– Господи, Олеже, ти що, навіть таксі не викликав? – простонала Галина. – Ми спізнюємося вже просто непристойно! Я сподівалася, що ти хоча б машину викликати здогадаєшся!
Жінка метушилася квартирою, кидаючи докірливі погляди на чоловіка.
– Та що ти так метушишся? – розслаблено відповів чоловік. – Зараз вийдемо і спокійно зловимо машину.
Чоловік щойно окропив себе парфумами і з задоволенням принюхувався до запаху дорогих парфумів.
– Ти з глузду з’їхав?! На вулиці снігопад і вітер, автобуси майже не ходять!
– Ну, значить, запізнимося трохи…
– Олеже, ми вже запізнюємося, ти що, не розумієш? Цей корпоратив дуже важливий для нас, там будуть нові партнери, ми мусимо…
– Галю, це твої партнери і твій корпоратив, тож якщо їм хтось щось і винен, то точно не я.
Чоловік укотре окинув себе поглядом у дзеркалі. У дорогому костюмі з модною стрижкою він мав чудовий вигляд. Доповнював образ дорогий годинник – щедрий подарунок дружини на Новий рік.
– А ти нічого від цього не отримуєш? Зовсім? – злилася дружина, натягуючи чоботи. – Рівень життя в нашій родині безпосередньо залежить від моєї роботи, ти про це не думав?
– Це що, ти мені зараз грошима дорікаєш? – округлив очі чоловік.
– Господи, як із тобою важко! – вигукнула жінка, виходячи на сходовий майданчик і жестом запрошуючи чоловіка йти за нею. – Я нічим тобі не дорікаю, я просто кажу, що тобі б варто було допомагати мені в кар’єрному зростанні, а не палиці в колеса ставити!
– Ну так я допомагаю як можу, – знизав плечима чоловік, натискаючи на кнопку ліфта. – Ось іду з тобою на дурний корпоратив, наприклад.
– Цей безглуздий корпоратив буде нас годувати весь наступний рік. Він же дозволить нам поїхати у відпустку. Куди там ти хотів…
– І це означає, що я маю стрибати перед твоїм начальством і вашими партнерами, як дресирований пудель? – огризнувся чоловік, коли ліфт зупинився на першому поверсі.
– Так-так, зараз…
Галина тикала в кнопки телефону, намагаючись викликати таксі, і відповідала неуважно.
– Чудово! – сплеснув руками Олег. – Тобто ти мене одягаєш і годуєш, щоб демонструвати своїм колегам!
– Олеже, годі, прошу тебе… – простогнала жінка.
Чоловікові якимось чином завжди вдавалося змусити її відчути провину за їхнє безбідне життя і комфорт, який дружина йому забезпечувала.
– Та ні вже, ти продовжуй! Мою скромну роботу з твоєю не порівняти, звісно, але не треба вдавати, ніби я зовсім нікчемний! Це, знаєш, не найкращим чином впливає на наші стосунки!
Говорячи відверто, робота Олега жодних помітних сум у доход сім’ї не приносила, але Галина ніколи не акцентувала на цьому увагу. Вона кохала чоловіка і завжди намагалася робити подарунки та забезпечувати побут, не зачіпаючи його гідності.
– Слухай, давай просто постоїмо тут у під’їзді ще кілька хвилин, дочекаємось приїзду таксі та спокійно доїдемо до офісу? – Примирливо запропонувала дружина. – Я зовсім не хочу сваритись. І дякую тобі, що погодився поїхати зі мною на цю вечірку. Це справді дуже важливо для мене.
Олег усе ще дувся, коли під’їхало таксі.
– О, привіт! — радісно привіталася симпатична жінка, яка сиділа за кермом автомобіля.
Олег відсахнувся від дверцят так, що його хитнуло назад, і він мало не опинився на засніженому тротуарі.
– Ну що там, Олеже? – поквапила дружина. – Давай сідай, у мене ж зачіска зіпсується!
Вітер гнав по двору снігові хмари, кидав їх у обличчя і за комір перехожим, і чоловікові довелося підкоритися.
– Куди їдемо? — весело продовжувала жінка-водій, коли пасажири посідали ззаду.
Галина назвала адресу.
– А мене, до речі, Олена звуть, — представилася таксистка і дивилася на Галину в дзеркало заднього виду.
– Галина, — відповіла ввічлива пасажирка, трохи дивуючись такій балакучості.
Вона спробувала розглянути краще таксистку. Дзеркало на лобовому склі відображало миловидне обличчя, яскраву помаду, довге темне волосся, розкидане по плечах, і червоний новорічний ковпак, одягнений набік.
– Галина Романівна, — поправила жінка, не знайшовши в таксистці знайомих рис і переконавшись, що ніколи раніше вони не зустрічалися.
– Олег, — похмуро представився чоловік.
Таксистка хмикнула, і Галина вловила у дзеркалі її погляд, кинутий на чоловіка. Було в ньому щось дивне.
– А ви, я дивлюсь, у костюмі. Як завжди, бездоганні, Олеже, — з посмішкою продовжувала Олена.
Чоловік прокашлявся.
– Ми їдемо на вечірку з колегами з нагоди Нового року, — докладно пояснив він. — Дрес-код, знаєте…
Чоловік ніяково розсміявся. Галина з здивуванням спостерігала цю сцену, не розуміючи, навіщо чоловік так дивно поводиться. Зрештою, вони взагалі можуть не розмовляти з водієм, то до чого ці докладні пояснення та змучений сміх?
– Корпоратив – це нудно, – зморщила носик жінка-водій. — Так принаймні кажуть мої пасажири.
– Ну, чому ж? — раптом заговорила Галина. – Це дивлячись чого ви хочете від корпоративу. Якщо відпочити і повеселитися, то тут залежить від колективу, чи хтось підтримає ваш настрій чи ні. А якщо новорічна вечірка — привід обговорити важливі справи з потрібними людьми у неформаліній обстановці, то це зовсім інша справа.
– Ого! У вас, певно, успішна кар’єра, так, Галино? Ви, мабуть, важлива людина у вашій компанії, раз навіть на корпоратив їдете з діловим настроєм. Впевнена, за це добре платять, — Олена усміхалася, підтримуючи світську бесіду.
– Великі гроші потребують серйозного підходу до роботи, — згодилася Галина. — Доводиться пам’ятати про роботу навіть у свята.
– А коли відпочивати? – підняла брови таксистка.
– Відпочивати можна у відпустці, — хмикнула Галина, даючи зрозуміти, що їй самій це не дуже виходить.
Олег сидів, не подаючи голосу і навіть не рухаючись, здавалося, він з усіх сил намагається бути непомітним.
– А ви, Олеже? – звернулася до нього Олена, і той напружився.
Галина відчула боком, як чоловік напружився. Жінка знову здивувалася такій реакції, але виду не подала.
– Що? — похмуро запитав чоловік.
– Ну, ви навіщо на вечірку їдете, повеселитися чи обговорювати важливі справи?
– Як вийде, — буркнув чоловік не дуже чемно і відвернувся до вікна, даючи зрозуміти, що розмова йому нецікава.
– І що, не підтримаєш колегу? – раптом перейшла на «ти» Олена. – Не прийдеш їй на допомогу? Не врятуєш від настирливих та нудних інвесторів? Чи хто там у вас? Партнери?
– Яку колегу? — зацікавилась Галина.
– Ну, кого ж ще? — блиснула білими зубами жінка. — Адже ви колеги, раз на один корпоратив їдете.
Галина застигла від здогадки, що осінила її. За звуками, що долинали збоку, де сидів Олег, жінка зрозуміла, що той дуже обурився.
– Взагалі, я його дружина! – З викликом промовила жінка.
Таксистка дивилася в дзеркало заднього виду, округливши очі. На мить машина втратила керування і завиляла на слизькій дорозі.
– Обережніше! — вигукнув Олег, потираючи спітніле чоло.
– Вибачте, — пробурмотіла жінка-водій, беручи автомобіль під контроль. — Дорога слизька, у снігу нічого не видно.
У салоні запанувала тиша, яку за пару хвилин порушила Галина. Жінка швидко прийшла в себе, далася взнаки багаторічна звичка швидко орієнтуватися в мінливих обставинах і приймати чіткі рішення.
– Судячи з усього, ви знайомі з моїм чоловіком, – сказала вона.
– Ну так … – Невпевнено пробурмотіла Олена. – Ми просто приятелі… Зустрічаємось іноді…
– Коли Олена приїжджає на виклик, — підхопив Олег. — Мені доводиться іноді викликати машину, коли мені потрібно працювати.
– Ти ж маєш машину, — нагадала дружина.
– Ну, так буває, що на парковці хтось встане так, що до машини не підійти, не те що виїхати! – чоловік починав сердитись. – Та що таке? Це якийсь злочин? Чи що?
– Чому ти сердишся, Олеже? — спокійно спитала дружина, вдивляючись у обличчя чоловіка. – Якщо ви знайомі просто тому, що Олена тебе возить на своєму таксі, у цьому немає нічого такого, через що слід виправдовуватися.
– Але ти кажеш так, ніби я в чомусь винен! У кожному питанні претензія! Я вже не можу таксі викликати без твого схвалення!
Олега несло.
– Та нічого такого я не говорю, заспокойся, будь ласка, — примирливо сказала Галина. – Ти сьогодні цілий день якийсь нервовий.
– Це через твій корпоратив, напевно… Я хвилююся, таки там будуть твої колеги, твоє начальство, я маю показати нашу сім’ю з кращого боку, — плутано заговорив чоловік, намагаючись заспокоїтися.
Він поклав руку на руку дружини і стиснув її долоню у своїй. Галина швидко здивувалася такому прояву ніжності, але виду не подала, переживаючи викликати чергову бурю емоцій.
– То, може, не варто було йти на вечірку, коли від неї стільки нервів? – намагаючись розрядити обстановку, весело заговорила Олена. – Втекли б разом, а потім сказали б, що труба вдома потекла!
Олег хмикнув. Галина усміхнулася краєчком губ, уявивши собі, що буде, якщо піднесе своєму начальству таке виправдання.
– Або як минулого разу, пам’ятаєш? Коли ти ніби застряг на вокзалі… — сказала таксистка.
У дзеркалі заднього виду відбилися її скорботна гримаса і міцно заплющені очі, жінка явно сказала зайве і дуже шкодувала.
– Це про що вона каже? — насторожилася Галина й обернулася до Олега всім корпусом. – Це не той випадок, коли ти на минулий Новий рік не приїхав додому через дуже погану погоду?
– Та ні, це я так просто сказала, приклад навела… — пролепетала Олена, намагаючись відвернути увагу пасажирки. – О, а давайте я вам анекдот розповім? Сидить, значить, чоловік в аеропорту, на виліт чекає, а по гучному зв’язку оголошують…
– Стривайте, стривайте, — жестом зупинила водія Галина. – Анекдоти потім, а зараз я хочу знати, яке відношення ви, Олено, маєте до мого чоловіка та його затримки щодо повернення додому минулого року?
Олег зам’явся, не знаючи, що відповісти.
– Так, усе, станція кінцева, — раптом заявила таксистка, зупиняючись на узбіччі. – Ти вибач мені, Олеже, але я на таке не підписувалася. Далі без мене.
– Але ми ще не приїхали, – подав голос винуватець непорозуміння.
– Приїхали, – відрізала водій. — Ти мені не казав, що одружений. Я думала, що ти вільний чоловік , і в нас складаються серйозні стосунки, а виявляється, що в тебе вже є сім’я.
Галина мовчки спостерігала за тим, як Олег намагається вигадати виправдання своєму вчинку. Олена тим часом продовжувала:
– Якби я знала, що ти одружений, я б ніколи в житті не стала зустрічатися з тобою! Тож вибачте, але поїздка закінчена. Можете не оплачувати проїзд та викликати інше таксі.
– Ну, чому ж? – заперечила пасажирка. – Я оплачу поїздку. Тільки поїдемо ми вдвох, я й ви. Олено, що скажете?
Олег округлив очі, Олена кинула в дзеркало заднього виду незрозумілий погляд.
– Ми підемо з вами на мій корпоратив. Я представлю вас як найкращу подругу, а ви відведете мене в потрібний момент від нудних інвесторів! — усміхнулася Галина.
– А я? – подав голос обманщик.
– А ти… Твоя подорож закінчилася. Ти виходиш тут і можеш іти, куди очі дивляться. Тільки адресу мені скинь, куди твої речі надіслати.
Олегові довелося залишити автомобіль. Він улаштувався в невеликому готелі неподалік місця незапланованої зупинки, благо всі документи в нього були з собою.
Галина швидко розлучилася з чоловіком, бо дітей в них не було, і залишила його ні з чим. Втративши дружину та її доходи, чоловік швидко втратив свій блиск.
Галина потоваришувала з таксисткою, номер Олени значиться у її телефоні як «Найкращий водій».
