Марина спостерігала за сином, який приміряв новий костюм. Високий, ставний, чорнявий – завтра її хлопчик одружиться, і в це важко повірити.
Ілля уважно вивчав своє відображення в дзеркалі. Він покрутився, задоволено кивнув, зазначив, що костюм сидить ідеально.
– Модне вбрання. – Хлопець обернувся до матері. – І колір гарний, і виглядає дорого.
“Він і коштує дорого”, – подумала Марина, але вголос сказала:
– Рада, що догодила. На весіллі точно сльозу пущу, щойно тебе побачу при повному параді.
Ілля нарешті відірвався від дзеркала:
– Мамо, ти на весілля зібралася, чи що? Ми ж домовилися, що тебе там не буде.
– Домовилися, синку? Я думала, що ти жартуєш.
– Та які жарти? – Син нервово покрокував кімнатою. – Ти забула, які у Віки батьки? На весіллі буде суцільна еліта. Ти ж відчуєш себе там бідною родичкою. Я почну за тебе переживати. Мамо, ти хочеш зіпсувати мені такий важливий день?
Син сів поруч із Мариною на диван, узяв її за руку і легенько потиснув:
– Матусю, ну уяви, який вигляд ти матимеш на тлі тих розфуфирених дамочок. У мене серце лопне від такого приниження. Та й подумай, як буде тобі. Наступного дня приїдемо, гаразд? Чайку поп’ємо або ігристого. Ти нас привітаєш, подарунок віддаси.
У Марини серце стиснулося від образи. Рідний син соромиться її до такої міри, що готовий виглядати на власному весіллі безрідним сиротою.
– Чому я буду убого виглядати? – заперечила мати. – Я до хорошого майстра на зачіску записалася, манікюр зроблять. Сукню пристойну одягну.
– Яку пристойну? Цей мотлох! – рявкнув Ілля і знову заметушився по кімнаті.
– Значить так. – Він став перед матір’ю. – Якщо ти по-хорошому не розумієш, то я скажу тобі прямим текстом. Я не хочу бачити тебе на весіллі. Нехай я і… але мені соромно, що моя мати прибиральниця. Я не хочу, щоб ти своїм зовнішнім виглядом ганьбила мене перед Вікіною ріднею. Так зрозуміліше?
Марина була приголомшена зізнанням сина і не могла вимовити ні слова. Ілля мовчки взяв рюкзак, гордо блиснув костюмом і попрямував до виходу. На порозі зупинився:
– Ще раз повторюю, не приходь на церемонію. Там тобі ніхто не буде радий.
***
Ілля поїхав кілька годин тому. За вікном настали сутінки, а Марина так і сиділа на дивані в повному заціпенінні. Від шоку вона навіть заплакати не могла. Сльози прийшли трохи згодом, коли жінка увімкнула світло і вийняла з комода старий альбом із сімейними фотографіями.
У цьому альбомі вмістилося все її життя без прикрас. Спогади обрушилися на Марину з такою силою, що важко було зітхнути. Стара пошарпана фотографія. Там вона блакитноока дворічна дівчинка, зосереджено дивиться в об’єктив.
Строкате платтячко явно з чужого плеча. Поруч худа дивна жінка з розсіяним поглядом і дурнуватою посмішкою. Навіть на поганому знімку видно, що жінка “весела”.
Марині було два з половиною роки, коли матір позбавили батьківських прав, і вона назавжди зникла з життя доньки. Подорослішавши, дівчина навіть не намагалася шукати недолугу матір. Навіщо?
Групове фото. Десятирічна Маринка з непокірними золотистими кучериками стоїть у другому ряду, третя зліва. Життя в дитбудинку було не цукровим.
Заклад, де виховувалася Марина, нагадував неблагополучні притулки з документальних фільмів. Кухарів ловили на крадіжці продуктів, вихователі не соромилися у висловах.
Три симпатичні дівчини у формі офіціанток кокетливо позували фотографу на ґанку закладу з похиленою вивіскою.
Після школи Марина не надто замислювалася над вибором професії і швидко влаштувалася офіціанткою в придорожнє кафе з промовистою назвою “Дорога”. Зарплата була невеликою, але чайові, які щедро залишали клієнти, компенсували це.
Дванадцятигодинні зміни вимотували, але Марина не сумувала. Їй подобалося самостійне життя. Кімната в комуналці була просторою і світлою, а сусіди, літня пара, виявилися привітними. Грошей, хоч і небагато, але Марині вистачало.
Вона несподівано відкрила в собі талант. Виявилося, що вона вміє стильно одягатися за копійки. Купуючи одяг у секонд-хендах, вона перешивала і перекроювала його, перетворюючи на модні речі.
На літній галявині в лісі щаслива і усміхнена Марина у вінку з квітів сиділа на траві, а її обіймав симпатичний чорнявий хлопець у такому ж вінку. Минуло багато років, але серце Марини досі завмирає при вигляді цього знімка.
Вона вже близько року працювала в кафе, коли зустріла Максима. Того літнього ранку в кафе було несподівано багато відвідувачів. Марина носилася залом із тацею, обслуговуючи нетерплячих клієнтів, і раптом спіткнулася, проливши томатний сік на хлопця біля вікна. По його світлій сорочці розпливалася яскраво-червона пляма.
Марина втратила дар мови, розуміючи, що сорочка дорога. Не встигла вона оговтатися, як до столика підскочив Стас, адміністратор кафе, і почав метушитися, погрожуючи звільненням.
– Навіщо так переживати? – усміхнувся хлопець, простягаючи Марині ключі від машини. – Не хвилюйтеся, я їду до батьків на дачу. У машині є чиста футболка. Не могли б ви принести рюкзак із заднього сидіння?
– Я сам принесу, Максиме Миколайовичу, – послужливо запропонував Стас, вихоплюючи ключі. – А то ця курка вам і в машині що-небудь зламає.
Залишившись наодинці з клієнтом, перелякана Марина нарешті змогла вибачитися:
– Вибачте, будь ласка, зі мною таке вперше. Чесне слово, збиток я вам відшкодую.
– Та заспокойтеся, – відповів Максим. – Нічого страшного. До речі, як вас звати?
– Марина.
– А я Максим.
Він простягнув їй руку. Вона відповіла рукостисканням і тоді вперше наважилася поглянути на нього. Перед нею стояв гарний, високий, спортивний чоловік, із сірими очима і чарівною посмішкою.
Стас приніс йому рюкзак і провів у підсобку переодягнутися. Проходячи повз Марину, Стас уїдливо зауважив:
– Чого стоїмо? Зміна вже закінчилася?
Вона якраз приймала оплату від закоханої парочки, коли почула за спиною веселий голос:
– Марино, не могли б ви приділити мені хвилинку уваги?
Вона обернулася. Максим, у свіжій синій футболці, сидів за тим самим столиком.
– Приймете замовлення?
– Звичайно.
Обслуговуючи симпатичного відвідувача, дівчина почувалася ніяково, її щоки палали. Стас особисто провів хлопця до дверей, потім підморгнув Марині:
– Не ображайся, я спеціально на тебе рявкнув, а то раптом він змусив би за сорочку платити. Вона дорожча за твою зарплату.
– Звідки ви знаєте цього хлопця?
– Це ж Макс Шубейко, син нашого мера. Його в місті кожен собака знає.
До того вечора Марина так втомилася від багатогодинної метушні, що й думати забула про ранковий інцидент. У неї було одне бажання – якнайшвидше дістатися до будинку і впасти в ліжко.
На вулиці вже стемніло. Невідомо було, скільки ще доведеться чекати автобуса. Раптом до кафе під’їхала світла іномарка. Марина мимоволі відступила до ґанку, але, придивившись, упізнала автомобіль. Цікаво, що тут забув син мера?
Максим вискочив із машини з букетом у руках і попрямував прямо до Марини. Підійшов до здивованої дівчини і вручив квіти:
– Уже закінчила працювати? Вибач, не знав, які тобі подобаються, тому вибрав білі троянди. Але обіцяю, що потім даруватиму тільки твої улюблені.
Марина остаточно розгубилася:
– Навіщо?
– Як навіщо? – розсміявся Макс. – Я тут взагалі-то до тебе залицяюся. До речі, вечір такий чудовий, може, з’їздимо куди-небудь?
Марина вже забула, що шалено хотіла спати. Усе, що відбувалося, здавалося чарівним сном. Дівчина зрозуміла, що готова поїхати з ним куди завгодно. Але швидко повернулася в реальність.
Вона згадала, що вдягнена в старі джинси і простеньку футболку.
– Дякую, але я втомилася, сьогодні не можу, – з жалем сказала Марина.
– Тоді завтра? – Макс не відступав.
– Тоді завтра, – луною відгукнулася дівчина.
Наступного дня вони зустрілися, щоб уже не розлучатися. Це було кохання з першого погляду. Максим був студентом економічного факультету. Він успішно склав літню сесію, і вони почали бачитися щодня.
У липні хлопець звозив Марину на відпочинок. У неї не було закордонного паспорта, тому вони провели чарівні 10 днів у Одесі.
Макс познайомив кохану з університетськими друзями. Усі разом вони часто їздили купатися і смажити шашлики на природі. Це був найяскравіший, безтурботний і незабутній час у житті Марини. Більше такого щастя вона не відчувала.
Марина і Максим уже почали будувати плани на весілля, але восени всі їхні мрії про майбутнє зруйнувалися. Двоюрідна сестра Макса помітила його на вулиці з якоюсь голодранкою і доповіла татку-меру. Життя Марини перетворилося на кошмар.
Сім’я не схвалювала їхніх стосунків. Це й зрозуміло. Єдиний син і дівчина з дитбудинку. Мати Максима надзвонювала по сто разів на день, обсипала образами і погрозами, вимагала, щоб Марина залишила його. Двоюрідна сестра Макса прийшла в кафе і влаштувала там страшний скандал.
Потім ще й сусідки повідомили, що якісь люди цілу годину розпитували про Марину.
– Тут нещодавно одна дамочка, – підтвердив Яків Іванович, сусід по квартирі, – пропонувала нам із дружиною хороші гроші, якщо підтвердимо, що ти дівиця легкої поведінки. Я виставив її геть.
Марина нічого не розповідала нареченому. Знала, що наразі вирішується питання про його поїздку за кордон за студентським обміном. Мабуть, на хлопця теж тиснули, тому що в його очах оселилася тривога. Іноді він напружено вдивлявся в обличчя коханої, але, побачивши її ласкаву посмішку, полегшено зітхав.
За два тижні до від’їзду Максима у квартирі Марини пролунав телефонний дзвінок.
– Це Микола Борисович, – почула вона в слухавці жорсткий чоловічий голос. – Я батько Максима. Ти маєш розлучитися з моїм сином до його від’їзду. Скажи, що в тебе є інший чоловік. Якщо проігноруєш мої слова, гірко пошкодуєш.
І не чекаючи відповіді, мер відключився. Марина була готова життя віддати за Макса, хіба вона могла відмовитися від того, кого так сильно кохала?
Коли коханий полетів до Лондона, навколо дівчини почали відбуватися події, які вона досі згадує як поганий сон. Стас, підкуплений міським головою, раптово звинуватив офіціантку у великій недостачі, і дівчину заарештували.
Марина була так вражена підлим вчинком свого боса, що навіть не подбала про надійний захист. Коли справу швидко передали до суду, вона не сумнівалася, що незабаром з’ясується вся правда і ці жахливі звинувачення знімуть.
Суд був схожий на фарс. Адвокат, наданий дівчині державою, ледь не спав під час процесу. Зате обвинувач старався щосили. Щодня Марина чекала, що з’явиться Максим і врятує її, але подружка повідомила, що за чутками хлопець збирається продовжити навчання в Англії.
Марині дали три роки. Уже у в’язниці вона дізналася, що чекає на дитину.
Про час, проведений у жіночій в’язниці, вона намагалася не згадувати – надто боляче. Занурена в емоції, вона швидко перегорнула сторінку сімейного альбому. На фотографії був її темноволосий, сіроокий малюк. Марина ніжно провела пальцем по зображенню. Який же ласкавий і тямущий був її синок. Тільки Богу відомо, чого їй коштувало самотужки його виростити.
Після півтора року ув’язнення Марина вийшла на свободу. Їй неймовірно пощастило, що дитину в неї не відібрали. На волі на неї чекала маса проблем. Ніхто не хотів наймати на роботу молоду жінку з маленькою дитиною, та ще й із судимістю.
Завдяки сусіду Якову Івановичу, який через свого учня допоміг влаштувати Ілюшу в ясла, Марина змогла працювати невтомно. Вона працювала прибиральницею в ресторані, вечорами прибирала в офісах, у вихідні підробляла на автомийці, а ночами шила наволочки і підковдри.
У минуле вона не заглядала – навіщо зайвий біль? Поки вона відбувала термін, усі старі зв’язки обірвалися.
Одного разу вона випадково зустріла колишню подругу, яка розповіла, що господар придорожнього кафе Стас збанкрутував, мер Шубейко переїхав із сім’єю до Києва, отримавши підвищення, а його син рік тому одружився зі столичною красунею.
Марина тоді проплакала всю ніч, але потім витерла сльози і пішла мити підлогу в ресторані. Потрібно було ростити сина – тепер це її єдина турбота і радість…
***
За вікном починало світати. Невже вона всю ніч провела над альбомом? Вона лягла спати, але думки про сина не давали спокою. Вона завжди намагалася порадувати його дорогими іграшками, смачною їжею, модним одягом. Була готова на все, щоб виконати всі його бажання, наскільки це було можливо.
Якщо Іллі був потрібен новий гаджет, він спокійно говорив про це матері, знаючи, що вона знайде потрібну суму, у крайньому разі, візьметься за додаткову роботу.
Звісно, в тому, що Ілля виріс таким байдужим егоїстом, є і її вина. Вона ніколи не скаржилася йому на втому, ніколи не брала лікарняний, за обідом завжди давала йому найсмачніші шматочки.
Не дивно, що син жодного разу не задумався, якою ціною матері дістаються гроші. А тепер він соромиться її і не хоче, щоб вона, як прибиральниця, була присутня на його весіллі.
– Зрозуміла, – гірко зітхнула Марина, а потім звернулася до портрета Іллі на стіні. – Синку, я 25 років тобі в усьому догоджала, але цього разу зроблю по-своєму. Ти вже вибач.
Вона встала з ліжка і дістала з тумбочки скриньку, де по-старому зберігала свої заощадження. Плюс на картці лежала місячна зарплата – на вбрання, зачіску і візит до косметолога вистачить.Спеціально для сайту Stories
***
Поява Марини в РАЦСі викликала справжній фурор.
Вона завжди виглядала молодшою за свої роки, а після відвідування салону краси і зовсім немов скинула десяток років. Гості, особливо чоловіки, крадькома поглядали на світловолосу жінку у вишуканій синій сукні.
Під час церемонії мати, змахуючи сльози, милувалася на серйозного, злегка розгубленого сина і його чарівну наречену. Як добре, що вона прийшла сюди.
Після церемонії всі гості привітали молодят. Ілля непомітно пробрався крізь натовп до матері й прошепотів:
– Значить, моє прохання для тебе нічого не означає? Сподіваюся, в ресторан ти не підеш?Спеціально для сайту Stories
– Не піду, – кивнула Марина. – Я вже побачила все, що хотіла.
– Вітаю! – до них підскочила розрум’янена Віка. – Марино Анатоліївно, ви маєте приголомшливий вигляд! Батьки запрошують вас разом із ними вирушити в ресторан.
– Дякую, але мені вже час.
– Як це? – обурилася Віка. – Ілля, що відбувається?
– Дійсно, мамо, куди ти поспішаєш? Це ж весілля твого єдиного сина, – з натягнутою посмішкою Ілля запросив матір до ресторану.
Коли настав час батькам привітати молодят, Марина взяла мікрофон:
– Діти, будьте щасливі, кохайте одне одного все життя…
У її короткій промові було стільки щирого почуття, що гості влаштували їй овацію. Спускаючись із маленької сцени, жінка ледь не зіткнулася з високим чоловіком у дорогому костюмі. Його обличчя здалося знайомим.
– Не може бути, – сказав уголос Максим, перегородивши їй дорогу. – Марино, невже це ти? Що ти тут робиш?Спеціально для сайту Stories
– Максиме? – Марина не вірила своїм очам.
– Батько нареченої – мій діловий партнер, ось запросив на весілля. Який у тебе симпатичний син. – Максим, хвилюючись, узяв Марину за руку.
– Може, підійдемо до вікна, поговоримо? Ти одна, без чоловіка? Я ось уже 10 років у розлученні, та й дітей немає.
Вони проговорили цілу годину. Максим розповів, як батько, прилетівши до нього за кордон, повідомив, що Марина зустріла іншого хлопця і поїхала з ним до Харкова. Шокований Макс не повірив батькові, але, боячись принизити кохану підозрами, вирішив спочатку дізнатися правду від найкращого друга.
Приятель з’їздив у придорожнє кафе, але не знайшов там дівчину. Господар і офіціантки в один голос підтвердили інформацію, отриману від батька.
– Я тоді ледве з глузду не з’їхав від горя, залишився в Англії ще на півроку, звідти повернувся вже в Київ. Татуся підвищили, потім я одружився. Чи був я щасливий усі ці роки? Жодної хвилини. Тільки в молодості з тобою. Ну а ти як жила весь цей час?
– Давай не будемо про сумне, – запропонувала Марина. – Усе-таки весілля. Я тобі потім усе розповім, а зараз запроси мене потанцювати.
Гості не могли відірвати очей від красивої пари. Ілля дивився на матір і не впізнавав її. Він раптом подумав, що його мама – дуже приваблива жінка, яка зовсім молодою відмовилася від особистого життя заради нього.
Іллі вперше в житті стало по-справжньому соромно. Тут хлопець помітив, що мама під руку з якимось багатим чоловіком прямує до виходу, і наздогнав її вже на ґанку.
– Мамо, ти куди?
– Йду. Ти ж цього так хотів, – нагадала мати.
– Мамо, вибач, але куди ти йдеш із цим чоловіком?
– Я з ним готова йти хоч на край світу, – щиро зізналася Марина. – До речі, познайомся, це твій батько, Максим.
Ілля ошелешено дивився на Марину. Вона помовчала і з усмішкою додала:
– Так, схоже, що на нас чекає дуже довга розмова. Але не сьогодні. Сьогодні весілля!
