– Катерино, ми закінчуємо роботу над проектом, – з тугою вимовив Федір, дивлячись на свою кохану. Два з половиною роки він був у відрядженні в іншому місті, де встиг зустріти дівчину, з якою хотілося йти пліч-о-пліч до кінця своїх днів. – Поїдеш зі мною?
Каті хотілося б погодитися, але в місті в неї були мама і хвора бабуся. Хіба вони впораються без неї? Залишити їх самих дівчина не могла. Хоч би як боляче було усвідомлювати, але їй подумалося, що настав час прощатися…
– Ти не ображайся, Федю… Я не можу. Сам же знаєш, що я не залишу рідних. До того ж тут у мене хороша робота. Я не люблю великі міста, і в столиці почуватимуся як не у своїй тарілці. Може… тобі переїхати сюди? Ти ж казав, що зачарований цим містом.
Федір глибоко замислився. Йому світило підвищення з хорошою заробітною платою. Робота в столичному офісі. Він міг добре заробляти і жити, ні в чому не потребуючи. До того ж у столиці залишилася його сім’я.
Звісно, батькам не буде так сумно, як рідним Каті, адже в них була молодша сестра Федора, Ніна. Слід було добряче зважити все, перш ніж ухвалити остаточне рішення. Закохані нічого не обіцяли одне одному, а Катерина знала, що одного разу у Федора закінчиться відрядження.
Вона ні на що не розраховувала, але тепер серце боліло від неминучості розставання…
– Я поїду в столицю і спробую поговорити з начальником. Може, він переведе мене сюди на постійній основі? – усміхнувся чоловік.
Однак, давати обіцянки він не міг. Він не знав напевно, чи повернеться. Подумки він картав себе за цю зустріч і за те, що взагалі дозволив собі почати стосунки на місці, яке муситиме покинути.
Катерина проводила Федора, попросила дзвонити і не забувати про неї. Глибоко в душі вона сподівалася, що вдасться знову зустрітися і бути разом.
Федір покинув дівчину зі сльозами на очах, а щойно приїхав, одразу ж поїхав до офісу, щоб поговорити з керівником компанії.
– Ех! У тебе перспективи такі! Навіщо тобі їхати в цю глушину? Там ти не будеш заробляти стільки, скільки тут. У тебе там зарплата була місцева через відрядження, а якщо поїдеш, то вже доведеться забути про такі гроші. До того ж, я готував тебе на своє місце, думав, що станеш моїм наступником. Що ж це виходить, усе даремно? – журився начальник.
– Там я залишив своє серце. Хіба можуть усі гроші світу допомогти заглушити тугу за дорогою людиною, що з’їдає тебе? Якщо залишуся тут і розірву з нею всі стосунки, до кінця днів своїх жалкуватиму!..
Федір розумів, що якщо навіть знайде спосіб перевезти до столиці рідних Каті, їй буде погано в метушливому місті. Він і сам не був у захваті від столичного життя. Комусь воно подобалося, але йому куди більше підходив розмірений спокій.
– Ні. Я точно все вирішив. Я хочу повернутися. Якщо ви не зможете влаштувати моє переведення, то напишу заяву на звільнення. Зрештою, життя у нас одне і прожити його потрібно так, як велить серце.
Начальник не став утримувати Федора. Він прекрасно розумів, що таке кохання. Сам колись був молодим і заради коханої жінки відмовився від багато чого, але отримав набагато більше і ні про що не шкодував донині.
Можливо, якби йому не пощастило так, він спробував би відрадити Федора, адже вважав найкращим співробітником і розраховував передати кермо влади йому, але позбавляти справжнього щастя не хотів.
– Влаштую я тобі переведення. Якщо переїжджати плануєш, можу допомогти з продажем квартири. У тебе вона в гарному районі, а моя сестра якраз шукала щось подібне. Ти допоможеш мені, а я допоможу тобі і постараюся хоча б більшу частину окладу місцевого залишити за тобою. Ну, так що?
Федір радісно посміхнувся і кивнув. Він поїхав до батьків, щоб забрати ключі від своєї квартири і розповісти про прийняте рішення.
Раїса Станіславівна зраділа поверненню сина, але новина про його рішення переїхати в інше місто, здавалося, не просто засмутила, а розлютила жінку.
– Що це означає – переїхати? Заради якоїсь дівки вирішив сім’ю залишити? Ні, сину! Навіть не думай робити таку помилку! Ти потім ще сотню разів пошкодуєш! Стосунки потрібно будувати не на коханні, а на вигідності союзу. Як ми з твоїм батьком.
Федір і раніше помічав, що батьки холодні одне до одного. Це відбивалося на дітях. Не було спільного проведення часу, на святах було страшенно сумно. Вони поважали одне одного, але відчувалася напруга, а тепер мати зізналася, що шлюб у них відбувся зовсім не з любові.
– Може, вам із батьком було так зручніше, але я не хочу так жити. Катерина чудова дівчина. Я покохав її і маю намір одружитися. Упевнений, вам вона сподобається, коли познайомитеся. Де ключі від моєї квартири? Мені потрібно зібрати речі. Я вже навіть встиг домовитися про її продаж.
Раїса Станіславівна тільки фиркнула у відповідь на запитання сина:
– Ключів у мене немає. Я їх твоїй сестрі віддала. Тепер вона там живе. Ну а що ти хотів? Квартира пустувала тривалий час, а Ніні хотілося самостійності. Ось ми й вирішили, що жити вона буде там. І квартира під наглядом, і сестрі добре.
Федору стало неприємно, бо його навіть не попередили, що хтось житиме в його квартирі. Він стільки разів телефонував сестрі, але вона й словом не обмовилася. Сплачуючи комунальні послуги, він навіть не підозрював, що повністю забезпечує комфорт сестрі.
Дивувався, коли часом рахунки приходили великі, але сильно в подробиці не вдавався і не перевіряв, за що саме. Йому не вистачало часу, тому проводив оплату і подумував, що пізніше розбереться, звідки взялися такі цифри, але забував… і так до наступного місяця.
– Могли хоча б попередити мене, що вона там житиме. Я б сказав, куди прибрати мої речі.
– От ще! Чому ми повинні були питати дозволу або попереджати? Чужі люди тобі, чи що? Ми прийняли таке рішення. А якщо надумав їхати до своєї коханої, то там і купуй житло. Навіщо квартиру тут продавати? Ти сотню разів пошкодуєш про це, якщо так вчиниш. До того ж – твоїй сестрі зручно там жити.
Думати потрібно не тільки про себе, а й про інших. Хіба я тебе недостатньо добре виховала?
Ще б їй не було зручно! Усі рахунки за комунальні послуги оплачував Федір. І тепер стало зрозуміло, звідки час від часу з’являлися космічні суми.
– Мамо, я сам вирішу, що мені робити зі своїм житлом. Гаразд?
Квартиру Федору подарувала бабуся по батьківській лінії. Вона була вдячна онукові за те, що піклувався про неї, і коли сильно захворіла, оформила на нього договір дарування. Їй не хотілося, щоб квартиру ділили її сини або якась частина дісталася іншим онукам.
“- Ти мені завжди був найближчою людиною, піклувався про мене, тішив стареньку подарунками, коли інші забували навіть зателефонувати. Я хочу, щоб ця квартира принесла тобі користь. Якщо не захочеш жити там, тоді продай, “- говорила бабуся.
– Це не твоє житло! Квартира мала дістатися твоєму батькові та його братові у спадок. Не забувай про це!
Слова матері не сподобалися Федору, і він вирішив, що якщо залишиться ще ненадовго, то обов’язково все закінчиться сваркою. Оскільки сваритися з матір’ю не хотілося, чоловік просто сказав, що поїхав до себе, і краще сестрі перебувати вдома.
Раїса Станіславівна помчала за сином. Вона обривала телефон у спробах додзвонитися до доньки і попередити, що брат приїхав. Однак жінка затрималася в заторі, і Ніна на дзвінок так і не відповіла, тож візит Федора став для неї несподіванкою.
– Ти чого нагрянув? А якби я не одна була? – обурилася Ніна.
Федір пройшовся квартирою, хапаючись за серце. Такий бардак влаштувала його сестра, що навіть погано ставало. Але ж вона була жінкою!.. Хіба можна було довести все до такого стану?
– Я маю питати дозволу повернутися у свою квартиру? – намагаючись зберігати спокій, видавив із себе Федір, дивлячись на сестру.
– Повинен, звісно! Адже зараз тут живу я…
– Уже ні. Збирай речі й повертайся до батьків. Мені потрібно сюди клінінг викликати тепер. Квартиру цю я продаю і їду в інше місто.
– Як це ти продаєш квартиру? – закричала Ніна. – Ти не посмієш цього зробити! Це тепер моя квартира. Я нікуди не піду! Якщо зібрався їхати – твоя справа, зупиняти не стану, але й звільняти квартиру не буду. Мама сказала, що маю на неї такі самі права, як і ти!
У Федора ніби весь світ похитнувся перед очима. Батьки й раніше частіше балували сестру, але щоб поставили себе так… Він не очікував від матері такого удару, але терпіти капризи сестри не збирався.
– Якщо мама тобі сказала, то з неї й питай. Я взагалі не дозволяв жити в моїй квартирі й перетворювати її на такий свинарник. Могла хоча б стежити за чистотою, а не перетворювати її на невідомо що!..
– Я нікуди не поїду!..
У квартиру залетіла Раїса Станіславівна і стала на бік доньки. Вона спробувала довести синові, що в Ніни точно такі самі права на цю квартиру, що й у нього. Хотіла дати йому зрозуміти, що він не сміє вказувати і проганяти сестру, але тільки Федір усі свої права знав прекрасно. Тепер він розумів, чому бабуся наполягала на тому, щоб віддати йому квартиру договором дарування.
Ніна жодного разу не зателефонувала бабусі відтоді, як та захворіла. На прощання вона теж не прийшла, але як же тепер намагалася довести права, яких у неї не було.
– Перш ніж перетворювати цю зустріч на незрозумілий мені сир-бор, ви б хоч із законами ознайомилися. Бабуся не просто так оформила договір дарування. Раніше я думав, що ти балуєш Ніну, бо вона молодша і дівчинка, але тепер розумію, що насправді вона просто була улюбленою донькою, для якої хотілося всіх благ.
У той час я всього і завжди мав домагатися самостійно. Я жодного разу не почув від вас похвали, навіть коли закінчив школу із золотою медаллю, зате на випускний Ніни ви влаштували справжнє свято, хоч її атестат складався із суцільних трійок…
Я не ображався. І навіть коли був у відрядженні, переказував вам гроші. А тепер стикаюся з бетонною стіною. Вже не знаю, що ви задумали, поки мене не було, але це моя квартира за законом. Якщо сестра не звільнить її протягом кількох годин, я викличу поліцію. Може, у мене золотий годинник тут зберігався? А тепер його немає!
– Як ти смієш так поводитися? Ця дівка з провінції зовсім тебе одурманила? Заради неї готовий із сім’єю всі стосунки зруйнувати? – закричала Раїса Станіславівна.
До чого тут Катерина, Федір не розумів. Якби не його рішення переїхати, він би залишався сліпцем. Напевно мати благала дозволити Ніні пожити у квартирі ще трохи… а він ніколи б не наважився вимовити вголос те, про що давно здогадувався. Але тепер уже пізно обертатися. Зробленого не повернеш. Федір ні про що не шкодував.
Він змусив сестру покинути квартиру, незважаючи на те, що мати погрожувала, що взагалі перестане спілкуватися із сином. А який сенс від цього спілкування, якщо його доля її зовсім не турбувала? Вона не переживала, як він влаштується в чужому місті… Готова була відпустити лише для того, щоб залишив сестрі квартиру. Але у Федора були свої плани.
Відпочивши , чоловік викликав клінінгову службу, зібрав свої речі, які хотів відвезти з собою, і зайнявся угодою з продажу квартири. У цей час ріелтор підшукав йому гарний будинок у місті, де жила кохана. Про свій переїзд Федір не поспішав розповісти Катерині, бажаючи зробити їй сюрприз.
Облаштувавшись у новому будинку і вступивши на нову посаду, Федір вирішив, що тепер його життя заграє новими, яскравими фарбами.
Він поїхав до Каті і зробив жінці пропозицію. Вона не роздумувала й одразу ж сказала “так”. Федір попросив кохану лише про одне – ніколи не розділяти дітей, якщо в них буде більше одного, любити їх однаково, з чим дівчина була повністю згодна.
