– Бабусю, я не хочу кашу, – Макар тихенько став відсувати від себе тарілку, не зводячи з Тамари очей.
Так робила раніше її дочка. Якщо не хотіла суп або кашу, вона повільно підштовхувала тарілку до краю столу, поки та не падала на підлогу. Звідки це в ньому? Він же не міг цього бачити, знати. Доросла Аліса так ніколи не робила. Невже так проявляються гени?
Маленьку доньку Тамара лаяла, а ось на Макара злитися не могла.
– Стоп! – скомандувала вона, поки тарілка не опинилася на краю столу. – Не хочеш, не їж. Пий чай.
– А цукерку можна? – запитав Макар.
– А ось цукерку не можна. Ти ж з’їв одну перед сніданком і перебив собі апетит. До обіду ніяких цукерок.
– Ну ба-а-а-а, – протягнув Макар.
На очах онука з’явилися сльози, губи скривилися, ось-ось заплаче. Маленький шахрай прекрасно знав, як на неї діють його сльози, і користувався цим.
“І плаче він так само, як його мама в дитинстві”, – із сумом подумала Тамара, готова поступитися. Але в цей момент пролунав дзвінок.
– Візьми печиво, – сказала вона, виходячи з кухні.
– Не хочу печиво, – капризно крикнув Макар їй у спину.
Тамара відчинила двері. На порозі стояв Євген, її зять і батько Макара.
– Вітаю, Тамаро Михайлівно. Ви як завжди маєте чудовий вигляд, – сказав він, усміхаючись.
Тамарі було приємно, але вона відповіла досить сухо:
– І вам не хворіти. Заходьте.
– Тату! – у передпокій вбіг Макар.
Євген нахилився і підхопив сина на руки, притиснув до себе.
– Який ти важкий став. Виріс як! – Очі Євгена затопила ніжність до сина.
– А що ти мені приніс? – запитав Макар, трохи відсторонившись від батька.
– А ти добре поводився? Бабусю слухався? Не хуліганив? – Євген подивився на Тамару. Вона промовчала, відвела погляд.
– А ну, зізнавайся, що накоїв? – загальмував сина Євген.
– Я кашу не з’їв. Мене покарали в садку, я посварився з Іваном. Я не винен, він перший почав. Він штовхнув мене і забрав машинку. Я дав здачі. Мене покарали, а його ні.
– Несправедливо, – похитав головою Євген.
– Макар, іди в кімнату, мені потрібно поговорити з татом.
Євген опустив сина на підлогу, дістав із кишені пальта машинку і віддав синові. Задоволений хлопчик побіг до кімнати. Євген пройшов за Тамарою на кухню, сів за стіл. Тамара прибрала зі столу тарілку з недоїденою кашею і залишилася стояти біля раковини.
– У цього Івана така мама, я стільки вислухала на свою адресу. Вона вимагала, щоб я покарала Макара. Але Іван і сам винен, штовхає дітей, а потім скаржиться на них. Діти сваряться, це нормально. Але все ж не варто заохочувати Макара давати здачу, – з докором сказала Тамара.
– Я такий вдячний вам, Тамаро Михайлівно, що ви взяли на себе турботу про мого сина. Я не впорався б без вас.
– Як інакше? Я ж рідна бабуся, – відповіла вона.
Тамара прекрасно розуміла, що кокетує. Так, Макар її онук, але виглядала вона радше його матір’ю, ніж бабусею.
– Тамаро Михайлівно, може, все ж таки найняти няню? Євген завжди звертався до неї на ім’я-по батькові, підкреслюючи її статус. Вона поморщилася.
– Що ви таке говорите? – Тамара кинула швидкий погляд на Євгена.
Він роздивлявся її. Жінка завжди відчуває зацікавлений погляд чоловіка. Їй було і приємно, і ніяково.
Вона відвернулася до раковини, навіщось відкрила воду й одразу ж закрила кран.
“Господи, я нервую. Не вистачало ще, щоб він помітив це”. Вона знову повернулася до нього і схрестила руки на грудях.
– Ніякої няні. Думаєте, чужа жінка піклуватиметься про вашого сина краще за мене? І чути нічого не хочу.
– Але він потребує багато уваги. Ви могли б влаштувати своє особисте життя… – Євген змішався і відкашлявся.
– Ви теж можете влаштувати своє.
Вони подивилися один на одного і відвели очі. Вона ніколи не розуміла, що такий чоловік, як Євген, знайшов у її легковажній та навіженій доньці. Він був старший за Алісу на п’ятнадцять років і більше підходив за віком Тамарі, ніж її доньці.
Але він кохав Алісу, у цьому вона не сумнівалася. Навіть трохи заздрила доньці. Коли Аліса повідомила їй, що виходить заміж, Тамара, звичайно, стала відмовляти.
– Він старший за тебе, розумніший, а ти зовсім ще дитина. Що може бути спільного між вами?
– Мамо, ми кохаємо одне одного. Я не дитина, мені двадцять років. Якщо не дозволиш, я втечу з дому. Все одно я вийду за нього. А ти просто заздриш мені, – вколола Аліса матір.
– Не поспішай, пізнайте краще одне одного. – Тамара сподівалася, що за цей час Євген розчарується в Алісі й відмовиться від неї. – Тобі більше підійшов би ровесник.
– Вони всі нудні. Скажи, якби Євген зустрівся тобі раніше, ніж мені, хіба ти не вийшла б за нього? – запитала лукаво Аліса.
“Вона навіть не здогадується, наскільки права”, – не могла не визнати Тамара.
Вона намагалася напоумити і Євгена, відрадити одружитися на доньці. Він дорослий, навіщо йому така молоденька дружина, вона ж нічого не вміє робити.
– Навчиться. Я шалено кохаю вашу доньку. Вона буде щаслива, повірте, – говорив Євген, і Тамара не сумнівалася, що так воно і є.
Аліса з Євгеном одружилися. Звісно, донька кинула інститут, бо одразу дізналася, що чекає дитину.
Вона дуже старалася стати гарною дружиною. Багато разів за день телефонувала матері, запитувала, як готувати борщ, як робити котлети, що додати в млинці, щоб вони були тонкими й не рвалися. І матір’ю Аліса стала хорошою.
Коли Макар підріс, його віддали в садок, Аліса відновилася в інституті, але на заочне відділення. Євген зробив їй довідку, що вона працює в його фірмі. А потім подарував їй цей нещасний мотоцикл.
Тамара тоді влаштувала скандал, кричала, що це найнебезпечніший вид транспорту. Краще б купив машину, вона набагато безпечніша.
– Я навчив її кататися. Вона їздить добре, – виправдовувався Євген.
– Як? І ви теж? Не очікувала від вас, – розвела руками Тамара.
– Чому? – усміхнувся Євген. – Не хвилюйтеся, все під контролем, – сказав він і обійняв Тамару, щоб заспокоїти її.
А вона від його дотику затремтіла. Добре, що він прибрав руку, не помітивши цього. А то від сорому згоріла б. Мати його дружини мліє від дотику зятя. Який жах, сором!
Але вона жінка, молода жінка.
Тамара закохалася на першому курсі інституту, втратила голову і, звісно, одразу дізналася про дитину. Нещасний вісімнадцятирічний юнак не готовий був до такого повороту, злякався і відмовився від неї.
Мама заборонила відмовлятися від дитини, сиділа з маленькою Алісою, поки Тамара була в інституті. Вона так і не вийшла більше заміж. Нікому не вірила, боялася знову помилитися. От якби тоді їй зустрівся Євген. Високий, ставний, зі зрілою чоловічою красою. Тамара добре розуміла доньку.
Того дня вона погодилася забрати з садка Макара. Жодних передчуттів не було. Дочка сказала, що поїде за місто на якісь перегони. Ні, не брати участь, дивитися.
Вони вже поверталися в місто, байки їхали ланцюжком по трасі. З бічної дороги раптово вилетів позашляховик. Він не розрахував швидкість і зачепив останніх двох байкерів. Вони злетіли з траси в кювет. Хлопець залишився живий, лише зламав ногу. А Аліса отримала серйозну черепно-мозкову травму. Через тиждень вона пішла засвіти, так і не вийшовши з коми.
Тамара тоді звинуватила Євгена в усьому.
– Навіщо купив їй байк і навчив їздити? Навіщо? Аліса жила б, доньку ще б подарувала, як мріяла, – кричала вона на змарнілого і почорнілого від горя зятя.
Вона думала, що її горе сильніше, не розуміла, що йому теж погано. Потім забрала Макара до себе. Євген не заперечував. Розумів, що онук для неї єдиний порятунок, сенс життя після втрати дочки.
Потім, звісно, хотів забрати собі сина. Але Тамара благала залишити його з нею. Євген приходив часто, приносив гроші, іграшки, проводив час із сином. Тамара розуміла, що чинить як егоїстка, забравши в нього сина, але нічого не могла із собою вдіяти. Макар замінив їй дочку.
Минув рік. Наближалося літо, яке обіцяло бути дощовим і прохолодним. Євген запропонував поїхати у відпустку на море.
– Поїдьте, – погодилася Тамара. – Вам із сином потрібно побути разом.
– Ні, ви поїдете з нами. Вам теж потрібно відпочити. Це не обговорюється, – заявив Євген.
– Я вам буду тільки заважати, обмежувати вас. Не вічно ж ви будете один. Познайомитеся там із якоюсь дівчиною, – сказала Тамара, відвернувшись до вікна, по якому повзли краплі дощу.
– Киньте, Тамаро Михайлівно. Ми без вас не поїдемо, – умовляв Євген.
– Ну добре, – здалася вона.
Якщо чесно, їй страшно було відпускати Євгена з п’ятирічним сином на море. Мало що.
Після відходу Євгена, Тамара відкрила шафу, дістала всі свої сарафани і сукні. Прикладала до себе, розглядала себе в дзеркало. Раптом спіймала пильний погляд Макара, який сидів на дивані й дивився на неї. Стало соромно. “Ти що придумала? Перед ким зібралася красуватися? Ти мати його дружини. Він ще кохає її”, – сказала вона своєму віддзеркаленню і прибрала одяг у шафу.
У готелі Євген зняв для Тамари окремий номер. Щодня вони ходили до моря. На пляжі вона раз у раз поглядала на Євгена, милувалася його красивим тілом. Помічала, що на нього поглядають і інші молоді жінки.
А він грав із сином, захоплено будував замок із піску. До них приєдналися інші діти. Їхні мами стояли неподалік і без докорів сумління строїли оченята Євгену, розпалюючи в серці Тамари ревнощі. Їй набридло спостерігати це, вона підійшла до них. Євген посунувся, поступився їй місцем біля замка.
– Макар, давай одягнемо футболку, спина згорить, – ні на кого не дивлячись, сказала Тамара.
Із задоволенням помітила, як витягнулися обличчя у матусь. Зрозуміло, що вони прийняли її за маму Макара, дружину Євгена. Більше жінки не строїли Євгену оченята.
Задушливими ночами Тамара не могла заснути, згадуючи Євгена на пляжі, його тіло. Квапила час, щоб поїхати додому і не бачити його.
Одного разу Євген порізав ногу об гострий край раковини. Кров ніяк не вдавалося зупинити. Довелося їхати в лікарню і зашивати рану.
Наступного дня вони з Макаром ходили на море самі. Коли повернулися, розімлілий на сонці онук швидко заснув. Тамара зайшла в кімнату до зятя, дізнатися, як він. Він лежав на ліжку поверх ковдри в шортах і без футболки, витягнувши забинтовану ногу, і читав журнал.
– Хотіла дізнатися, як ви, – зніяковіло запитала Тамара.
Вона хотіла піти, але Євген утримав її за руку.
– Не йдіть, Тамаро Михайлівно. Присядьте.
Але вона залишилася стояти, намагаючись не дивитися на його оголені груди.
– Я давно хотів сказати… Не зрозумійте мене неправильно… Я кохав вашу дочку. Я уявляв, що з віком вона буде схожа на вас. Ви…
– Що ви таке говорите? – Тамара кинула на зятя гнівний погляд. Євген проворно схопився з ліжка й обійняв її.
– Я стою на одній нозі. Якщо ти відштовхнеш мене, я впаду.
Тамара задихнулася від близькості, забарилася на мить. Він скористався її замішанням і поцілував. Його губи були теплими й ніжними, а тіло пахло морем і сонцем. У Тамари запаморочилося в голові. Вона безвольно обм’якла в його руках. Потім схаменулася, відштовхнула Євгена. Він сів на ліжко.
– Це неправильно. Я не Аліса, я ваша теща, – гнівно сказала вона.
Євген поморщився.
– Я навіть у думках тебе ніколи так не називав. Вибач, не стримався. Цього не сталося б, якби Аліса була жива. Але її більше немає. Вона – це вона. Ти – це ти. Ми обидва вільні, живі й молоді. Що тут неправильного? Для Макара ти найкраща мама, ніякої іншої йому не треба, якщо ти про це.
– Я його бабуся, – обурено сказала Тамара.
Євген узяв її за руку, потягнув до себе.
– Припиніть! – Тамара вирвала руку і відступила від Євгена на безпечну відстань.
– Вибач…
Вона втекла до своєї кімнати, де спав Макар. За вечерею намагалася не дивитися на Євгена, не помічати його. Їй здавалося, що вона зрадила доньку.
Одного разу вони гуляли втрьох берегом моря. Хлопчик шукав у воді медуз.
– Давай поговоримо. Я не можу так. Ти уникаєш мене. Ти ж відчуваєш до мене те саме, що і я. Я бачу.
– Євгене, ви помиляєтеся. Ви мій зять. Що скажуть люди?
– Яка різниця? Ми нікому не заважаємо, нічого не порушуємо, нікого не зраджуємо. Так, я батько Макара, але більше не твій зять. Хіба не бачиш, як я божеволію? Я ж відчуваю, що подобаюся тобі. Не обманюй ні себе, ні мене…
Розговорившись, вони не помітили, що пішли досить далеко. На зворотному шляху Євген взяв сина на руки. Хлопчик заснув, поклавши голову йому на плече. Усю дорогу мовчали.
Повернувшись у готель, Євген відніс сина у свою кімнату, поклав на ліжко. Потім увійшов у номер Тамари.
– Що ви собі дозволяєте? Вийдіть…
– Не треба кричати, розбудиш сина. Не гони мене. Не бійся. Я не збираюся накидатися на тебе. Просто поговоримо. – Він підійшов зовсім близько.
– Давай спробуємо бути разом. Скільки можна мучитися? – Євген не зводив із Тамари очей.
– Ми не робимо нічого поганого. Ми вільні. У нас є Макар, якого ми обидва любимо. Я не можу прийти до тебе жити, хоча просто мрію про це. А ти не зможеш жити у квартирі, де ми жили з Алісою. Так? Я давно пригледів будинок. Для нас. Я продам квартиру і куплю його. Там нас ніхто не знає.
– Але рано чи пізно дізнаються, будуть засуджувати, пліткувати. Потім, Макар… Він же все розуміє, – заперечила Тамара.
Розмова їй не подобалася. Але краще відразу визначити роль і місце кожного в цій історії.
– Та він буде радий, що ми разом, що я не піду і буду з ним щодня. Хіба це погано? Ми перестанемо, нарешті, ділити його. Я страшенно сумую за ним. За тобою. Я не кваплю тебе. Подумай. – Євген раптом обійняв Тамару.
Вона завмерла, відчуваючи його гаряче тіло, чуючи, як стукає в грудях його серце. Її захлеснуло гарячою хвилею трепетної пристрасті, горло перехопило спазмом від давно бажаної близькості. Але Тамара обережно відсторонилася.
Євген вийшов із номера. Тамара підійшла до вікна і притулилася гарячим лобом до прохолодного скла.
Увечері вони знову гуляли берегом. Хвилі пестили їхні босі ноги. Макар ішов посередині, тримаючи їх обох за руки.
“Як сім’я, – подумала Тамара. – Може, й справді, стати нею заради Макара? Що ж робити, якщо так сталося? Якщо Євген забере в мене Макара, що буде зі мною? А він може, він батько…
Ні, мене будуть засуджувати, звинувачувати. Так влаштовані люди. У чужому оці смітинку бачать, а у своєму й колоди не помічають…” – розмірковувала Тамара, йдучи берегом моря. Євген поглядав на неї, але не заважав.
“Не бреши хоча б собі. Ти кохаєш його. Адже ростять же бабусі своїх онуків, і ті називають їх мамами. Що в цьому поганого? Бабуся – та сама мама. Рідна людина, любляча. Хіба мачуха краща? Навряд чи”, – знову терзала вона своє серце сумнівами.
Тамара згадала, як донька запитала її одного разу, чи вийшла б вона заміж за Євгена, якби зустріла його раніше? Вся біда в тому, що вони зустрілися не раніше, а пізніше. Він одружився з її донькою. Але Аліси немає. Заради чого відмовлятися від свого щастя?
Тамара здалася не відразу. Євген все-таки купив будинок, привіз їх із Макаром показати. Хлопчику дуже сподобалася його кімната.
– А це спальня. – Євген відчинив двері сусідньої кімнати. Помітив, як напружилася Тамара. – Поруч є ще одна кімнати. Якщо хочеш спати окремо, – сказав він, посумувавши.
– Ми тепер будемо тут жити? Разом? З тобою? – радів Макар, бігаючи по будинку.
Про маму він не згадував. Точніше, не питав. Так влаштовані діти, вони часто поводяться мудріше за дорослих. Він був щасливий. Навіщо його хвилювати і турбувати?
Тамара жодного разу не пошкодувала, що залишилася з ними в цьому будинку. Яка різниця, що скажуть люди? Нехай кажуть. Вона давно перестала хвилюватися з цього приводу. Просто була щаслива…
