— Ти виганяєш мене тільки за те, що я з’їв твоє тістечко?! — вигукнув Вадим.
— Так, — впевнено відповіла Лариса.
— Але це смішно!
— Це сумно, Вадим, — відповіла Лариса. — Чоловік, який потай від дружини з’їдає її тістечко, здатний на все. І тепер я вже нічому не здивуюся. Навіть якщо мені повідомлять, що ти зраджуєш мене з іншою. Тому збирай свої речі і забирайся!
— Ти серйозно? Лариса! З якою іншою?
— Поняття не маю, з ким ти мене зраджуєш. Тобі краще знати. Може, ти шахрай, якого розшукують? Звідки я знаю. Тепер вже нічому не здивуюся. А носити тобі передачі я не маю наміру.
— Ларисо! Те, що ти зараз говориш, це, щонайменше, дивно.
— Звичайно! Тобі таке чути дивно. Тільки ось… що я тобі скажу, Вадик. Чесні люди вночі чужі тістечка не їдять. Ось це для них було б дійсно дивно. Тому що чесні люди вночі сплять.
— Та багато ти знаєш про чесних людей, Лариса?!
— Може, і небагато, але те, що вони не їдять чужого, знаю точно. А ти, Вадиме, ти… Нечесна людина. Іди геть!
— Такі висновки і тільки на підставі з’їденого тістечка? Як ти можеш, Ларисо?!
— Провалюй, кажу! Збирай речі! І щоб духу твого не було в моєму домі!
— І це ти мені кажеш через тиждень після нашого весілля? А як же наша дитина, яку ти чекаєш?
— А я не хочу, щоб мене потім питали, чому, знаючи, що ти безчесна людина, я так довго терпіла тебе поруч із собою, — відповіла Лариса. — А дитині я поясню. Коли я розповім їй, хто її батько і як він вчинив зі мною, вона мене зрозуміє.
— Ларисо!
— Шахрай! Як тільки не застрягло в горлі це тістечко.
— Чесно кажучи, Ларисо, — відповів Вадим, — тістечко це твоє було огидним. У мене після нього всю ніч болів живіт. Я з туалету не виходив. Досі до тями не можу прийти. Ну ось! Знову…Ти де його купувала? — крикнув він, тікаючи в туалет.
— Де треба, там і купувала, — тихо сказала Лариса, і гірка посмішка промайнула на її обличчі.
Три дні тому вона побачила, як її чоловік цілується на вулиці з іншою. А потім він повів цю жінку в кіно. І там вони теж цілувалися. А повернувшись додому пізно вночі, Вадим сказав, що затримався на роботі.
Якби Лариса не була занадто гордою жінкою, вона, напевно, відразу б вигнала Вадима, сказавши, що бачила його з іншою. Але саме гордість і не дозволила Ларисі так вчинити.
«Ні вже, — подумала Лариса, — я не доставлю йому такого задоволення. І в його очах я не буду жалюгідною, обдуреною жінкою. Не хочу чути його пояснення з приводу неї. Мені достатньо того, що я побачила.
Я вижену його з дому, як дрібного шахрая. І він ніколи не дізнається про моє страждання».
А вчора Лариса купила гарне тістечко і, додавши в нього дещо, поклала в холодильник.
— Тістечко? — здивувався Вадим, коли вперше його побачив.
— Це моє тістечко, — відповіла Лариса. — Не чіпай його.
— Та дуже треба, — відповів Вадим.
Лариса, знаючи, що Вадим дуже любить солодке, була впевнена, що він не витримає і з’їсть це тістечко. Готова була навіть чекати скільки завгодно. Але чекати не довелося.
Цієї ж ночі Вадим і з’їв його. Дочекався, коли дружина заснула, і пішов на кухню. Він був упевнений, що Лариса пробачить йому цю слабкість.
— Мамо дорога, — думав Вадим, стоячи вночі біля холодильника і з’їдаючи тістечко, — що за гидота. Нічого гіршого в житті не їв. І пахне огидно. І на смак гидота.
З’ївши тістечко і відчувши, що ще трохи і його виверне, Вадим озирнувся. Побачив кавоварку, а в ній холодну каву.
«Те, що потрібно, — подумав Вадим, — холодна, міцна і несолодка кава полегшить мої страждання».
Він не знав, що і в каву Лариса теж щось підмішала.
«Та що ж це? — подумав Вадим, зробивши кілька великих ковтків кави. — Що я щойно випив? Це кава?»
Майже всю решту ночі Вадим просидів у туалеті. А вранці Лариса вигнала його з дому за те, що він з’їв її тістечко.
***
Вийшовши з під’їзду і викликавши таксі, Вадим зателефонував тій самій, з якою він цілувався і ходив у кіно.
— Зараз приїду до тебе, — сказав він. — Напевно, назавжди. Як ти і хотіла.
Вадим їхав у таксі і намагався зрозуміти, що сталося. Але у нього не виходило. Він знову хотів у туалет.
— Ви не могли б їхати швидше? — попросив Вадим таксиста.
— Куди швидше, — відповів водій. — Затор. Самі бачите.
— Бачу, — відповів Вадим.
«Як вона так могла зі мною вчинити? — думав Вадим. — Тістечко пожаліла. Коханому чоловікові! Батькові її майбутньої дитини! А може, вона й не кохала мене?»
Він ще сильніше захотів у туалет.
— Ви не могли б їхати трохи швидше? — знову попросив Вадим таксиста.
— Я б із задоволенням, — спокійно відповів водій. — Але від мене це не залежить.
«У цьому житті взагалі не зрозуміти, що і від чого залежить, — подумав Вадим, — ну хто знав, що сімейне щастя залежить від якогось маленького, неприємного на смак тістечка?»
Вадиму хотілося одночасно і в туалет, і плакати. І не плакав він тільки тому, що перше переважувало.
«Тільки б доїхати, — думав Вадим, — тільки б не зганьбитися в таксі».
У таксі Вадим не зганьбився. Він зганьбився, коли піднімався на ліфті. І тільки тоді він дозволив собі заплакати.
Спеціально для сайту Stories
