– Алло! Привіт, люба! Зараз зателефонувала мама, у неї проблеми. Вона проїздом у Києві, питає: їй готель знімати, чи можна в нас зупинитися?
– Привіт! Звичайно, у нас! – зітхнула Олена. – Коли вона приїде?Зараз що-небудь смачненьке приготую!
– Не потрібно. Вона вже їде до нас. Викликав їй таксі і скинув грошей на карту, сама купить продукти. Тож зустрінь і поспілкуйтеся там, заспокой, розберетеся там коротше. Я після роботи відразу додому, – схвильовано промовив Антон.
– Так, звісно. Чекаю.
Олена заметушилася по дому, наводячи лиск у чистій і доглянутій квартирі. Зі свекрухою вона бачилася один раз, коли Людмила Борисівна була присутня на весіллі Антона й Олени.
Свекруха заборонила називати себе по батькові і в супроводі молодого чоловіка (ровесника сина) була найактивнішою персоною на весіллі. Подарувавши молодятам альбом із дитячими фотографіями Антона, Людмила та її молодий чоловік поїхали назад у рідне місто.
У Олени та Антона складалося мирне і затишне сімейне життя. Два молодих фахівці у сфері інформаційних технологій непогано заробляли і мали досить гнучкий графік.
Від роздумів Олену відволік дзвінок у двері, і вона кинулася відчиняти, на ходу поправляючи зачіску.
– Привіт, люба! А ми з водієм стоїмо, сигналимо, а ти не виходиш. – З порога заявила Людмила. Вона була в модному костюмі. У руці тримала сумочку, прикрашену символікою знаменитого бренду.
– Вітаю, Людмило. А навіщо мені потрібно виходити?
– Як навіщо? У мене в машині багаж. Принеси-но, по-молодецьки. Поважай свекрушку улюблену. – Сказавши це, вона пройшла у квартиру. За законами жанру: не роззуваючись.
Олена хмикнула. Людмила – зовсім не тягнула на немічну. Не скажеш, що в неї сталося горе.
– І пакет із магазину не забудь, я там їжі трохи прикупила, – пролунало з кімнати.
На подвір’ї стояв чорний седан віп-класу, а поруч із багажником чекав водій у штанах і піджаку.
Олена здивувалася. Таксі бізнес-класу! Добре ж Антон маму зустрів.
Речей було небагато. Невелика валіза і легкий пакет із супермаркету.
Увійшовши до квартири, Олена почула голос, а потім і побачила Людмилу, яка знімала себе на телефон… Виглядало це дуже смішно.
– Усім привіт, мої дорогі підписники! – віщала вона. – Ось, тепер Києв! Дуже багато доводиться їздити країною, але як я вас вчу? Під лежачий камінь гроші не затікають! Ось і мої фінансові потоки зростають і привели мене до столиці. Такими темпами скоро буду віщати з адміністрації міста! А хто хоче бути успішною і самодостатньою, підписуйтесь на мене і не забувайте про донати!
Олена зробила вигляд, що не помітила дивної поведінки дорослої жінки. Олена не вірила у швидкі гроші. Вона, як і Антон, почала працювати вже на першому курсі, поєднуючи навчання з особистим професійним зростанням і, відповідно, зростаючим доходом.
Вона вийняла з холодильника м’ясо і макарони. Розігріла суп.
– Людмило! Ідіть на кухню, з дороги напевно зголодніли?
– Сюди неси! – пролунало з вітальні, – тут столик гарний і світло хороше з вікна.
– Для їжі в нас є кухня, а за цим столиком зручно з ноутбуком працювати, – ледь стримуючи роздратування, відповіла Олена.
У дверях кухні з’явилася свекруха. Вона заговорила приторно-солодким голосом:
– Послухай, люба. Повторю один раз. Ти живеш у квартирі мого сина! Він моя кров! Будеш робити, як я скажу, і, можливо, я не буду відкривати темні сторони твоєї душі для Антоші. І ти так і продовжиш жити в шоколаді.
На секунду Олена втратила дар мови.
– Ви що таке говорите?! Це наша спільна квартира. У мене немає жодних секретів від Антона, і життя наше шоколадом я не назвала б!
– При розлученні ще подивимося, чия це буде квартира! У мене пів- міста знайомих юристів. Тож, давай накривай там, де я сказала, і не бубни.
Людмила розвернулася і вийшла з кухні.
Олена шумно вдихнула і повільно видихнула. Поставила тарілки на тацю і віднесла у вітальню.
– А де мій пакет із магазину?
– У передпокої. Самі зможете взяти? – додавши іронії в голос, запитала молода жінка.
– Так. Можеш бути вільна!
Олена спалахнула і, схопивши телефон, пішла в спальню.
– Алло! Антон! Мені здається, твоя мама поводиться дивно. Вона грубить і погрожує мені. Ти б чув, що вона говорить!
– Ну загалом вона завжди була дуже активною. Але агресії раніше не проявляла. Мабуть, дійсно сталося щось погане.
– По ній не скажеш…
– Не потрібно робити висновки! – голос чоловіка став серйозним, – вона моя мати! І виростила з мене людину. І я завжди допоможу їй у скрутну хвилину!
На цій фразі з вітальні пролунав дзвін битого посуду…
Олена вбігла в кімнату в той момент, коли Людмила струшувала зі столу тарілки.
– Ми прибрали ці помиї для жебраків одним легким рухом руки! І тепер приступимо до нормальної їжі. Адже статус завжди може підкреслити ваше харчування!
Скинувши “зайве”, свекруха стала акуратно виставляти на стіл продукти. Ікра, мідії, равлики у вакуумній упаковці та нарізний французький багет. Фінальним штрихом на столику стала пляшка дорогого напою.
– Ви що творите?! – ахнула Олена.
– Милочко, годувати шанованих людей потрібно гідно! Ти мене за кого тримаєш?! Скажи спасибі, що сама їжу купила. Як знала, що ти мене не нагодуєш. Мабуть, помилився мій син у дружині. Тож можеш прибирати ці помиї, а я до себе піду. Увечері буду з Антоном про тебе розмовляти! Де моя кімната?
– Я нічого не буду прибирати! Ви це влаштували! Ви й прибирайте, – Олена розвернулася, щоб піти, – до речі, вітальня і є ваша кімната!
Зачинивши за собою двері спальні, невістка присіла і постаралася заспокоїтися. Потім узялася за роботу й до самого вечора не виходила зі спальні…
– Привіт, люба, – Антон підійшов нечутно й обійняв дружину.
– Привіт. Мабуть, я задрімала і мені наснився безглуздий сон. Твоя мама… Битий посуд…
– Так, я з нею поговорив. Вона мені розповіла. Я все прибрав, а посуд б’ється на щастя.
– Потрібно щось робити з її поведінкою!
– Вона зараз переживає розлучення і труднощі фінансові. Я не можу їй відмовити в допомозі. Нехай поживе у нас тиждень. Зміна обстановки піде їй на користь.
– Гаразд. Нехай тільки до мене не лізе, і обслуговувати я її не збираюся.
– Без проблем, – усміхнувся Антон, тільки є ще одне прохання. Давай поживемо поки що у вітальні?
– Чого?!
– Будь ласка. Якби твоя мама приїхала, я б не відмовив. А за це я виконаю одне твоє бажання, – він підморгнув і посміхнувся своєю найкороннішою посмішкою.
– Добре, – здалася Олена, – готуйся! Моє бажання буде дуже непростим.
Пішли неквапливі будні, обтяжені спілкуванням із Людмилою Борисівною. У присутності сина жінка ще намагалася поводитися пристойно, але наодинці з Оленою вона була справжнім монстром.
Молода жінка записувала висловлювання свекрухи на телефон, але Антон лише знизував плечима:
– Ну от не подобаєшся ти їй, що поробиш, – відповідав він.
Харчувалася Людмила виключно доставкою з ресторанів. Кілька разів до неї приїжджав масажист. І всі трапези і процедури вона викладала в мережу, розповідаючи про своє розкішне життя.
Одного вечора Олена, взявши телефон Антона, відкрила повідомлення, що прийшло. Повідомлення свідчило про чергове списання коштів. Молода жінка переглянула історію операцій і впала в ступор.
– Ти мені нічого не хочеш пояснити? – запитала вона, коли чоловік повернувся в кімнату.
– А що пояснювати? Я дав мамі карту. У неї зараз проблеми з грошима…
– Вона за день витрачає мою тижневу зарплату! Харчується устрицями,равликами і ікрою , запиваючи це ігристим! А в нас кредит за квартиру ще не закритий!
– Олено! Ця людина мене виростила, виховала і дала путівку в життя! У неї зараз важкий період у житті…
– Досить нести нісенітниці! За весь час знайомства я жодного разу не пам’ятаю, щоб ти згадував матір. Я знаю, який ти працьовитий і відповідальний, але мені здається, в цьому немає її заслуги.
Дружина пішла на кухню, а Антон задумався.
Минув місяць, а Людмила так і не зібралася їхати. У свою кімнату вона купила великий телевізор і на високій гучності дивилася серіали. Це заважало працювати Олені, і вона намагалася працювати з офісу.
Але того дня вона була вдома. У її вухах були навушники, тому вона не пропустила дзвінок від чоловіка:
– Привіт, люба. Ти вдома?
– Ні! У приміщенні з перетримки неадекватних свекрух!
– Смішно! – фиркнув чоловік. – Слухай, там мамі масажер для шиї мають привести. Оплати, будь ласка, готівкою, у тумбочці візьмеш.
– А з карти вона вже все з’їла? – єхидно запитала жінка.
– Не починай.
– Дивись, у шафці, наші спільні гроші. Будеш винен.
– Подвійно відпрацюю!
Через годину пролунав дзвінок у двері! На порозі стояв чоловік у форменому одязі.
– Господиня! У вас ліфта вантажного немає! Доведеться сходами піднімати.
– Так піднімайте, – розгубилася Олена.
– Доплатити потрібно буде! Це я кажу, щоб сюрпризів потім не було.
– Що ви там таке привезли?
– Що замовили, те й привезли, – відповів кур’єр, простягаючи документи.
– Масажне крісло?!- ахнула Олена, – двісті шістдесят п’ять тисяч?!
– І вісімсот за підйом! – додав доставщик.
– Та ви зовсім очманіли! – прошепотіла жінка.
– Я-то тут до чого? Я не винен, що вам ліфт вантажний не побудували.
– Це я не вам. Вибачте. Я хочу скасувати заявку. Це можливо?
– Та як ти смієш?! – вилетіла з кімнати свекруха. – Твоя справа заплатити! Значить, діставай картку і плати!
– У нас скасування, – не повернувши голови в її бік, сказала Олена, – скільки я вам винна за хибний виклик?
– Півтори тисячі за вантажне таксі.
– Секунду.
Молода жінка пройшла в кімнату до шафи, де в скриньці лежали накопичення. На дні скриньки сиротливо лежала тисяча гривень. У дверному отворі промайнув силует свекрухи.
Олена оплатила скасування замовлення карткою. І, забронювавши номер у готелі, поїхала з дому. Із готелю вона зателефонувала Антону.
– Грошей у скриньці немає. Мені набридла твоя мати. Пам’ятаєш про бажання, яке ти мені обіцяв? Я завтра вранці приїду додому. Щоб навіть запаху твоєї матері не було в нашій квартирі.
– Але вже вечір! – спробував обуритися Антон.
– Ти обіцяв. Обирай.
* * *
– Я не брала ніяких грошей! Навіщо мені потрібні ваші жалюгідні копійки! Та як ти ставишся до матері? Зовсім знахабнів? Я ж про тебе дбала! Виховувала! – Людмила Борисівна вирувала.
– Я вдячний тобі. Хоча й не пам’ятаю за що конкретно. Напевно завдяки тобі, щойно зміг, я поїхав із міста і зміг чогось досягти і зустріти Олену. Я не готовий міняти її на тебе. Їдь.
– Гониш матір? В ніч?! Прокляття не боїшся?
– Їдь додому, мамо, – спокійно відповів Антон, я викличу таксі й куплю квитки.
– Нікуди мені їхати! – Закричала Людмила. – Нікуди! Ми з Андрієм інвестували в один проект, і він прогорів.
– А потім і випарувався Андрій?
– Так.
– Значить так, ти зараз у будь-якому разі їдеш. Я зніму тобі готель у рідному місті, а найближчим часом квартиру на місяць. Далі ти сама. Розпорядися грамотно грошима, які ти вкрала.
Людмила швидко зібралася і, стоячи на порозі, заявила:
– Не бачити вам щастя, коли матір у біді кинули!
Антон не звернув уваги на погрози. До приїзду дружини він готувався дуже ретельно. Міняв і прав постільну білизну, їздив у цілодобовий квітковий магазин, а вранці чекав на свою єдину й кохану жінку.
– Привіт, люба! – він простягнув їй букет.
Олена увійшла до квартири й обстежила всі кімнати.
У центрі вітальні вона зупинилася і посміхнулася.
– Любий, ти зробив правильний вибір!