Віра та Ілля розташувалися на широкому ліжку, застеленому сніжно-білими простирадлами, і почали підбивати підсумки свого весілля.
Гостей запросили безліч, але кількість конвертів із грошима виявилася набагато меншою. Молодята явно відчували невдоволення, особливо Ілля.
– Ти ж казала, що твої родичі подарують нам дорогі подарунки! – з невдоволенням вигукнув він, відкриваючи черговий конверт, і виявляючи в ньому знову листівку і декілька кюпюр. – Вони, що, знущаються?
– Слухай, криза ж! Люди тільки нещодавно почали відновлюватися після коронавірусу, – намагалася заспокоїти його Віра.
– Після коронавірусу? Два роки минуло! Вони просто прийшли поїсти безкоштовно! Я ж казав, не потрібно було брати кредит на весілля! Треба було слухати маму!
– Тобто в усьому винна я? – образилася молода дружина.
– Ти ж сама мріяла про білу сукню, лімузин і ресторан!
– А ти не хотів?
– Мені це було не потрібно. Краще б ми витратили гроші на відпочинок, а не викинули їх!
– Весілля вийшло прекрасним, і воно залишиться в пам’яті!
– Кому? Гостям? Вони все забудуть!
– Ми будемо пам’ятати!
– О, так, я рік буду згадувати, як виплачую кредит! – продовжував обурюватися Ілля.
Віра мріяла, щоб їхня перша шлюбна ніч була сповнена кохання, а не суперечок про гроші.
– Ілля, давай завтра обговоримо? – з надією запропонувала вона. – Ти ще не бачив, що під сукнею, – підморгнула вона.
– Я стільки разів це бачив! – відповів він, відкриваючи наступний конверт. – Тисяча гривень? Вони,точно знущаються?
– Не в грошах же щастя!
– Звичайно, кредит на мене оформлено! Сподівався, що залишимося в плюсі!
– На тебе чи на мене, чи велика різниця? Ми тепер чоловік і дружина, у нас усе спільне!
– Тобто завтра ти кинеш інститут і підеш працювати? Слабо в це віриться!
Віра прикусила губу, щоб не заплакати. Вона завжди мріяла про гарне весілля з сукнею і гостями. Вона справді сподівалася, що гості подарують достатньо грошей для покриття витрат.
– Краще б ми ці гроші вклали в іпотеку! – роздратовано кинув Ілля, жбурнувши черговий конверт.
– Але ж двісті тисяч – це не так уже й багато за ту радість, яку ми сьогодні отримали!
– Яке ще задоволення? Кухня була огидною, а напої занадто теплими. Музиканти були не досвідчені, а про ведучу взагалі мовчу.
– Усе це пов’язано з твоїми спробами заощадити. Якби ми вибрали той ресторан, який я пропонувала, все було б смачно й організовано! – заявила Віра.
– Якби ми вибрали той ресторан, нам довелося б узяти кредит на сто тисяч більше!
– Ілля, ти збираєшся злитися всю ніч? – ображено запитала його дружина.
– Судячи з усього, не тільки ніч, а цілий рік! Віро, ти навмисне мене обдурила?
– Нісенітниця! З чого ти це взяв? Я просто хотіла весілля…
– Сподіваюся, ти щаслива!
– Я була щаслива ще півгодини тому, поки не увійшли в цей розкішний номер для молодят. Я думала, ти візьмеш мене на руки і виконаєш усі бажання, а ти…
– У мене абсолютно пропав настрій! Знову ця сума в голові!
– Може, хоча б ненадовго ти забудеш про гроші? – попросила вона.
– Віро, ми витратили двісті тисяч на весілля, а в конвертах, якщо тридцятка набереться, буде добре! Я розраховував на більше!
– Ілля, уже нічого не зміниш. Розлучатися тепер,чи що?
– Якби це допомогло повернути гроші, я б задумався! – відповів він.
– Ти серйозно? Тобто тебе більше хвилюють гроші, ніж наш новий статус?
– Віро, я не мільйонер. Весілля стало можливим тільки завдяки твоїм обіцянкам про дорогі подарунки. А так би просто розписалися і все!
– Можливо, я б і не погодилася просто розписуватися…
– Ну так і не погодилася б. Жили б так, як жили! Ти відчула себе принцесою? Усе, час знову в Попелюшку!
Віра сиділа навпроти нього, вбрана в красиву весільну сукню. Їй зовсім не хотілося ставати Попелюшкою. Вона хотіла б, щоб казка тривала, адже день не закінчився.
– Я ніяк не думала, що ти такий! – ображено промовила вона, прямуючи знімати сукню.
Судячи з усього, від чоловіка ніжності сьогодні не дочекатися. Може, просто лягти спати? Ноги від танців втомилися. Щойно вона почала розв’язувати корсет, як до дверей хтось постукав.
– Відчини! – попросив Ілля, розкриваючи ще один конверт.
Віра попрямувала до дверей і виявила свекруху.
– Ну що? Багато? – запитала вона з азартом.
– Якби ж! – похмуро відповів син.
– Що це означає? – засмутилася Тамара Сергіївна, беручи тонку стопку грошей і почала перераховувати: тридцять вісім тисяч. – Який жах! А подарунки ж ще…
– Так, три міксери, фен і дві каструлі! Хто взагалі такі подарунки дарує? – із незадоволенням промовив Ілля.
– У всьому винна твоя Вірка! – уїдливо промовила свекруха.
– Наші родичі, напевно, нормальні подарунки зробили!
– Так, дядько Рома поклав у конверт цілих дві тисячі! Святкувати будемо на повну котушку!
– А тітка Галя?
– Тисячу!
– А Віка з донькою?
– Теж тисячу!
– Ось це жаднюги! – розсердилася Тамара Сергіївна.
– А ти що мовчиш? – запитала вона невістку. – Соромно, мабуть?
– Ще чого! – відгукнулася Віра. – У чому я винна?
– Як у чому? Ти ж умовила мого Ілюшу на весілля!
– Уже вп’яте пошкодувала про це!
– Ілля, може, варто відмовитися від такої дружини? Одні лише втрата від неї!
– Мамо, не починай! – коротко сказав син.
– Ні, я серйозно! Розлучайся! Якщо навіть на весілля нікого не здивували, що буде далі? Напевно, її батьки теж тисячу поклали в конверт.
– Від них узагалі нічого немає! – відповів Ілля, відкриваючи останній.
– Як же нам пощастило. На весілля грошей не дали, подарунків немає. З такою сім’єю не звариш нічого!
– Ілля, якщо ти зараз не втихомириш свою маму, я почну злитися! – образилася Віра.
– Злись на здоров’я! Принцеса! – рявкнув він.
– Я тебе не змушувала святкувати весілля!
– Так, тільки весь мозок мені проїла!
– Ілля, ти серйозно хочеш розлучитися після всього цього?
– Розлучатися не доведеться. Досить просто анулювати шлюб.
– Ти зараз серйозно?
Віра теж почала злитися.
– Правильно, синку. Я тобі давно говорила, що гарної дружини з неї не буде. Гаразд, піду. Може, когось із гостей зустріну і в очі їм плюну!
Весілля святкували за містом, у готелі біля ставка. Місце було красивим. Безліч гостей залишилися на ніч, а вранці збиралися додому після вечірніх веселощів.
Тамара Сергіївна пішла у свій номер, залишивши молодят наодинці з їхніми переживаннями і хвилюваннями. Вірі зовсім не сподобалося те, що сьогодні сказав її чоловік.
– Чому ти дозволяєш матері говорити про мене так?
– А хіба вона не права?
– Правильна? Якщо я така погана, навіщо ти на мені одружився?
– Мабуть, не тією головою думав, як і всі чоловіки!
– А зараз що думаєш? Давай по-серйозному: якщо ти так ображений, що готовий розлучитися, краще скажи відразу!
Ілля був украй роздратований. У голові йому вже маячила думка про те, як цілий рік він віддаватиме частину своєї зарплати банку, просто тому, що його кохана захотіла гарне весілля.
– Ти знаєш, з такими вимогами тобі варто було виходити заміж за заможного чоловіка. Здається, у нас справді нічого не вийде!
– Ти серйозно? Уже награвся в сім’ю?
Вони прожили разом півроку, перш ніж він освідчився їй, і Віра не очікувала, що їхнє кохання так швидко згасне.
– Не варто було починати! Вважай, що й не одружилися!
– Як забажаєш! – образилася Віра, стримуючи сльози. – Тоді прощавай!
Вона вибігла з номера, а Ілля навіть не спробував її зупинити, йому було все одно, повернеться вона чи ні.
Віра попрямувала до батьків, яким, на щастя, не спалося. Вони радісно обговорювали весілля і були здивовані її появою. Вона коротко розповіла про те, що сталося, і трохи розплакалася.
– Отже, все? – запитав батько.
– Мабуть, так!
– Який же він дурний! – зауважила мама.
– І не кажи! – при цьому погодилася Віра.
– Ні, я про інше! – відповіла мама, дістаючи ключ із сумочки. – Ми купили вам квартиру!
– Що? – здивувалася Віра. – Нічого собі!
– Добре, хоч не встигли оформити! – сказав батько. – Чи хочеш піти заспокоїти чоловіка?
Віра задумалася, потім зітхнула і посміхнулася.
– Ні, я не піду! Можу я залишити її собі? – з усмішкою запитала вона.
– Ну звісно, ти ж все-таки вийшла заміж! – знизав плечима батько. – Упускати це не варто, уже заплачено!
– Якось це не зовсім чесно! – раптом втрутилася мама. – Виходить, Ілля виплачуватиме кредит за весілля, а залишився без дружини.
– Якби він не був таким жадібним, дурним і нахабним, то залишився б і з дружиною, і з квартирою! – заперечив батько. – Сам винен!
У Віри настрій різко поліпшився. Ну і що, що заміж вийшла невдало? Не проблема!
Через кілька днів вони розлучилися, але про квартиру Іллі так і не сказали. Щоправда, батько все ж вирішив допомогти і додав йому трохи грошей на погашення кредиту. Далі нехай розбирається сам.
Незабаром Віра переїхала у квартиру, подаровану батьками, і зажила без турбот, а про Іллю згадувала вкрай рідко. Не зійшлися характерами – і таке буває!
