За вдачею я дієва людина і не витримую самотності, без колективу не уявляла себе ніколи. Після заміжжя пропрацювала лише півроку і чоловік наполягла, щоб я покинула роботу і займалася лише хатніми справами.
На мою незгоду заявив, що йому потрібна нормальна дружина, а не якась кар’єристка, яка втомилася і вічно нічого не встигає. Так я стала домогосподаркою. Спочатку мені начебто навіть це сподобалося.
Я неквапом навела скрізь ідеальний порядок, готувала чоловіку смачні обіди, навчилася пекти пиріжки. З’явилося багато вільного часу, який я заповнювала серіалами, розмовами з подругою по телефону ні про що.
В соціальних мережах дізнаюся, хто зі знайомих чого досяг у житті, у когось цікава робота, хтось пішов вгору кар’єрними сходами, і я зрозуміла, що потихеньку тупію.
Вранці випроваджу чоловіка на роботу, стою біля вікна, дивлюся, як люди поспішають на роботу, і ще гостріше відчуваю свою неповноцінність, і така туга бере.
Увечері знову на кухні, готую вечерю до приходу чоловіка і помітила, що від різних смаколиків почала товстіти і, до речі, чоловік теж. Намагалася знову поговорити з ним, але успіху ця затія не мала.
Чоловік сказав, що хоче, щоб дружина була вдома і зустрічала його відпочила, а не бігла з роботи, щоб приготувати вечерю на швидку руку. Він достатньо заробляє, том я можу спокійно не працювати.
За його словами, моя робота була безглуздою, адже я лише перекладала папірці з місця на місце, а на дорогу витрачала більше, ніж заробляла, тому я маю сидіти вдома.
Я так і не зрозуміла, чому це я комусь щось винна, але сваритися не стала. Минав час, і я стала вже забувати, як оформляла документи, призабула і англійську, сиджу вдома, як у коконі, одна розвага – інтернет.
Я знаю, що багатьом подобається такий спосіб життя, ще мені заздрять, а я не можу так. Я хочу, як раніше бути у формі, вранці фарбуватися, одягатися, робити зачіску та їхати на роботу, а доводиться сидіти серед каструль.
