Я вирішила, що хочу переїхати до будинку для літніх людей і розповіла про це своїм дітям. Виявляється, старість можна зустріти і в хороших умовах, якщо переїхати до приватного пансіонату з усіма зручностями.
Але для цього треба викласти кругленьку суму. Мої діти давно мають свої сім’ї, у них свої життя, свої турботи. А я не хочу нікого обтяжувати на старості років. У дітей я вклала всі гроші, всю молодість та вільний час.
У мене є дочка та молодший син. Я подбала про те, щоб вони здобули хорошу освіту і мали змогу отримувати гідну плату за свою працю в майбутньому. Коли моя дочка вийшла заміж, то подарувала мені онучку.
Потім з’ясувалося, що вона чекає на другу дитину Ми дуже чекали на появу другого онука на світ, я у всьому підтримувала дочку. Але вічність забрала в мене мого чоловіка. Мені в цей час було нелегко, але я трималася.
Після весілля донька із чоловіком переїхали до квартири моєї мами. Вони там зробили ремонт, облаштувались. За кілька років я віддала синові, який збирався одружитися, квартиру своєї свекрухи.
На той час я здавала житло, щоб отримати додаткові гроші, але благополуччя сина мене турбувало більше, ніж власне. Документи на нерухомість усі були оформлені на мене. Так колись вирішив мій чоловік, а я не стала нічого міняти.
Вже кілька років на пенсії. Я працювала до останнього, а зараз у свої 78 років хочу відпочити. Зважаючи на все, діти доглядати мене не будуть. Дзвоню дочці – вона зайнята, попросила сина відвезти мене до лікаря, він сказав викликати таксі.
Тоді я набрала зятя, але й він зайнятий до пізнього вечора. Дочка сказала, що може викликати мені таксі, а в результаті мене підвезла молода сусідка, коли побачила, що я ледве спускаюся сходами.
Я хочу подбати про свою старість, раз у дітей до цього руки не доходять. Подруга розповіла, що будинки для людей похилого віку на безоплатній основі жахливі. Вона порадила розглядати платні варіанти.
Там і умови кращі, і персонал більш привітний. Я зібрала своїх дітей і сказала, що вирішила переїхати до пансіонату, але для цього доведеться продати все своє майно.
Діти образилися на мене і сказали, що так батьки не роблять. А що робити, якщо я залишилася зовсім одна? Діти відвідують мене двічі на місяць, а весь цей час я сиджу вдома біля вікна і думаю, що буде далі?
Невже я у самотності проведу решту днів? У будинку для літніх людей хоча б є з ким поговорити. Там такі самі самотні й нещасні, як і я. Невже я не маю права на гідну старість?
Діти кажуть, що вони мені допомагають усім, чим можуть. Але це не замінює людського спілкування. Я б собаку завела, але вже не вистачає здоров’я. І якщо пансіонат – це єдиний варіант гідної старості, то я готова пережити образу невдячних дітей.
