літали в інші країни, я спробувала, напевно, страву кожної кухні світу. У свята мій чоловік балував мене дорогими подарунками. Діаманти – найкращі друзі дівчат.
Хто я така, щоб заперечувати? Але всьому в цьому світі приходить кінець. Я, як і всі, не молодію. І суперниць у жінок з кожним роком стає тільки більше. І мій чоловік попався до однієї такої хижачки на гачок. Про це я дізналася тільки через рік їхніх стосунків.
Деякі дівчата вміють помічати неприємні дзвіночки: довге волосся на комірі сорочки, запах жіночих парфумів і все інше. Але мій випадок був банальний: жіночий голос, що лунає з динаміка мобільного. Була складна розмова. Швидше сварка. Я багато кричала, плакала, заламувала руки.
Навіть дзеркало розбила. Чоловік обіцяв усе виправити, заспокоював мене, звертався до минулого. І я повелася. Дала день, щоб він її кинув, поїхала із сином у відпустку, після приїзду вирішила залишити все на своїх місцях. Руйнувати власну сім’ю не хотілося.
Мій чоловік знову мене зрадив. Ба більше, його пасія ще й завагітніла. Цього разу чоловік був більш відстороненим. Він уже не благав мене, а просто мовчав, думаючи про щось своє. Просив дати йому час, щоб вирішити, як бути далі. Тобто тепер ініціатива була в моїх руках.
А я нічого вирішувати не хотіла. Моя позиція була непохитна: нехай ця жінка забирається з нашого життя. Я нічого не хотіла чути. Тоді чоловік поїхав, а я залишилася вдома сама. Син був далеко, тож мені ніхто не заважав ревіти самій, уткнувшись у подушку.
Увечері я зателефонувала мамі, і вона запропонувала зустрітися десь на свіжому повітрі. Ми зустрілися в кафе, де я переказала все те, що трапилося зі мною, намагалася не розплакатися, але було дуже непросто. Мама вислухала мене і порадила насамперед заспокоїтися.
Вона зізналася, що була здивована тому, що в нас узагалі щось вийшло. Адже я стільки років прожила з першим і єдиним чоловіком. І адже це чиста правда. У розлученні немає нічого страшного. За статистикою, половина або навіть більшість шлюбів рано чи пізно розпадаються.
Коли я знову зустрілася з колишнім чоловіком, атмосфера була вже зовсім інша. Я, звісно, не посміхалася, але намагалася бути більш прихильною. Сказала, що зрозуміла його. Не зовсім пробачила, але прийняла обставини, що склалися, і тепер просто хочу дізнатися, чи кохає він мене досі.
Виявилося, що ні. Його нова обраниця, тридцятирічна брюнетка, вже давно оселилася в його серці. І він весь цей час приховував їхні стосунки тільки з поваги до мене. Тоді я відповіла, що не хочу конфлікту і віддаю перевагу тихому розлученню. Все ж таки ми кохали одне одного колись.
Його реакція на це була блискавичною. Він немов помолодшав. Винувато посміхнувся і обійняв мене, але вже як чужа людина. Дякував і запевнив мене, що не образить і що навіть не сподівався, що я поведуся як доросла і розважлива жінка. Тепер я живу із сином у нашому старому будинку.
Якщо до двоповерхового особняка з сучасним ремонтом взагалі можна застосувати слово “старий”. Машину він мені теж залишив, але їздити я так і не навчилася. Але це теж можна вирішити. Адже аліменти, які він мені виплачує щомісяця, дозволяють найняти найкращого шофера в місті.
Хоч мені він не особливо потрібен. Таксі якось зручніше. Ми все ще іноді бачимося. Він навіть кілька разів брав свою наречену з собою. Мила дівчина, хоча чого ще я могла очікувати? Що колишній проміняє мене на стару потворну гримзу? Але я не ревную.
В мене є син, у мене є комфортне життя, та й мій колишній чоловік щасливий. А ще в мене є майбутнє. А чи буде в ньому присутній хтось ще – вирішувати тільки мені. А я нікуди не поспішаю, ще не встигла розкуштувати життя розлученої. А може, мені й справді сподобається?
