У нього інша жінка…
Ці слова Іра повторювала раз у раз, перекочуючи їх у роті, немов горошини. Сенс їх ніяк не доходив до її серця – воно залишалося спокійним, прихованим за товстою кіркою льоду, в яку Іра його помістила вже давно, щоб захищати від усіх цих його «я не створений для стосунків», «це все не любов», «до вівтаря тебе поведу я, раз батька немає».
З Пилипом вона познайомилася на курсах англійської. Він приковував до себе всі погляди своїм волоссям американського актора, пір’яною ручкою, якою писав легко і витончено, лукавою ямочкою на підборідді.
Чому з усього цього багатства дівчат різного віку і комплекцій Пилип вибрав Іру, вона й сама не розуміла: мама казала, що в Іри великий зад і некрасивий татів ніс.
Тата Іра не пам’ятала, але на фотографіях у нього був звичайний ніс, тому вона довго крутила біля дзеркала свій, намагаючись зрозуміти, що з ним не так.
-Все нормально з твоїм носом, – сказав Пилип, коли вона його запитала. – І з задом теж. Твоя мати просто заздрить, адже вона вже стара, а ти ось яка.
Від цих його «ось яка» всередині Іри розтікалося парне молоко з полуничним варенням, і вона влаштовувала багатогодинні суперечки сама з собою: якщо у нього все це несерйозно, тоді чому він каже мені «такі» слова?
Пилип і справді завжди її хвалив. Помічав нову сукню, талію, що сформувалася після двох місяців жорсткої дієти і щоденних мук у спортзалі, її вимову англійською та новий рецепт пирога.
Іра намагалася бути ідеальною для Пилипа, сподіваючись, що зможе навчити його коханню і прихильності (його кинула мати ще немовлям, і за запевненням самого Пилипа, кохати він не вмів), а він взяв і завів собі іншу жінку.
Сказав про це буденно.
-Я переїхав до жінки. У нас все серйозно. Так що зустрічатися зможемо тепер тільки після курсів, я не хочу її турбувати.
Це було так дивно. Так не схоже на Пилипа. І спочатку Іра навіть думала, що він її обманює. Що це ще один його хід, спроба закритися від пут кохання, що наздоганяють його.
До того ж Пилип не називав її імені, не говорив, хто вона, скільки їй років і де вони познайомилися. Іра перерила всі його соціальні мережі, але не знайшла жодного підтвердження, що Пилип у стосунках.
Звичайно, як і у будь-якого хлопця двадцяти шести років, серед друзів було безліч дівчат, які регулярно робили Пилипу компліменти, але з його лінивих відповідей Іра розуміла, що це несерйозно, ще більш несерйозно, ніж у них двох.
А потім вона знайшла у нього в рюкзаку тампони. Звичайна така коробочка, нова, нерозпечатана. І пачка знеболюючих.
-Це що? – запитала вона.
Пилип, якого важко було чимось збентежити, трохи почервонів і відповів:
-Вона попросила мене купити. Лежить вдома, їй не дуже даються ці дні.
І тут же почав збиратися, сказав, що йому час, хоча Іра до хвилини вже вивчила його «час» і розраховувала ще на двадцять три хвилини як мінімум.
«Дурепа! – лаяла вона себе. – Не треба було питати».
Пізніше з’явилися і нові докази існування «іншої»: парфуми на Восьме березня, якими вже давно пахло його волосся, і, мабуть, він боявся, що принесе на собі Ірин запах; дорогий годинник на зап’ясті з гравіюванням на зворотному боці «назавжди»; подряпини на його спині, які дратували Іру найбільше: зрозуміло, проміняв її на юну дикунку, яка тільки й думає, як позначити свою територію.
Іра була старша за Пилипа. На сім років. Не так багато, переконувала вона себе, адже ми любимо одну і ту ж музику, дивимося одні й ті ж фільми. Але, мабуть, справа була все ж у віці, Пилип вважав Іру старою для серйозних стосунків. Не те що ту невідому дівчину.
З’ясувати, хто вона така, стало для Іри навіюванням. Спочатку вона думала про те, як заволодіти телефоном Пилипа, але це було неможливо: він взагалі не випускав його з рук, код вводив непомітно, так що цей варіант у будь-якому випадку був провальним.
Тоді Іра почала методично вивчати кожну дівчину на його сторінці: склала цілу таблицю, в якій відзначала всі факти, поступово виключаючи претенденток.
У підсумку залишилося п’ять, і Іра не придумала нічого кращого, ніж влаштувати стеження за кожною з них. Коли Іра стежила за номером два, вона зустріла і Пилипа , який йшов по вулиці, міцно тримаючи за руку жінку з малиновими губами і рудим волоссям.
Жінці було років сорок, не менше, фігура у неї була важка, а міміка як у мавпи. Іра могла б подумати, що це його мама, але у Пилипа не було мами. А це означає, що він віддав перевагу страшній сорокарічній бабі. З цим вона не могла змиритися.
-Ти що, спиш з нею? – накинулася вона на Пилипа під час наступної зустрічі.
-Я її кохаю, – незворушно відповів Пилип. – І якщо ти скажеш хоч одне погане слово про Альбіну, мене тут більше не буде.
Ірі довелося закрити рот. Бо без Пилипа вона вже не уявляла свого життя. Можна було запитати, а навіщо йому Іра, раз він так любить цю Альбіну? Але Іра боялася, що це питання стане останнім, яке вона задасть Пилипу: при всій його легкості рішення він приймав стрімко і ніколи їх не змінював.
Якщо Іра задасть це питання, він може і сам задумається, зробивши вибір не на користь Ірини. І тоді Іра вирішила чекати.
Ім’я Альбіни більше ними не згадувалося. Але Пилип почав розповідати: вчора ходив на новий фільм, не рекомендую, повна нісенітниця. Іра це розшифровувала так: ми з Альбіною вчора ходили в кіно, і нам не сподобалося.
Або він міг приготувати їй пасту за новим рецептом, і було ясно, що цей рецепт він взяв від Альбіни.
Іра мучилася, плакала ночами, молилася всім богам, щоб Пилип розлюбив цю Альбіну і став належати тільки їй.
Скоро Пилип почав порівнювати Іру з Альбіною, і порівняння було не на її користь.
-Ти багато їси хліба, – говорив Пилип. – Від цього і шкіра псується.
З його слів Іра робила висновки, що шкіра у Альбіни хороша, а харчується вона правильніше.
-Ну що ти включила цю нісенітницю! Подивилася б фільм англійською, нащо ти його вчиш?
Виходить, що Альбіна не дивилася звичайні серіали, а дивилася заумні фільми англійською.
Змагатися з нею було неможливо: що б Іра не робила, вона програвала. І від цього ненавиділа Альбіну ще більше.
Новий рік вона зустрічала одна. Пилип надіслав їй вітальне повідомлення о 00.12: «З Новим роком, нехай всі твої мрії здійсняться!».
Іра розлютилася. Це все, що вона заслужила? Хоча так, її цілком би влаштувало, якби його побажання збулося, тому що мрія у Іри була тільки одна: щоб Пилип був з нею. І вона зателефонувала йому, щоб сказати про це.
Він скинув дзвінок і написав їй: «Що за дивина, Іро?».
А коли першого січня Іра прокинулася, вона побачила ще одне повідомлення. Не від Пилипа. Від Альбіни.
«Я правильно розумію, що у вас зв’язок з моїм Пилипом?»
Іру так і підмивало відповісти «так». Але вона боялася втратити Пилипа. Тому нічого не відповіла.
Як Альбіна знайшла її, Іра не знала. Альбіна прийшла ввечері в п’ятницю. Йшов сніг, Іра сиділа біля вікна з телефоном, слухала їх з Пилипом пісні і страждала. Пролунав дзвінок у двері, вона подумала, що це він, побігла відкривати.
На порозі стояла Альбіна. Туш на її очах попливла від мокрого снігу, малинові губи тремтіли.
-Що у вас з моїм Пилипом? – запитала вона.
Іра знизала плечима.
-Нічого. Ми просто спимо.
Це була правда. Пилип сам завжди так говорив.
Альбіна розвернулася і втекла. Від неї залишилася мокра калюжа біля дверей: розтанув сніг з її чобіт.
Пилип подзвонив через три години. Іра думала, що це станеться швидше. Мабуть, скандал затягнувся. Голос у нього був дивний. І що він говорив, було незрозуміло, ніби у нього каша в роті.
-Що? Я не розумію? – перепитала Іра.
-Альбі-бі-на… Вона…
І тут Іра зрозуміла, що Пилип плаче. А потім почула виття сирен.
Альбіна потрапила під машину. Не біля будинку Іри, а біля свого. Пилип так і не дізнався, що Альбіна писала їй і навіть приходила. Іра не знайшла в собі сил зізнатися йому в цьому.
Після похорону він залишився в Іри. Наступного дня не поїхав. Він залишився з нею назавжди. Це вона зрозуміла набагато пізніше, зовсім не відчуваючи смаку перемоги. Та й яка перемога – кожне її слово, кожна її дія супроводжувалася тепер: Альбіна робила так, а Альбіна вважала, що…
Змагатися з неіснуючою жінкою було ще складніше, ніж з існуючою. Мрія здійснилася. Але вона програла.
Спеціально для сайту Stories
