— Та йди ти, знаєш куди! — закричала Лана.
Чоловік витріщив очі від несподіванки і замовк. Раніше Лана ніколи не підвищувала голос. Вона завжди була врівноваженою, терплячою, поступливою жінкою. Вона «все розуміла».
«Що це з нею?» — здивовано думав Едик.
…Лана дійсно завжди «все розуміла» і підтримувала чоловіка Едуарда. Він, відколи виріс і став самостійним, мріяв мати власне житло.
У своїй родині Едуард був старшим сином. Крім нього, у батьків росло ще п’ятеро синів. Було дуже тісно. Діти спали на трьох двоярусних ліжках, уроки робили по черзі. Всі один одному заважали.
Хлопчаки не були дружними. Ділили іграшки, велосипеди, самокати. Батьки пояснювали дітям, що не можуть купити кожному по транспорту і тому треба ділитися. Але ділитися ніхто не хотів.
Особистого простору не було ніякого. Можна було тільки встромити в вуха навушники плеєра, забратися на верхню полицю двоярусного ліжка і, повернувшись до стіни, закривши очі, слухати улюблену музику.
Тільки так можна було відволіктися від безперервного галасу і суєти, які постійно відбувалися в квартирі. Мама — на кухні, тато — на роботі. Так цілими днями.
Коли Едуард закінчив одинадцятий клас, він влаштувався на роботу, щоб допомагати родині. Стало трохи легше, та й брати підростали. А потім Едик зустрів Лану.
Молоді люди сподобалися одне одному. Незабаром вони скромно розписалися і орендували недорогу квартиру. До цього часу ще двоє братів Едуарда підросли і почали працювати. Хлопець з чистою совістю переїхав від батьків і повністю зосередився на забезпеченні своєї власної сім’ї.
Лана була непоганою швачкою. Вона працювала на приватному підприємстві і добре заробляла. Вони з Едуардом старанно збирали гроші на нове житло.
У Лани вдома теж було тісно: сім’я з двома доньками тулилася в однокімнатній квартирі. Мрія стала спільною. Едик часто повторював, що удвох буде набагато простіше накопичити.
Економили буквально на всьому. Лана дуже сумувала за домом. Хоч жили вони з батьками скромно, але якісь солодощі до чаю у них в родині завжди були: сухарики, печиво.
Фігурка у Лани була гарненька, мініатюрна, і вона належала до числа тих щасливих жінок, які могли собі дозволити солодощі без наслідків для зовнішності. А тут, з Едиком, вони сіли буквально «на хліб і воду». Лана посипала скибочку білого хліба цукром і так пила чай. Дуже хотілося чогось смачненького.
Один єдиний раз вони поїхали у відпустку. На самому початку, коли ще тільки одружилися. Лана довго потім дивувалася, як тільки Едик наважився тоді на такі витрати.
А витрат власне і не було особливих. Найдешевший готель, ніяких екскурсій і кафе, ніяких сувенірів. Гуляли по берегу, потім поверталися в номер. «Зате заощадили!» — радів чоловік. Лані було сумно. Вона хотіла хоча б у відпустці розслабитися.
Подарунків один одному не дарували. Одяг носили до останнього. Одного разу, коли Лані знадобилося купити новий комплект нижньої білизни, з цього вийшов справжній конфлікт.
Едик бурмотів і вичитував Лану, що треба акуратніше носити речі! Та й взагалі, кому яке діло, що одягнуто під одягом? Не видно ж! Зашила дірки і вперед!
Лана пояснила, що дірки на мереживі вона вже п’ятсот разів зашивала, і там пришивати вже нема до чого, і розтягнулася вся тканина: білизна не розрахована на такий термін носіння!
Та й часте прання зробило свою справу. Едуард спочатку ображався, перетравлюючи інформацію, а потім видав тираду, яка зводилася до того, що Лана не ощадлива.
І так вони ніколи не накопичать на квартиру. Тому що хтось дуже часто купує собі білизну, коли стара ще цілком придатна!
Лана все-таки «відстояла» собі новий комплект, але саме тоді вона вперше замислилася, що в їхніх стосунках щось не так.
Дівчина виховувалася в сім’ї, в якій було прийнято поважати і слухати один одного. Йти на компроміс, шукати рішення. Але тут було інше…
Однак, поміркувавши, Лана вирішила, що, ймовірно, це сильне бажання мати своє житло настільки «захопило мозок» Едуарду. І з часом це повинно пройти, тим більше що вони майже накопичили.
Так, жорстка економія дала приголомшливі результати. Ще трохи і вони повинні були придбати бажану квартиру.
Всі ці чотири роки вони складали гроші, кожен на свій рахунок. Однак спочатку Едик хотів, щоб рахунок був один. Його. Лана була категорично проти того, щоб віддавати гроші Едику.
«І як тільки Бог мене тоді вберіг», — думала вона. Тому що в один прекрасний момент Лана зрозуміла, що Едик не збирається купувати ніяку квартиру.
— Ну… давай ще відкладемо грошей, — невиразно пробурмотів чоловік.
— Навіщо?! — Лана була вражена, — Ось же, чудовий варіант! Треба брати.
— Знаєш… я якось не готовий до покупки. Та й грошей шкода, якщо чесно.
Збирали-збирали… Але ти свої гроші зніми. І давай все-таки на мій рахунок покладемо. Так краще. Чого ти пручаєшся, не розумію?
— Я?! Пручаюся?! — закипіла Лана. — Ми для чого відкладали?! Забув?! Я і так на всьому економила, досить! Ми накопичили достатньо, що ще треба? Ти що? Більше не збираєшся купувати житло?
— Може і так. Нормально ж живемо. Звикли вже. А час неспокійний, хто знає… Хіба погано мати накопичення?
Лана не вірила своїм вухам. Вони сильно посварилися. Жінка висловила йому все, що накопичилося за всі ці роки, не забувши додати, що він зовсім ненормальний. І що йому пора до лікаря. А потім зібрала свої речі, грюкнула дверима і пішла.
«Яка я дурепа, Господи! — Лана йшла вулицею і журилася. — Як я могла стільки років думати, що він зміниться? Треба було давно тікати. Добре, хоч мої гроші залишилися зі мною…»
Вони всі витрати ділили рівно навпіл. І все записували, все обговорювали, навіть покупки гігієнічних виробів. «Божевільня», — думала зараз Лана. Але тоді їй так не здавалося. Вона була готова терпіти і підтримувати чоловіка.
Жінка зайшла в кафе (вперше за ці роки) і замовила собі каву і тістечко. Вона їла, ледь не мружачись від задоволення, не тільки тому, що було смачно, але й від думки, що їй не потрібно більше нічого збирати!
У неї було достатньо грошей, та й зарплата була теж хороша! А з Едиком Лана мало не перетворилася на якусь жебрачку…
Лана орендувала квартиру і стала жити одна. Потім вона змінила роботу: відучившись на курсах, підвищила кваліфікацію. Так, за курси довелося чимало заплатити і, живучи з Едиком, вона навряд чи могла б собі це дозволити, зате зараз у неї зарплата стала набагато вищою.
Тепер вона купувала все, що було потрібно, і часто балувала себе обновками.
А Едик дзвонив Лані. Вмовляв повернутися. Подумати і не приймати поспішних рішень. Казав, що без неї йому погано, і що він продовжує збирати гроші.
А ще він дуже докладно цікавився її доходами. Прямо вголос підраховував цифри і знову вмовляв повернутися…
Лана іронічно посміхалася і переривала дзвінок. «Дякую! — думала вона, — Нехай шукає іншу дурепу! Крім мого доходу його нічого не хвилює. Що у нього з головою? Це ж треба так перейматися?!»
Врешті-решт номер довелося заблокувати: Едик її дістав. Дякуючи Богу, що він не знав її нової адреси. А то колишній чоловік і туди б прийшов вмовляти Лану возз’єднатися, і знову разом «заощаджувати гроші».
«Хоча… він би звідси швидко пішов», — подумала Лана, з любов’ю дивлячись на свого другого чоловіка, який кохав її просто так, за те, що вона є, а не за те, що з нею можна було «заощаджувати» невідомо для чого…
Спеціально для сайту Stories
