Мені вже скоро сімдесят виповниться. Я живу в селі одна вже 10 років. Вдома у мене невеличкий город, курочки, корова Зойка. Аня наполягла, щоб я поїхала, розвіялася.
Путівку вона вже оплатила, тож діватися було нікуди. Я зібрала валізу і поїхала відпочивати, попросила дочку доглянути за господарством, та й сусідка заспокоїла, що буде наглядати.
Мені вже все важче справлятися з господарством, але свій будиночок в селі я ніколи не кину. Затишно там, стіни нагадують мого чоловіка, якого не стало 5 років тому. Він був добрим і лагідним, я люблю сидіти на веранді і на світанку зустрічати новий день, гадаючи, коли я вже приєднаюся до свого коханого на небі.
З ранку до вечора я на ногах. То курей погодувати, то корову подоїти, сир зробити, дрова поколоти. Іноді я продаю сир і молоко зі сметаною на ринку. Поки я жива, то буду робити все, що в моїх силах, щоб принести користь людям і рідним.
Аня з чоловіком і маленькою дитиною живуть в квартирі, відкладають гроші на будівництво будинку. Я теж відкладаю заощадження для них, поки що нікому нічого не кажу.
А в цьому році дочка вирішила мене порадувати. Приїжджає і простягає мені путівку на два тижні в профілактичний санаторій. Я їхати не збиралася, просила все повернути. Але Аня мене вмовила, сказала, що вони всією родиною хочуть побути на природі, та й за господарством доглянуть. Гаразд, поїхала.
У санаторії я трохи розслабилася, навіть знайшла друга, з яким розмовляла по вечорах за чашкою чаю. Ходила на масаж і в басейн, було добре. І все-таки я скучила за рідними стінами, за своїми зайцями і коровою. Мені не терпілося з ними наговоритися, погодувати їх, приголубити.
А потім я повернулася додому. Я побачила свій двір, і у мене серце зупинилося. Ну як так можна було вчинити ?!
Аня з чоловіком вирішили мені життя спростити. Провели мені воду в будинок. Продали корову мою, Зойку. Кур і зайців продали. Я коли думаю про це все, не можу не плакати. Як же так, мою дорогу душеньку, Зойку, продали! Вона мені як рідна була. Щоранку я їй пісні співала, поки доїла, розмовляла з нею. Вона кращим другом моїм була …
Аня сказала, що я вже не в тому віці, щоб господарство тримати. Треба себе берегти і не ходити по ринку з важкими сумками. Але вона нічого не розуміє, мені ж це в радість було. А зараз хоч сиди біля вікна і плач днями безперервно.
Не прощу їй такого підлого вчинку. Хоч вона і як краще хотіла. Так не можна чинити. Не знаю, чи помирюся з донькою коли-небудь, мені дуже прикро, що вона зі мною так вчинила.
