Дивна історія сталася в моєму житті. Я не перший рік заміжня, але доля не давала нам такого подарунку, як дитина. Чотири роки ми чекали, коли нас життя винагородить. І ось цей момент настав.
Та я навіть не підозрювала, що новина про малюка стане переломною у всіх сенсах. Що ближче була дата появи нового члена сім’ї, то частіше я помічала дивну поведінку чоловіка.
В наших діалогах раз у раз проскакували слова про те, що кохання може закінчується і що він боїться цього. Я нічого подібного не відчувала, але дивні знаки з боку чоловіка навівали думки, що він каже це не просто так.
Мені нічого не залишалося, окрім як тішити себе надією, що це просто такий період. Та згодом мені стало очевидно, що чоловік мене більше не кохає. Якось ми посварилися і коханий заявив, що хоче піти.
Коли ми заспокоїлися, він сказав, що йому треба побути одному. Тому він зібрав речі і поїхав до матері, але не сказав чи надовго. За його словами, повернеться як з’явиться малюк, що сталося вже за тиждень.
Для мене це був найсвітліший момент у житті та символічна перемога над усіма негараздами. Нехай навіть його поява і стала початком кінця стосунків з коханим. Як я й думала, чоловік не повернувся.
Як він розповів потім телефоном, йому одному набагато легше жити. Проте ми продовжили спілкуватися. Він пообіцяв допомагати матеріально, а я погодилася на цю допомогу.
Щоправда, навіть найпростіше дружнє спілкування телефоном завдавало мені нестерпних страждань. Що зі мною не так? Чому він мене розлюбив? Адже усі ці 11 років в нас все було гаразд.
Ми постійно працювали над стосунками та підтримували прагнення один одного. Я намагалася бути його найкращим другом і залишатися прекрасною коханкою. І, як мені здавалося, в мене це чудово виходило.
А зараз коханий потрібен мені як ніколи. Він потрібний нашому синові. Якось я не витримала і набрала номер колишнього чоловіка. Сказала, що нам більше не варто спілкуватись. Я так хвилювалася, що ледь промовляла слова.
Я не забороняла відвідувати сина чи щось таке. Просто не хотіла розмовляти з ним, чути його голос і знати, що без мене йому добре. Це надто боляче. Тому попросила якнайменше контактувати зі мною і не ображатися.
Коли поклала слухавку, я ледве могла дихати від сліз. Вони стікали з моїх почервонілих щоках і падали на розтягнуту забруднену кофту. З люльки почувся плач. Я піднялася з дивана, швидко втерла сльози і підійшла до малюка. Зі мною мій син, тому все буде добре.
