Христина чекала з роботи чоловіка. На плиті були готові ароматні голубці, які він особливо любив. Їх він міг їсти з апетитом постійно. Тому в черговий раз дружина вирішила його порадувати.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Христина здивувалася. З чого б це раптом Ігор став дзвонити? Адже зазвичай він відкриває двері своїм ключем, тому що всім так зручніше.
Вона подивилася в вічко і не відразу зрозуміла, хто стоїть за дверима. Там була незнайома жінка і поруч з нею дівчина років 15.
— Хто там?
— Христино, це я. Олеся. Не впізнаєш чи що?
«Яка ще Олеся?» — промайнуло в голові у Христини. Однак двері відчинила. Раз жінка назвала її по імені, значить знає її.
— Вибачте, я не впізнаю Вас. Ви точно до мене?
— Христино, та ти що? Це ж я, Олеся Єрмоленко. У 8 років ми з тобою у бабусі в селі в козаків-розбійників грали.
Тут Христина почала пригадувати, що це за Олеся. Дійсно, була у неї така далека родичка. Ось тільки забула вона її, бо багато років з нею не спілкувалися.
— Так, не впізнала. Багатою будеш.
— Ой, добре б. Це нам потрібно. Так, Ксюшо? — подивилася вона на дівчинку і посміхнулася.
Як з’ясувалося пізніше, Ксюша була її дочкою.
— Ну, то що, може, впустиш нас?
— Так, проходьте.
Тут Ксюша ні з того ні з сього заявила:
— Ой, як у Вас смачно пахне.
— Так-так,— тут же підхопила Олеся і попрямувала в бік кухні.
Вона уважно оглядала квартиру Христини.
— Щось їсти хочеться… Може, нагодуєш? Чим так смачно пахне?
— Голубцями. Єдине… їх мало. Скоро чоловік голодний з роботи прийде.
Тут Олеся відразу ж засміялася і замахала руками.
— Та ти не переживай. Ми з Ксюшею багато не з’їмо. Дай хоча б по одному голубцю.
У підсумку Христині довелося запросити гостей до столу. Не можна сказати, що вона не була гостинною людиною… Однак незваних гостей вона не любила.
Саме тому навіть близькі родичі та друзі завжди заздалегідь попереджали про свій візит і узгоджували цей момент. Відповідно, завжди було достатньо часу, щоб підготуватися до прийому гостей.
А тут виходить так, що в квартиру буквально ввалилися далекі родичі і ще за стіл самі напросилися. Довелося запросити.
Звичайно ж, з’їли вони далеко не по одному голубцю і залишилося всього нічого. Христина, звичайно ж, засмутилася. Адже після роботи їй довелося простояти біля плити 2 години, щоб приготувати улюблену страву чоловіка.
При цьому Олеся і Ксюша не бачили в цьому нічого поганого і відчували себе цілком комфортно. Швидко освоїлися і відчували себе вже мало не як вдома.
— Так, ви тут добре влаштувалися, — почала розмову Олеся відразу після вечері і зручно вмостилася в шкіряне крісло.
— У якому сенсі? — уточнила Христина.
— Ну, квартира у вас гарна. Ремонт дорогий і меблі теж недешеві, — сказала Олеся, погладжуючи спинку крісла.
— Так, є таке.
— Я чула, у вас своя фірма?
— Так, малий бізнес.
Олеся загадково посміхнулася.
— Ой, та годі. Мені тітка Валя розповіла, що у вас справа дуже прибуткова, і, судячи з обстановки, бачу, що не обдурила.
Христина не розуміла, до чого і навіщо Олеся веде такі розмови, але всередині було чітке відчуття, що їй щось потрібно. Передчуття не обдурило її. Тому що через короткий час вона видала себе і перейшла до суті справи.
— Ксюшо, подобається тобі тут?
— Так, дуже, — відповіла дівчинка.
— Чудово. Христино, ось що я подумала. У вас же трикімнатна квартира і місця достатньо.
— Так, до чого ти це кажеш?
У цей момент Христина напружилася, бо в голові вже з’явилися певні думки щодо цієї розмови.
— Загалом, не буду я ходити навкруги. Ксюша у мене зібралася в місті до коледжу вступати.
— І?
— І я подумала, що добре було б їй у вас пожити. А що, центр міста. Дістатися можна пішки.
Христина була просто вражена такою нахабністю і хотіла переконатися, що їй не здалося.
— Олесю, ти зараз серйозно чи пожартувала?
— А хіба схоже, що я жартую? Звичайно ж, серйозно. Ти тільки уяви, і їй буде зручно, і мені спокійно. А вам і не завадимо.
Христина до останнього намагалася бути максимально ввічливою і поводитися коректно, але така нахабність переходила вже всі межі.
— Ні, так не вийде.
— У якому сенсі?
— У прямому!
— Тобто як?
— Олесю, я теж не буду ходити навкруги. Скажу прямо — Ксюша тут жити не буде. У нас з чоловіком своя сім’я і сторонніх у своєму будинку ми бачити не хочемо.
У цей момент Олеся різко підхопилася з крісла і почала кричати.
— Які це ми вам сторонні? Взагалі-то, ми родичі!
— Так, родичі. Але це не означає, що Ксюша може у нас жити. Одна справа в гості прийшли, а зовсім інша на постійній основі.
— Ось значить як. А де ж тоді жити їй?
Христина була просто ошелешена такому питанню і більш того — подібній поведінці. І ще в її рідному домі. Так, вона прекрасно розуміла, що Олеся з дочкою були з селища.
Однак якщо ти їдеш до міста і плануєш там жити, то потрібно заздалегідь подбати про місце проживання. А не сподіватися на родичів, які фактично тобі нічим не зобов’язані.
— Є багато варіантів. Можна орендувати квартиру.
— Так, цікава ти така… А ціни бачила?
— Знаю, але це ж місто. Як ви хотіли? Тим більше, чим ближче до центру, тим дорожче.
— Ось саме, що у нас немає таких грошей. Не всі такі багаті, як ви! — не вгамовувалася Олеся.
Христина вже припускала, що її крик чують всі сусіди і потім ще їм доведеться пояснювати, чому ввечері було так шумно.
— Тоді є гуртожиток. Іногороднім жителям його завжди надають.
Тут Олеся сплеснула руками і знову була вже готова заперечити.
— Гуртожиток… Ти умови там бачила? Не для того я свою дівчинку на світ привела і ростила, щоб вона по якихось гуртожитках моталася!
Звичайно ж, Олесі хотілося хорошого рівня життя для дочки. Однак її запити не відповідали поточній реальності. Тут або розщедритися і винаймати квартиру, або пристосовуватися до більш складних умов.
Христина прекрасно розуміла, що є люди, які звикли жити задарма і всюди її шукали. Щиро сподівалися, що вона піддасться їхнім вмовлянням і поступиться.
Але вона була не такою простою, як здавалася на перший погляд, і звикла стояти на своєму. Тому що прекрасно розуміла, що в іншому випадку сядуть на шию і ще довго не злізуть. Тому що так зручно і головне — платити не треба.
Звичайно ж, після відмови вона вислухала ще багато неприємних речей на свою адресу. З криками і скандалом Олеся разом з дочкою покинули її квартиру. Тепер вхід їм був назавжди закритий.
Христина анітрохи не шкодувала про своє рішення і була впевнена, що вчинила абсолютно правильно. Шкодувала лише про одне — про витрачений час на цих людей і про голубці.
Ще одні вона приготувати б не встигла. Тому довелося замовляти суші.
Чоловік такою кількістю їжі просто не наївся б. Зате вона була сита по горло своїми далекими родичами і їх витівками.
Спеціально для сайту Stories
