– Чому ти сидиш на морозі? – запитала Галина Сергіївна, зморщившись від холоду.
Дівчина підняла на неї очі і сумно подивилася. На вигляд жінці було років сорок п’ять, не більше. Вона виглядала такою красивою і доглянутою, але при цьому трохи сумною.
– Вибачте, я піду, якщо заважаю! – тільки й сказала вона.
– Я ж не жену тебе. Просто запитала, чого ти тут сидиш? Зима на дворі! – вже м’якше запитала жінка.
Того дня було особливо холодно, та й вітер завивав. Негоже в таку погоду на лавочках сидіти просто так.
– Мені нікуди йти! – сказала дівчина і розплакалася.
Її звали Кариною. І їй дійсно нікуди було податися. Пару днів тому її вигнав з дому рідний батько. Вона приїхала в це місто, щоб пожити трохи у своєї тітки по маминій лінії.
Мати Карини пішла з життя три роки тому. Після її відходу батько став прикладатися до чарки. З кожним днем стосунки з ним ставали все гіршими, а через три роки так взагалі стали нестерпними.
Олексій, так звали її батька, все частіше приводив додому своїх дивних друзів. Іноді вони чіплялися до його дочки, вона скаржилася, але батько навіть не намагався їй допомогти. Доводилося справлятися самій.
І ось після чергової сварки з його так званими товаришами, батько просто вигнав її з дому.
– Провалюй! Ти тут нікому не потрібна! Толку від тебе мало, нахлібниця! – прокричав він на доріжку.
Карина приїхала до тітки Марії в надії, що та її прихистить, але в тієї в квартирі просто не було місця для ще одного квартиранта.
У неї своїх троє дітей. До того ж зараз з ними жила свекруха і зовиця з донькою. Всі вони тулилися в трикімнатній квартирі.
Марії нічого не залишалося, як відправити племінницю назад до батька.
– Поїдь назад, батько тебе прийме. Поплач, якщо буде потрібно. Вибачення попроси, якщо доведеться. Ти ж бачиш, у нас зовсім немає місця. Вибач, люба. Ти маєш повне право жити в батьківській квартирі. Йому доведеться це зрозуміти! – тільки й сказала тітонька, навіть чаєм не напоїла.
Карина пішла. Їй стало так прикро, але повертатися до батька не хотілося. Нічого хорошого її там не чекало.
Вона довго блукала засніженими вулицями міста, поки не втомилася. Вирішила трохи відпочити на лавці, коли до неї підійшла та незнайомка.
– Як це нікуди йти? Ти ж зовсім маленька ще! У тебе що, батьків немає?
Карині вже виповнилося вісімнадцять. Вона вчилася в коледжі. Зараз якраз канікули були. Вона не встигла все добре зважити, коли поспіхом йшла з дому. Тільки під час цієї довгої прогулянки змогла усвідомити, як тепер все буде непросто.
– Більше немає, – лагідно сказала дівчина і сховала обличчя в колінах.
Вона сиділа на лавочці, підібгавши ноги до грудей, щоб зігрітися. Руки вже посиніли від холоду. З носа текли соплі. На вії раз у раз налипали сніжинки, що падали з неба.
Галині Сергіївні стало шкода дівчинку. У неї самої був син трохи старший. Негоже кидати дітей у біді, хоч і чужих.
– Ходімо до мене. Хоч чаєм тебе напою, а то у тебе зуб на зуб не потрапляє! – запропонувала вона.
Карина погодилася. Вони разом піднялися на другий поверх, де жила Галина. У неї була простора квартира, але що набагато важливіше, там було дуже тепло. Дівчина нарешті змогла зігрітися.
– Борщ будеш? – запропонувала господиня будинку.
Карина тільки вдячно кивнула. Востаннє вона їла вчора ввечері. Коли перед нею поставили тарілку гарячого борщу, дівчина накинулася на неї, ніби не їла цілий рік.
Після трапези вона розповіла своїй новій знайомій про те, що з нею сталося. Галина Сергіївна тільки невдоволено похитала головою.
– Так, сумно все це. А знаєш, залишайся у мене. Місця нам всім вистачить. Мій син зараз служить. Повернеться тільки через два місяці. Але у нас цілих три кімнати. Залишайся, поки не придумаєш, що робити далі.
– А де ваш чоловік? – поцікавилася гостя.
– Пішов засвіти п’ять років тому. Досі за ним сумую. Самотньо мені буває наодинці, розумієш? Разом веселіше все-таки.
Так що можеш пожити у нас. Я буду рада компанії. І Васька теж. Правда, Васька? – запитала жінка, звертаючись до рудого кота, який сидів біля столу і вмивався.
Карині стало трохи незручно, точніше, дуже незручно, але вона погодилася. Їй все одно не було куди подітися. Нікому вона не була потрібна. Так вони і стали жити удвох.
Галині відразу сподобалася дівчинка. Ввічлива і вихована. Мабуть, материнське виховання не вивітрилося за три роки життя з недолугим батьком.
Карина була акуратною, не боялася домашньої роботи. Прибирала дуже старанно, мила посуд, з радістю вчилася готувати.
Карині, правда, довелося кинути коледж, але вона вирішила наступного року спробувати вступити до іншого навчального закладу.
Галина Сергіївна допомогла їй знайти роботу на той час, поки вона не вчиться. У магазині біля будинку працювала її добра знайома. Вона взяла до себе молоду дівчину без досвіду продавцем на свій страх і ризик, але потім навіть якось зустріла Галину на вулиці і подякувала.
– Ти запропонувала мені хорошу працівницю! Працьовита, скромна, недурна.
Карина була дуже вдячна Галині за притулок. Не раз їй говорила про це. Намагалася допомагати всім, чим могла, щоб не відчувати себе марною нахлібницею. Вони встигли подружитися.
Та й кіт Васька прив’язався до молоденької подружки господині. Любив спати з нею в одному ліжку. Скрізь бігав за нею хвостом.
Через два місяці повернувся син Галини. Коли він прийшов додому в формі і з букетом квітів для матері, Карина побачила його вперше.
Раніше тільки на фото дивилася, що стояли на серванті. І то в основному, де він маленький. Хлопець був дуже гарний.
Наобіймавшись з матір’ю, Михайло нарешті помітив гостю.
– Привіт, а ти хто? – здивовано запитав він, дивлячись на худеньку блондинку в домашній сукні.
– Ой, синку, це наша гостя. Її звуть Карина. Там довга історія. Поки вона буде жити з нами. Сподіваюся, що ви подружитеся! Дивись, ображати її не можна. Вона дуже хороша дівчинка!
– Так я і не планував! Якби знав, ще б букет квітів прихопив! – сказав хлопець і посміхнувся їй. – Приємно познайомитися!
Карина навіть не змогла нічого відповісти. Вона просто стояла і дивилася на нього. Так сильно він їй сподобався. Через кілька секунд вона змогла взяти себе в руки і нарешті відвела погляд.
Повернувшись після служби, Михайло подорослішав і зміцнів. Навіть мати здивувалася, яким міцним і ставним він став, а Карина так і зовсім побачила в ньому свій ідеал.
Відпочивши приблизно тиждень, Михайло теж почав шукати роботу. Восени він планував вступати до ВНЗ, але до неї ще потрібно було дожити, а сидіти на шиї у матері він не планував.
Так вони і жили всі разом. Зустрічалися в основному вранці і ввечері, а весь інший час пропадали на роботі.
Михайло і Карина швидко знайшли спільну мову. Все-таки майже одного віку. Багато спільних інтересів. Вечорами вони часто базікали ні про що або дивилися разом фільми.
Вони й самі не помітили, як прив’язалися один до одного, але зовсім не як брат і сестра.
Карина не могла зробити перший крок, адже боялася образити Галину Сергіївну. Михайло теж не наважувався, адже не знав, що їхні почуття взаємні. Тільки мама все помічала.
Вона розуміла, що між ними зростає щось більше, ніж просто дружба, але не втручалася.
Якось увечері Галина сиділа і розмірковувала з цього приводу. Намагалася зрозуміти, чи сподобалася б їй Карина в якості невістки? І так, в ній було багато якостей, які їй би подобалися як майбутній свекрусі.
Тоді-то Галина і вирішила трохи підштовхнути молодь один до одного.
Коли настало літо, вона купила дві путівки на море. Хотіла поїхати з сином, але в останній момент сказала, що у неї є важливі справи на роботі. Ніяк не може вирватися. Під цим приводом вона відправила на відпочинок Михайла разом з Кариною.
– Не губися! А то заберуть! – сказала вона синові з хитрою посмішкою на прощання.
Михайло все зрозумів. Мама не помилилася. Додому вони повернулися закоханою парою, а ще через місяць оголосили про своє бажання одружитися.
І хоча багатьом могло здатися, що це занадто поспішне рішення, Галина не стала заперечувати.
Зрештою, хороші невістки на дорозі не валяються. Правда, іноді їх вдається відшукати на лавочці біля під’їзду в морозний день, але це швидше рідкість. Пощастило їй. І синові її пощастило.
Сусіди, правда, за спиною шепотілися. Та й деякі знайомі в очі говорили Галині, що вона, мовляв, сина на бідній нахлібниці одружила. Зробила дурницю, говорили, але вона точно знала, що все зробила правильно.
І навіть через багато років Галина жодного разу не пошкодувала, що підібрала тоді замерзлу дівчинку на вулиці, обігріла її і покликала до себе жити, адже Карина стала доброю і вірною дружиною її єдиному синові.
Кохала його всією душею. Подарувала бабусі трьох чудових онуків і багато теплих спогадів.
Спеціально для сайту Stories
