-У сенсі залишилося місяця два? Це що, жарт такий? Олена, ти жартуєш?! Як так? Їй же тридцять років! Їй тридцять! Які два місяці? А Макс?…
Олег говорив це, але всередині вже розумів, що це не жарт і тепер багато чого для нього не буде колишнім.
Вони прожили з Вірою три роки. Одружилися молодими, з великого кохання. Але їх сімейний човен швидко потонув у пучині невлаштованості та безгрошів’я.
Коли розходилися, розуміли, що стали вже зовсім чужими людьми. І так втомилися від скандалів і взаємного невдоволення, що зітхнули з полегшенням, як тільки роз’їхалися.
Від цього безглуздого шлюбу у них з’явився Максим. Абсолютно чудовий хлопчик, який, здавалося, взяв від них найкраще. Олег справно платив аліменти, не більше того.
Сина звичайно любив, але зустрічатися з ним особливим бажанням не горів. Та й хлопчик не дуже цього хотів.
Максиму було шість, він був дуже прив’язаний до матері, тим більше, що крім неї у нього нікого не було.
Віра була сиротою, виховала її тітка. Батьків не стало, коли Вірі було шістнадцять. Тітка пішла з життя років п’ять тому.
Тому Віра була одна на цьому світі. І тепер цей дзвінок від подруги Віри.
Як грім серед ясного неба. Олег довго сидів у непроглядній темряві, перетравлюючи сказане Оленою.
-Олег, вона не жилець, четверта стадія… Ти розумієш? Вона до останнього не хотіла тобі дзвонити. Але вже немає часу. У неї немає часу. Макс залишається один. Ось просто один.
Розумієш? Дитина залишається сама, ні матері, ні бабусі, ні дідуся. Нікого. Куди її, в дитбудинок? Олег, зроби ж щось! Приїжджай, прошу. Макс у мене. Віра в лікарні.
-Але може ще щось налагодиться? Може вона одужає, га? Можна ж одужати? Є ж випадки, і медицина у нас непогана… – він хапався за соломинку, шукав розраду в своїх же словах.
-Який там одужає? Ти що, зовсім чи що? Метастази навколо… У неї немає шансів, Олег. Ти приїдеш? – Олена чекала відповіді.
-Так. – сказав Олег і просто фізично відчув, як його світ зруйнувався. Саме в цей момент.
…Він познайомився з Юлькою дуже банально, в черзі на касі. Він стояв за нею і довго дивився на її потилицю і тонку шию з завитками світлого волосся.
Потім він казав їй, що спочатку закохався в шию, а потім у неї. Вона сміялася дзвінко на його смішне зізнання.
Юлька несла пакет і на виході з магазину впустила сумочку. Почала піднімати її і впустила пакет. Все розсипалося, і вона, лаючись, почала збирати вміст. Він почав допомагати. Мовчки вони збирали яблука, макарони і щось ще.
На пакеті молока їхні руки зустрілися. Потім зустрілися очі і він зник. Остаточно і безповоротно.
…Весілля мало відбутися через місяць. Рівно через місяць. А сьогодні подзвонила Олена. І світ перевернувся… Він поїхав до Олени через два дні. Макс сидів у кріслі і грав у планшет.
-Максим, Максик, тато приїхав! Ти пам’ятаєш тата? Сонечко, ти пам’ятаєш тата?
Хлопчик підняв кучеряву голівку, подивився серйозно і кивнув. Він дивився на Олега досліджуючи, з цікавістю. Скільки вони не бачилися, рік, півроку? Олег не міг пригадати, коли востаннє бачив сина. Напевно все-таки рік… Який же він… батько…
Олег зітхнув. Син був дуже схожий на нього в дитинстві, і від цього було ще важче. Олена, проводжаючи його до дверей, запитала:
-До Віри поїдеш? Поїдь. Що вже тепер… Макс у мене поки буде, ну поки ти… Загалом думай. Я не можу з ним завжди, у мене нескінченні відрядження. Ти повинен вирішити. Коротше, ти зрозумів…
Він поїхав до лікарні наступного дня. Зайшов у палату і завмер на місці. Єдиними живими в цій кімнаті були очі. Тому що більше нічого не залишилося. Ця висохла істота під простирадлами не могла бути Вірою…
-Олег… Ти все знаєш. Я… Просто у нього нікого немає, тільки ти… Не кидай його. Благаю… Якщо погодишся, все у Олени. Всі документи… Все… Втомилася, йди…- Віра відвернулася до стіни і Олег вийшов.
Він приїхав додому, відкрив пляшку з мінералкою і став пити. Потім, не роздягаючись, впав на ліжко і заснув.
Завтра мала приїхати Юлька зі свого відрядження. Вона була перекладачкою і поїхала з шефом підписувати договір з французами.
Вранці він поїхав зустрічати Юлю. Купивши квіти, чекав її біля виходу. Побачив здалеку її засмагле обличчя. Вона махала йому рукою і смішно підстрибувала. Обійняла за шию і засміялася тихо, щасливим сміхом…
Вдома налив їй і собі чаю, перекусили, і Олег обережно почав розмову:
-Ти ж знаєш, що у мене є син, Юлю?
-Ну так, ти мені говорив. Йому років п’ять, так? – вона крутила пальцем завиток на скроні.
Олег подумав, що у них могли б бути дуже гарні діти. Чому могли? Він спіймав себе на думці, що думає про неї в минулому часі.
-Йому шість. Його звати Максим. І мені б дуже хотілося, щоб ви з ним познайомилися. Ти як, не проти?
-Та ні. Якщо ти цього хочеш, то запросто! У нас обов’язково мають бути наші з тобою діти, так? – вона чмокнула його в лоб.
– Але пізніше.
Віра пішла на той світ через п’ять днів. У неї не виявилося ні двох місяців, ні двох тижнів… Він був на прощанні. У залі було кілька людей – Олена, Олег, Максим і ще пара подруг. Максим стояв і навіть жодного разу не заплакав.
-Не знаю, як йому це пережити. Він надто спокійний. Але думаю, я правильно зробила.
Йому потрібно було попрощатися з матір’ю.
Потім вони поїхали до Олени. Вона вклала хлопчика спати, а вони з Олегом пішли на кухню.
-Ну що ти вирішив, Олег? Ти визначився?- Олена дивилася на нього запитливо.
-Мені потрібен час. Олено, трохи часу.
-Ти розумієш, я їду через тиждень. Ну, я можу відстрочити поїздку, але ненадовго. Тобі потрібно прийняти рішення. Будь-яке.
Олена дивилася дуже серйозно, очі гарячково блищали від безсонних ночей. І Олег подумав, що вона на час хвороби Віри була її найближчою людиною.
Наступного дня Олег заїхав за сином і вони поїхали з ним до Юльки.
-Юля, це Максим, мій син. Максим, це Юля, моя подруга. У тебе вже є подружка? – Олег намагався жартувати, але хлопчик стояв, насупившись і не піднімав голови.
Раптом він заплакав. Він плакав, а Олег не знав, що йому робити. Йому хотілося сісти на підлогу і заплакати разом з ним.
Ситуацію врятувала Юля. Вона швидко підскочила і притиснула до себе хлопчика. Олег навіть не зрозумів, як це сталося. Максим став плакати спочатку ще голосніше, потім тихіше, тихіше і нарешті затих, схлипуючи…
Вони пили чай на кухні. Юля дістала смачні еклери, куплені в кулінарії навпроти. Ще печиво і шоколад.
Макс обережно відкусив еклер і заплющив очі від задоволення.
-Смачно? – запитала Юля. – У нашій кулінарії найсмачніші тістечка в місті. Не віриш?
Максим подивився на Юлю, потім на тістечко, відкусив ще шматочок і кивнув. Олег видихнув. Перша перемога здобута.
Потім вони подивилися мультики і зібралися додому. Олег допоміг хлопчикові одягнутися. Біля дверей обернувся на Юльку. Вона дивилася на нього, і він не міг зрозуміти, що вона думає. Хоча завжди був упевнений, що читає її думки. І це було незнайоме відчуття.
Вдома, у своїй холостяцькій барлозі, він постелив хлопчикові в кабінеті, на дивані. Поки розкладав його речі і прийшов підстелити ковдру, Максим уже спав. Він уважно дивився на обличчя сина, воно було блідим і змученим.
Олег важко зітхнув і сів поруч з ним на крісло. Він не пам’ятав, скільки він сидів, за його відчуттями, навіть заснув. Прокинувся від того, що Макс його кликав.
-Тато, тато, я в туалет хочу, – розпатланий хлопчик сидів на дивані і дивився прямо на нього. – Я не маленький, сам би сходив, але я не пам’ятаю, куди йти…
Довелося проводити Макса в туалет. Потім вони випили молока і розійшлися по своїх кутках. Макс в кабінет, а Олег в спальню.
.
Вранці Олег зварив вівсянку. Слава Богу, він це вмів. Поклав туди масло, горішки, налив їм чаю, зробив бутерброди. Дуже задоволений собою, пішов будити сина. Вони снідали мовчки. Максим їв погано, більше колупав у тарілці і розмазував по ній кашу.
-Ти повинен їсти, Максим. Ти повинен добре поїсти. – сказав Олег. Хлопчик підняв на нього очі, і серйозно запитав:
-Навіщо?
-Тому що ти чоловік і повинен бути сильним. А якщо не будеш їсти, сил не буде.
-Тату. Ти здаси мене в дитячий будинок? – Максим дивився на нього спокійно.
Олег ледь не подавився чаєм:
– Хто тобі це сказав?!
– Якась тітка на похоронах. Вона сказала, що я сирота і нікому не потрібний і поїду в дитбудинок. Це правда?
Олег встав, почав збирати тарілки, щось бурмотів…
Перевів тему на інше. Йому було соромно за свою малодушність. Але він і справді не знав відповіді на це питання. Олег відвів хлопчика до Олени, пообіцявши ввечері забрати, і поїхав на роботу.
Він працював у нотаріальній конторі. Цілий день він мучився питанням, як йому вчинити. Замість клієнтів перед ним стояло то обличчя Віри, то плачучий Максим.
До вечора він так себе вимучив, що у нього не було сил більше ні на думки, ні на емоції. Але він прийняв рішення. Написав смс Юлі, що вони з сином приїдуть до неї ввечері.
Після роботи він забрав хлопчика у Олени і вони поїхали до Юльки.
Юля зустріла їх сліпучою посмішкою і незмінними еклерами. Забрала їхній одяг, поцілувала Олега, погладила Макса по голові. Крикнула: «Проходьте, у мене картопля!» І зникла за кухонними дверима. Олег посадив Максима за ігрову приставку, а сам зайшов на кухню…
-Юлю, я повинен з тобою поговорити. Вона встала біля плити, поклала руки на стіл і подивилася йому прямо в очі.
-Поговорити? Про що цікаво? – вона взяла ганчірку і стала терти стільницю, хоча та була ідеально чистою.
-Ти в курсі, що Віра пішла з життя. Вона була сиротою. Макс залишився один, у нього нікого немає, крім нас з тобою…
-Нас? Ну ти ж батько, а я йому ніхто. – Юля продовжувала терти стіл.
-Я просто мав на увазі, що ми з тобою одне ціле і скоро будемо сім’єю… Я хочу забрати його, Юлю. Хочу, щоб він жив з нами.
-Я знала, що ти заговориш про це, Олег. Це страшно, мені так шкода його, але… Ні. Олег, ні. Я не можу! Я не можу присвятити життя чужій дитині! Вибач, але ні. – вона поклала ганчірку і відвернулася.
Олег підійшов до неї, розвернув. Він не вірив, що вона це сказала.
-Юлю, що ти пропонуєш? Ти пропонуєш мені відправити мого маленького сина в дитбудинок??!
-Але, Олег, є хороші будинки і там прекрасні умови. А ми будемо відвідувати його… І привозити подарунки. І забирати на вихідні, наприклад, – вона ретельно підбирала слова.
-Ні, Юля, я не зроблю цього. Він щойно втратив матір. І ти хочеш, щоб він ще й батька втратив. Ні! – Олег нервово ходив по кухні. Туди – сюди, туди – сюди.
-Тоді тобі доведеться піти з ним. Прямо зараз. Вибирай. Третього не дано, – вона дивилася, і погляд її красивих очей став жорстким і дуже спокійним. Він бачив, що вона прийняла рішення. І не зараз, а відразу, як тільки побачила Максима.
Він повернувся до дверей і побачив сина. Той стояв, виявляється, давно і мовчки чекав. Слухав і чекав. Олег подивився на маленьку фігурку, на Юлю, яка повернулася спиною, і пошепки звернувся до сина. Чомусь у нього зник голос…
-Одягайся, синку, ми їдемо додому.
Всю дорогу вони мовчали. Вдома він постелив Максу, а сам сів перед телевізором, там йшов якийсь фільм. Він дивився на екран і нічого не бачив і не чув. У серці і голові була порожнеча.
-Тату, тату, ти що, плачеш? – запитав здивований Максим.
-Ні, синку, це смітинка потрапила. – він швидко витер очі і посміхнувся. – Завтра поїдемо з тобою до тітки Олени за речами. Так?
-Мені можна жити з тобою?! І ти не віддаси мене в дитбудинок?! Чесно-чесно?! – Макс присів біля Олега і дивився на нього з великими очима.
-Я нікому тебе не віддам! Ти ж мій син. Заберемо завтра речі, документи. Так? А в кабінеті ми зробимо тобі класну кімнату. Як ти на це дивишся, синку?
-Татку! Я тебе люблю!! Я буду слухатися тебе завжди! Чесно – чесно! – Максим кинувся йому на шию.
-І я тебе люблю, синку! А попереду у нас з тобою великі справи!
Вранці вони поїхали до Олени, забрали всі речі, документи. Приїхали додому і почали наводити порядок.
-Тату, а це що за собачка? Можна я буду з ним спати?- Максим з’явився з кабінету зі смішним іграшковим мопсом. Юлька любила цю іграшку і часто підкладала її під шию, коли лежала на дивані…
-Звичайно можна!
Юльки більше немає і Віри немає. Залишилися вони з сином. І треба якось жити, якось все налагодити, все зробити. Ці клопоти були дивиною для волелюбного Олега, але він знав, що впорається.
Вони впораються.
Спеціально для сайту Stories
