– Уявляєш, і Настя тоді каже – а мене чоловік не відпустить! Ні, нормально? Чоловік не відпустить! А я їй – а це, взагалі як? Чому чоловік має право кудись відпускати або не відпускати? Нічого, що кріпосне право скасували в позаминулому столітті?
Леся закінчила свій емоційний монолог і подивилася на Антона. Вони зустрічалися вже кілька місяців, кохали одне одного і серйозно думали про те, щоб жити разом.
Ну і в перспективі – одружитися. А вчорашня розмова з подругою Лесю злегка спантеличила і змусила задуматися.
У її власній родині подібних проблем ніколи не було. Мама абсолютно спокійно могла сказати татові, що сьогодні у них на роботі посиденьки, щось на зразок корпоративу у вузькому колі, тому вона повернеться пізно.
Або, наприклад, що в суботу вони з подругами збираються сходити в театр. І ніяких проблем!
Так само і тато абсолютно безболісно міг сходити з друзями на футбол, з колегами в п’ятницю посидіти в барі і сходити з друзями в лазню у вихідний.
Вони довіряли один одному і ніяких сцен не влаштовували. І правда. Ну якщо мама не розуміє нічого в футболі, чому вона повинна мучитися на стадіоні або забороняти татові ходити одному?
Якщо тато засинає на опері і вголос регоче на балеті – навіщо тягнути його в театр або позбавляти маму улюбленого захоплення?
Все це здавалося Лесі не просто правильним і логічним, але й чимось, що не потребує обговорення, абсолютно природним і єдино правильним.
Але, як вона зрозуміла з розмови з Настею, буває й інакше. Її чоловік був дуже хорошим. Чудовим. Коханим. Але жахливо ревнивим. І забороняв Насті кудись ходити без нього.
Виняток становила, мабуть, жіноча консультація, та й то тому, що чоловіків там далі холу не пускали.
Для Лесі все це здавалося дивним, і в якийсь момент вона занепокоїлася. Поки що вони з Антоном намагалися всюди бувати разом.
Навіть похід до магазину за продуктами здавався їм святом, але що буде далі? Чи не стане Антон після весілля таким же власником і самодуром, як чоловік Насті?
І Леся вирішила обережно з’ясувати цей момент, саме для цього і завела розмову про подругу.
– Яке неподобство! – щиро обурився Антон. – Мені цього не зрозуміти! Як одна доросла людина іншій дорослій людині на повному серйозі може щось заборонити?
Та ну, дурниця якась. Та й неможливо завжди і всюди ходити за ручку. І не треба. Я не думаю, що твоя подруга просить дозволу кудись піти…
Наприклад в сауну з чоловіками – щоб чоловік обурився. Швидше за все, це щось невинне, типу походу з подружками в кафе. Ну і сенс?
Він же не піде з нею розмови про косметику слухати? Або вдома буде їх слухати, якщо у дружини спілкування не буде…
– Яке щастя, що ти це розумієш! – з полегшенням розсміялася Леся. – Звичайно, все так і було! Ми з Настею хотіли зайти кави випити після роботи, а її чоловік заборонив.
І добре б – були термінові справи або дитина була б у них, з садочка треба забирати, наприклад. Так адже ні! Просто “я забороняю”. Показує свою владу…
– Просто недалекий чоловік. Самостверджується за її рахунок. Не переживай! Я не такий.
Після цієї розмови минув рік. Леся і Антон жили разом, були дуже щасливі і вже встигли подати заяву в РАЦС.
– Антош, наступного тижня у нас зустріч випускників. Ти не будеш проти, якщо я сходжу? – запитала Леся якось увечері.
– Звичайно, не буду! Іди, – знизав плечима Антон.
– Дякую!- зраділа Леся.
А в день зустрічі почалися дивні речі. З самого ранку Антон був похмурий і мовчазний, на питання не відповідав, відмовляючись роздратованим “все нормально”.
– Може, ти сердишся, що я ввечері йду з однокласниками в ресторан? – запитала Леся.- Я можу все скасувати.
– Навіщо ці жертви? Я ж сказав – іди!
– Точно!
– Точно. Все нормально.
…Не встигла Леся увійти до ресторану, як Антон зателефонував з вимогою назвати точну адресу закладу та кількість однокласників чоловічої статі.
Леся скинула адресу, вирішивши, що, можливо, він захоче приїхати за нею на машині. Наступний дзвінок пролунав через півгодини: «У тебе все добре?» Потім ще через півгодини: “Ти не занадто багато п’єш?” Потім через двадцять хвилин: “А ти коли додому збираєшся?”
Далі дзвінки надходили кожні десять хвилин, і Леся зрозуміла, що пора збиратися додому. Невиразно попрощавшись, вона пішла до метро – Антон приїжджати за нею і не думав.
-А що такого? – обурився він, коли Леся запитала, чому він так часто їй дзвонив. – Я просто про тебе турбуюся. Дивно, що ти цього не розумієш…
Леся промовчала.
Весілля було скромним, але веселим, а вже через тиждень історія з дзвінками повторилася.
Леся поїхала в суботу до батьків. Антон був зайнятий і супроводжувати її не міг, зате дзвонив кожні десять хвилин і вимагав звіту, чим вона займається і чи точно перебуває у батьків.
Леся надіслала селфі з татом і мамою, але Антон дзвонити не перестав.
– Я просто турбуюся про тебе! – сказав він увечері, коли Леся повернулася додому.
Потім була зустріч з подружками в кафе і похід до лікаря, який затягнувся на півтори години.
– Зараз електронна черга! – бушував по телефону Антон.- Які півтори години? Максимум п’ятнадцять хвилин!
– Коханий, тут хворий з важким випадком, через нього вся черга зрушилася. Ну якщо переживаєш – приходь в поліклініку сам. Я не проти.
– А я проти! – і Антон продовжував дзвонити.
А коли Леся не відповіла на його дзвінок, бо їй в цей час робили УЗД, образився і навіть накричав на неї, ледь вона зайшла додому.
– Ти що, не розумієш, що я просто переживаю за тебе? – бушував він. – Тому що люблю! Я ж тобі нічого не забороняю! Але будь ласка, звітуй, де ти і з ким ти! А ще краще – я вимагаю, щоб ти встановила на телефоні контроль геолокації. Я повинен точно знати твоє місцезнаходження!
– Знаєш що, – обурилася Леся, – це вже занадто! Мене такий контроль не влаштовує. Я згодна говорити про те, де я перебуваю і з ким зустрічаюся. І навіть адресу скидати.
Але те, що відбувається у нас – це занадто. Я не дитина, щоб мене так контролювати. Або давай домовлятися, або я так довго не витримаю!…
Домовлятися Антон не захотів, вважаючи, що він абсолютно правий – адже він законний чоловік і має повне право контролювати дружину. Тим більше, він дає їй повну свободу, нічого не забороняє. І чим вона незадоволена?
А Леся не просто була незадоволена. Після чергового скандалу – у неї була нарада на роботі, і вона вимкнула телефон – Леся зібрала речі і пішла до батьків.
-Я втомилася, – просто сказала вона.
– Втомилася вона! – посміхався Антон. – Від чого? Від прояву любові і турботи? А я так скажу. В іншому тут справа. Раз її так дратувало, що я контролюю її, значить, їй було що приховувати…
Спеціально для сайту Stories
