Я зніму тобі готель у рідному місті, а найближчим часом квартиру на місяць. Далі ти сама. Розпорядися грамотно грошима, які ти вкрала

– Алло! Привіт, люба! Зараз зателефонувала мама, у неї проблеми. Вона проїздом у Києві, питає: їй готель знімати, чи можна в нас зупинитися?

– Привіт! Звичайно, у нас! – зітхнула Олена. – Коли вона приїде?Зараз що-небудь смачненьке приготую!

– Не потрібно. Вона вже їде до нас. Викликав їй таксі і скинув грошей на карту, сама купить продукти. Тож зустрінь і поспілкуйтеся там, заспокой, розберетеся там коротше. Я після роботи відразу додому, – схвильовано промовив Антон.

– Так, звісно. Чекаю.

Олена заметушилася по дому, наводячи лиск у чистій і доглянутій квартирі. Зі свекрухою вона бачилася один раз, коли Людмила Борисівна була присутня на весіллі Антона й Олени.

Свекруха заборонила називати себе по батькові і в супроводі молодого чоловіка (ровесника сина) була найактивнішою персоною на весіллі. Подарувавши молодятам альбом із дитячими фотографіями Антона, Людмила та її молодий чоловік поїхали назад у рідне місто.

У Олени та Антона складалося мирне і затишне сімейне життя. Два молодих фахівці у сфері інформаційних технологій непогано заробляли і мали досить гнучкий графік.

Від роздумів Олену відволік дзвінок у двері, і вона кинулася відчиняти, на ходу поправляючи зачіску.

– Привіт, люба! А ми з водієм стоїмо, сигналимо, а ти не виходиш. – З порога заявила Людмила. Вона була в модному костюмі. У руці тримала сумочку, прикрашену символікою знаменитого бренду.

– Вітаю, Людмило. А навіщо мені потрібно виходити?

– Як навіщо? У мене в машині багаж. Принеси-но, по-молодецьки. Поважай свекрушку улюблену. – Сказавши це, вона пройшла у квартиру. За законами жанру: не роззуваючись.

Олена хмикнула. Людмила – зовсім не тягнула на немічну. Не скажеш, що в неї сталося горе.

– І пакет із магазину не забудь, я там їжі трохи прикупила, – пролунало з кімнати.

На подвір’ї стояв чорний седан віп-класу, а поруч із багажником чекав водій у штанах і піджаку.

Олена здивувалася. Таксі бізнес-класу! Добре ж Антон маму зустрів.

Речей було небагато. Невелика валіза і легкий пакет із супермаркету.

Увійшовши до квартири, Олена почула голос, а потім і побачила Людмилу, яка знімала себе на телефон… Виглядало це дуже смішно.

– Усім привіт, мої дорогі підписники! – віщала вона. – Ось, тепер Києв! Дуже багато доводиться їздити країною, але як я вас вчу? Під лежачий камінь гроші не затікають! Ось і мої фінансові потоки зростають і привели мене до столиці. Такими темпами скоро буду віщати з адміністрації міста! А хто хоче бути успішною і самодостатньою, підписуйтесь на мене і не забувайте про донати!

Олена зробила вигляд, що не помітила дивної поведінки дорослої жінки. Олена не вірила у швидкі гроші. Вона, як і Антон, почала працювати вже на першому курсі, поєднуючи навчання з особистим професійним зростанням і, відповідно, зростаючим доходом.

Вона вийняла з холодильника м’ясо і макарони. Розігріла суп.

– Людмило! Ідіть на кухню, з дороги напевно зголодніли?

– Сюди неси! – пролунало з вітальні, – тут столик гарний і світло хороше з вікна.

– Для їжі в нас є кухня, а за цим столиком зручно з ноутбуком працювати, – ледь стримуючи роздратування, відповіла Олена.

У дверях кухні з’явилася свекруха. Вона заговорила приторно-солодким голосом:

– Послухай, люба. Повторю один раз. Ти живеш у квартирі мого сина! Він моя кров! Будеш робити, як я скажу, і, можливо, я не буду відкривати темні сторони твоєї душі для Антоші. І ти так і продовжиш жити в шоколаді.

На секунду Олена втратила дар мови.

– Ви що таке говорите?! Це наша спільна квартира. У мене немає жодних секретів від Антона, і життя наше шоколадом я не назвала б!

– При розлученні ще подивимося, чия це буде квартира! У мене пів- міста знайомих юристів. Тож, давай накривай там, де я сказала, і не бубни.

Людмила розвернулася і вийшла з кухні.

Олена шумно вдихнула і повільно видихнула. Поставила тарілки на тацю і віднесла у вітальню.

– А де мій пакет із магазину?

– У передпокої. Самі зможете взяти? – додавши іронії в голос, запитала молода жінка.

– Так. Можеш бути вільна!

Олена спалахнула і, схопивши телефон, пішла в спальню.

– Алло! Антон! Мені здається, твоя мама поводиться дивно. Вона грубить і погрожує мені. Ти б чув, що вона говорить!

– Ну загалом вона завжди була дуже активною. Але агресії раніше не проявляла. Мабуть, дійсно сталося щось погане.

– По ній не скажеш…

– Не потрібно робити висновки! – голос чоловіка став серйозним, – вона моя мати! І виростила з мене людину. І я завжди допоможу їй у скрутну хвилину!

На цій фразі з вітальні пролунав дзвін битого посуду…

Олена вбігла в кімнату в той момент, коли Людмила струшувала зі столу тарілки.

– Ми прибрали ці помиї для жебраків одним легким рухом руки! І тепер приступимо до нормальної їжі. Адже статус завжди може підкреслити ваше харчування!

Скинувши “зайве”, свекруха стала акуратно виставляти на стіл продукти. Ікра, мідії, равлики у вакуумній упаковці та нарізний французький багет. Фінальним штрихом на столику стала пляшка дорогого напою.

– Ви що творите?! – ахнула Олена.

– Милочко, годувати шанованих людей потрібно гідно! Ти мене за кого тримаєш?! Скажи спасибі, що сама їжу купила. Як знала, що ти мене не нагодуєш. Мабуть, помилився мій син у дружині. Тож можеш прибирати ці помиї, а я до себе піду. Увечері буду з Антоном про тебе розмовляти! Де моя кімната?

– Я нічого не буду прибирати! Ви це влаштували! Ви й прибирайте, – Олена розвернулася, щоб піти, – до речі, вітальня і є ваша кімната!

Зачинивши за собою двері спальні, невістка присіла і постаралася заспокоїтися. Потім узялася за роботу й до самого вечора не виходила зі спальні…

– Привіт, люба, – Антон підійшов нечутно й обійняв дружину.

– Привіт. Мабуть, я задрімала і мені наснився безглуздий сон. Твоя мама… Битий посуд…

– Так, я з нею поговорив. Вона мені розповіла. Я все прибрав, а посуд б’ється на щастя.

– Потрібно щось робити з її поведінкою!

– Вона зараз переживає розлучення і труднощі фінансові. Я не можу їй відмовити в допомозі. Нехай поживе у нас тиждень. Зміна обстановки піде їй на користь.

– Гаразд. Нехай тільки до мене не лізе, і обслуговувати я її не збираюся.

– Без проблем, – усміхнувся Антон, тільки є ще одне прохання. Давай поживемо поки що у вітальні?

– Чого?!

– Будь ласка. Якби твоя мама приїхала, я б не відмовив. А за це я виконаю одне твоє бажання, – він підморгнув і посміхнувся своєю найкороннішою посмішкою.

– Добре, – здалася Олена, – готуйся! Моє бажання буде дуже непростим.

Пішли неквапливі будні, обтяжені спілкуванням із Людмилою Борисівною. У присутності сина жінка ще намагалася поводитися пристойно, але наодинці з Оленою вона була справжнім монстром.

Молода жінка записувала висловлювання свекрухи на телефон, але Антон лише знизував плечима:

– Ну от не подобаєшся ти їй, що поробиш, – відповідав він.

Харчувалася Людмила виключно доставкою з ресторанів. Кілька разів до неї приїжджав масажист. І всі трапези і процедури вона викладала в мережу, розповідаючи про своє розкішне життя.

Одного вечора Олена, взявши телефон Антона, відкрила повідомлення, що прийшло. Повідомлення свідчило про чергове списання коштів. Молода жінка переглянула історію операцій і впала в ступор.

– Ти мені нічого не хочеш пояснити? – запитала вона, коли чоловік повернувся в кімнату.

– А що пояснювати? Я дав мамі карту. У неї зараз проблеми з грошима…

– Вона за день витрачає мою тижневу зарплату! Харчується устрицями,равликами і ікрою , запиваючи це ігристим! А в нас кредит за квартиру ще не закритий!

– Олено! Ця людина мене виростила, виховала і дала путівку в життя! У неї зараз важкий період у житті…

– Досить нести нісенітниці! За весь час знайомства я жодного разу не пам’ятаю, щоб ти згадував матір. Я знаю, який ти працьовитий і відповідальний, але мені здається, в цьому немає її заслуги.

Дружина пішла на кухню, а Антон задумався.

Минув місяць, а Людмила так і не зібралася їхати. У свою кімнату вона купила великий телевізор і на високій гучності дивилася серіали. Це заважало працювати Олені, і вона намагалася працювати з офісу.

Але того дня вона була вдома. У її вухах були навушники, тому вона не пропустила дзвінок від чоловіка:

– Привіт, люба. Ти вдома?

– Ні! У приміщенні з перетримки неадекватних свекрух!

– Смішно! – фиркнув чоловік. – Слухай, там мамі масажер для шиї мають привести. Оплати, будь ласка, готівкою, у тумбочці візьмеш.

– А з карти вона вже все з’їла? – єхидно запитала жінка.

– Не починай.

– Дивись, у шафці, наші спільні гроші. Будеш винен.

– Подвійно відпрацюю!

Через годину пролунав дзвінок у двері! На порозі стояв чоловік у форменому одязі.

– Господиня! У вас ліфта вантажного немає! Доведеться сходами піднімати.

– Так піднімайте, – розгубилася Олена.

– Доплатити потрібно буде! Це я кажу, щоб сюрпризів потім не було.

– Що ви там таке привезли?

– Що замовили, те й привезли, – відповів кур’єр, простягаючи документи.

– Масажне крісло?!- ахнула Олена, – двісті шістдесят п’ять тисяч?!

– І вісімсот за підйом! – додав доставщик.

– Та ви зовсім очманіли! – прошепотіла жінка.

– Я-то тут до чого? Я не винен, що вам ліфт вантажний не побудували.

– Це я не вам. Вибачте. Я хочу скасувати заявку. Це можливо?

– Та як ти смієш?! – вилетіла з кімнати свекруха. – Твоя справа заплатити! Значить, діставай картку і плати!

– У нас скасування, – не повернувши голови в її бік, сказала Олена, – скільки я вам винна за хибний виклик?

– Півтори тисячі за вантажне таксі.

– Секунду.

Молода жінка пройшла в кімнату до шафи, де в скриньці лежали накопичення. На дні скриньки сиротливо лежала тисяча гривень. У дверному отворі промайнув силует свекрухи.

Олена оплатила скасування замовлення карткою. І, забронювавши номер у готелі, поїхала з дому. Із готелю вона зателефонувала Антону.

– Грошей у скриньці немає. Мені набридла твоя мати. Пам’ятаєш про бажання, яке ти мені обіцяв? Я завтра вранці приїду додому. Щоб навіть запаху твоєї матері не було в нашій квартирі.

– Але вже вечір! – спробував обуритися Антон.

– Ти обіцяв. Обирай.

* * *
– Я не брала ніяких грошей! Навіщо мені потрібні ваші жалюгідні копійки! Та як ти ставишся до матері? Зовсім знахабнів? Я ж про тебе дбала! Виховувала! – Людмила Борисівна вирувала.

– Я вдячний тобі. Хоча й не пам’ятаю за що конкретно. Напевно завдяки тобі, щойно зміг, я поїхав із міста і зміг чогось досягти і зустріти Олену. Я не готовий міняти її на тебе. Їдь.

– Гониш матір? В ніч?! Прокляття не боїшся?

– Їдь додому, мамо, – спокійно відповів Антон, я викличу таксі й куплю квитки.

– Нікуди мені їхати! – Закричала Людмила. – Нікуди! Ми з Андрієм інвестували в один проект, і він прогорів.

– А потім і випарувався Андрій?

– Так.

– Значить так, ти зараз у будь-якому разі їдеш. Я зніму тобі готель у рідному місті, а найближчим часом квартиру на місяць. Далі ти сама. Розпорядися грамотно грошима, які ти вкрала.

Людмила швидко зібралася і, стоячи на порозі, заявила:

– Не бачити вам щастя, коли матір у біді кинули!

Антон не звернув уваги на погрози. До приїзду дружини він готувався дуже ретельно. Міняв і прав постільну білизну, їздив у цілодобовий квітковий магазин, а вранці чекав на свою єдину й кохану жінку.

– Привіт, люба! – він простягнув їй букет.

Олена увійшла до квартири й обстежила всі кімнати.

У центрі вітальні вона зупинилася і посміхнулася.

– Любий, ти зробив правильний вибір!

You cannot copy content of this page