Мої батьки прожили разом понад 30 років, поки нам не довелося жити без нього. Моїй мамі виповнилося 60, коли я з чоловіком забрала її до себе. Будинок в нас великий, двоповерховий. З нами живуть ще двоє дітей.
Потрібно сказати, що мама нам дуже допомагала. Через те, що ми з чоловіком дуже багато працюємо, допомога по господарству, і особливо з дітьми, помітно полегшували нам життя.
То на курси відведе, зустріне. Щось приготує, десь забереться. І мені спокійніше, і мамі не нудно. Я була певна, що їй з нами добре. Все було чудово, поки мама не вирішила на зустріч одиноких людей.
Я взагалі не розуміла, навіщо це їй. Поговорити може і з нами. Розважитись і вдома можна. Та ні, вона пішла. Повернулася вся така задоволена і сказала, що знову туди піде за тиждень. За підсумками, вона ще не раз туди ходила.
Збори одиноких людей проходили щосереди, а отже сина на гурток відвести нікому. Мені самій довелося відпрошуватись, щоб вчасно завести його на заняття. І хоч мама бачила, що мені стає важче, вона й далі ходила на зустрічі.
А потім взагалі сказала, що познайомилася там з чоловіком. На її думку, він її споріднена душа і начебто все життя знайомі. Загалом у голові не вкладається. Вони і в парк ходили, і в кіно, і просто гуляли до ночі.
Що за сором у 60 на побачення бігати? Але цього їй здалося мало. Одного дня вона підійшла до мене і запитала, що я подумаю, якщо вона знову вийде заміж. Я здивувалася прямо на місці. Який «заміж»? За того дядька?
Вона ж удова! І навіщо їй усе це, коли вона має нас – дітей та онуків? Хіба їй цього недостатньо у такому віці? Мама образилася і пішла з дому. Я не дзвонила, думала вона сама схаменеться.
Я з мамою не розмовляли понад місяць. Вона не йшла на зустріч, а в мене не було жодного бажання йти на мирову. Я почуваюся наче мені зрадили. Адже вона знала, як мені непросто з роботою та з дітьми.
Мені доводиться наймати няньок, щоб хоч якось встигати. І ось пару днів тому мені зателефонувала мама і розповіла, що вона вже одружена. І як я маю на це реагувати?
Мені стрибати та плескати в долоні? За те, що по суті залишила своїх онуків і зрадила пам’ять батька? Я не збираюся. І взагалі не знаю, як мені тепер із нею спілкуватися. Де ж це чувано, так себе поводити у такі роки? В голові не вкладається….
