Не те щоб Іра зненавиділа вітчима, просто не прийняла його. Ну, який він їй тато? У Іри ніколи не було тата, і цей дядько Федір, теж не тато. Однак заради мами вона з перших днів знайомства намагалася приховувати своє невдоволення.
Вона вже не маленька, їй одинадцять років, і вона розуміє, що мама хоче сім’ю, хоче, щоб про неї піклувалися. Взагалі-то дядько Федір непоганий, просто мовчазний. Але чужий.
Іру він ніби й не помічає. Зате не вживає, як батько найкращої подруги Зіни, яка була їй навіть троюрідною сестрою.
А Федір ніби й не помічав, що у його коханої жінки підростає дочка. Прийняв її присутність як даність і почав будувати плани на подальше життя, сподіваючись, що Женька народить йому рідного сина, а то й двох.
Вони одружилися швидко й тихо, обміняли дві квартири на одну простору, в якій у Іри з’явилася власна кімната, а між вітчимом та Ірою запанував просто «худий мир», замість «доброї сварки».
Пообідавши після школи, Іра занурювалася у свою кімнату і намагалася якомога менше стикатися з чоловіком матері. Він теж не нав’язував свою дружбу.
Коли у Євгенії з’явилася нудота вранці і почало мучити запаморочення, вони навіть усі разом зраділи! Іра мріяла про братика, а Федір — про сина.
Але сталося страшне: не зародилося нове життя, а хвороба оселилася чужорідною агресивною пухлиною в головному мозку ще молодої жінки. Іра стала сиротою вже в 11 років. І її шлях лежав прямо до дитячого будинку.
Вона ще не замислювалася про свою подальшу долю, пригнічена страшним горем, коли почула, як на кухні ридає після поминок мати Зіни і ніби виправдовується перед Федором:
— Та я б взяла її до себе, все ж Женька — моя двоюрідна сестра, не чужа. Але ми самі з Зінкою раз на тиждень з дому тікаємо, як мій чоловік гуляє. Не витримаю. А більше нікого у нас з рідні й немає.
Іра не хотіла підслуховувати, але так вийшло, і з розмови вона зрозуміла, що приходили з опіки, що «забирають її в дитячий будинок», що в цих стінах великої й просторої квартири вона перебуває лише тому, що вітчим відстояв, випросив кілька днів, сподіваючись знайти родичів Жені. Ось і ця розмова звідси випливає.
– Іро, треба поговорити, — почав вранці вітчим, але замовк, підбираючи слова.
– Так, не бійтеся, кажіть, я вже знаю, що треба збиратися в дитячий будинок.
– Я про інше. Якщо ти не проти, то я хочу оформити опіку над тобою, адже ми з матір’ю були розписані, кажуть, що можна спробувати, але якщо ти сама захочеш. Я знаю, що я нікудишний батько, але не можу віддати тебе в дитячий будинок. Не можу. Може, спробуємо? Заради Жені, спробуємо. Напевно, дивиться на нас і переживає.
Вона й уявити не могла, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Федір. Він і на похоронах не плакав. Закам’янів, так, але жодної сльозинки. А тут… Підійшла, обійняла його і стала, як маленького, втішати.
У них все вийшло. Хто кого підтримував перші півроку — це ще питання, але час потихеньку лікує.
Налагодили побут, навчилися обоє варити борщ і не тільки. Навчилися розмовляти один з одним.
Правда, Федір був небагатослівним співрозмовником, але Іра звикла. Окрім вдячності, вона почала відчувати й повагу до вітчима.
Він був справедливим чоловіком. Не раз заступався за неї у дворі, намагався якось порадувати її дрібницями. То морозиво після роботи принесе, то два квитки на прем’єру кіно їм із Зіною купить.
Іноді забігала тітка — щоб допомогти, підказати, розібратися з рахунками, квитанціями за квартиру. Частенько приходила на ніч Зіна.
Біль стихав. Почали жити. Федір ходив на збори до школи, залишав частину зарплати на загальні потреби й ніколи не вимагав звітів. Іра намагалася його не підводити. Але ніколи не називала його татом, ні в обличчя, ні за спиною, розуміючи, що для нього вона чужа дитина.
Не сама дійшла такого висновку, а знайшлися «добрі люди» — просвітили «сироту», жалісливо.
Коли їй виповнилося 14, Федір знову зважився на важку для обох розмову. Цього разу він питав її думку щодо свого одруження. На роботі у нього непомітно почали складатися стосунки з однією жінкою, і ще — у них буде дитина.
– Я б пішов жити до неї, але ти ще не можеш залишатися сама. Та й опіка прибіжить. А вдвох до неї теж не варіант — буде тісно. У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я приведу її сюди, як думаєш — уживемося?
Зовні вони ужилися. Ліда ходила по дому, як важлива гуска, плекаючи свою першу вагі..сть, Федір повеселішав, а Іра намагалася згладжувати всі конфлікти, що виникали. Для неї чомусь так і не настав складний підлітковий період. Напевно, вона відразу подорослішала після втрати мами. А ось Ліда…
Іра багато чого списувала на її стан і не розповідала Федору, як зникає посмішка з обличчя його дружини, коли за ним зачиняються двері. Як усією своєю поведінкою вона показує Ірі, що тепер господиня — це вона, а Іра — ніхто. І ця «ніхто» через непорозуміння, через дурість Федора плутається у них з чоловіком під ногами.
Зрозумівши, що Іра не збирається нічого передавати Федору, вона вже не лише своїм виглядом, а й словами відкрито почала їй про це говорити. Її дратувала чужа дочка, чужа дитина.
І знову спрацювала стара тактика. Менше потрапляти на очі. Федір довго нічого не підозрював, але коли у них з Лідою народився син — Стас, він почав здогадуватися, що Ірі нелегко в їхній родині.
Ліда вже й Федору почала натякати, що чужа дитина їй заважає. Ну і що, що кілька квадратних метрів у цій квартирі належать їй? Виплатимо її частку до повноліття, і нехай живе своїм життям, — співала вона йому. А зараз про неї має піклуватися держава, а не ми — чужі їй люди.
Федору важко давалися заперечення, він справді з молодості був небагатослівним. А з Лідою взагалі було важко домовитися. Однак він знайшов простіший аргумент – стукнув кулаком по столу і сказав: «Припини. Ніколи більше не хочу чути подібного».
А Іру він покликав наступної суботи відвідати Женю. Прибрали там, пофарбували огорожу, пересадили квіти. Посиділи мовчки, і знову ніби зблизилися, як у перші півроку, що були сповнені горем і болем.
– Нічого, Іринко, все владнається. Ти потерпи. Скоро Стас піде в садок, Ліда почне працювати, їй не буде часу займатися дурницями.
Але Ліда почала діяти з іншого боку. Під приводом слабкого імунітету Стасика заборонила запрошувати додому Зіну. А її матір вона вже давно відучила навідуватися до них по-родинному.
Взяла в руки всі фінансові питання. У Іри вже не було доступу до спільних грошей. Доводилося просити у Ліди навіть на найнеобхідніше, про що дівчата соромляться говорити вголос.
Вона не скаржилася Федору, не хотіла бути причиною їхніх сварок. Їй щиро подобалося, що вітчим повеселішав, що його очі знову засяяли. Вона бачила, як він любить сина.
Одного разу Федір випадково дізнався, що Ірина не їсть у школі. Вона вже навчалася в дев’ятому класі, часто залишалася на додаткові заняття, ще займалася у секції. І часто до вечора була голодною.
Кишенькових грошей, щоб перекусити, у неї теж не було. З тих пір, як гроші з доступної скриньки перекочували до гаманця Ліди. Точніше, це вже була банківська картка.
Федора вичитала класна керівниця Ірини.
— Ви б, Федоре Іллічу, поговорили з Іриною. Мода модою, але вона ж уже прозора! Скоро голодна падатиме у непритомність. А хто відповідатиме? Знову школа — знову недоглянули? Ми вже замучилися з їхніми дієтами!
Коли Федору з великими труднощами дійшло, що він упустив момент з грошима, поклавшись на дружину, то картав себе і лаяв Іру, що мовчала.
– Ну, вибач, донечко, я тугодум. Ну, а ти що мовчиш? Ти знай — у тебе й рахунок свій є. Я туди всі опікунські складаю, і виплати туди ж всі йдуть. Але знаєш, ми все ж їх чіпати не будемо. У тебе й навчання попереду, й весілля. Я тобі просто картку відкрию і буду з зарплати скидати. Добре?
Іра толком і не слухала його, про гроші, про картку. У голові лунало як дзвін – донечка. Невже вона й справді для нього не чужа дівчинка, що він засмутився через неї. Не через Ліду, не через Стаса, а через неї?
Ох, як розлютилася Ліда, коли зрозуміла, чому грошей до неї стало трохи менше надходити. Стала то вимагати опікунські гроші «в загальний котел», то демонстративно скаржитися, що гроші ніби в трубу вилітають. Як вона не економить, відкласти на відпустку не виходить.
А як інакше, якщо «цю» доводиться одягати, взувати й годувати. А тут ще й гроші їй став виділяти!
– Так відпускні отримаю, і поїдемо у відпустку, проблем-то…
– Знову у ваш будинок відпочинку? Я до моря хочу!
У таких баталіях пролетіло ще пару років. Ліда намагалася зачепити Іру, Федір стіною ставав на захист. Ірина страждала, знаючи, що є причиною сварок у родині.
Одне гріло – вони з Зіною мріяли закінчити школу, знайти роботу і орендувати кімнату на двох. Батько у Зіни зовсім вже «злетів з котушок», став тягнути все з дому. І навіть було незрозуміло – кому з дівчат живеться гірше.
Але мріям не судилося збутися. Зіна вискочила заміж одразу після випускного. Майже за першого-ліпшого, не могла вже жити з батьками. У Ірини змінилися плани — вступити туди, де буде гуртожиток, стало вже її метою. Федір хоча й не підтримував цю ідею, але розумів, що Ірині складно з ними.
Він уже прораховував варіанти, як взяти іпотеку для Ірини, але Ліда чинила опір, як могла, наполягаючи на грошовій компенсації.
– Що їй там належить з цієї квартири? Вона й так виросла на всьому готовому!
Рішення прийшло несподівано. Федору у спадок дісталася непогана квартира в сусідньому обласному місті. Там якраз був і інститут, куди Ірина потай мріяла вступити, але вважала, що їй «не по кишені» платне навчання, а за бажаним напрямком не було передбачено бюджетних місць. Та й гуртожитку там не надавали.
Федір переписав на Ірину свій спадковий рахунок, а також передав їй доступ до рахунку, на якому накопичилося достатньо коштів, щоб одразу оплатити всі роки навчання. Сам він поїхав разом з нею — щоб допомогти з заселенням та подачею документів.
Ні, він справді хотів допомогти, але була й інша причина. Ліда розлютилася, коли дізналася, що спадщина «вислизнула» з її рук. А він уже втомився від лайки та скандалів. Тому тиждень відпочинку від дружини був доречним.
Обійшов усіх сусідів у під’їзді, благо квартир там було не так вже й багато. Невеликий триповерховий будинок у затишному ЖК. Попросив «не ображати дочку, приглядати». І це Федір, який у магазини ходив лише в ті, що з самообслуговуванням, щоб зайвий раз не розмовляти з продавцями!
– Пощастило тобі з батьком, дівчинко, — говорили сусідки, зустрічаючи Іру у дворі.
– Так, у мене чудовий тато, – погоджувалася Іра.
****
На кожному весіллі бувають зворушливі моменти, коли важко стримати сльози. На весіллі Ірини таким моментом став танець батька з дочкою.
Федір взагалі змусив усіх гостей понервувати того дня. Наречена не хотіла йти на реєстрацію, поки не приїде батько. А в нього зламалася машина на трасі між містами. Нову гнав, як весільний подарунок. Не обкатана для такої дороги. Але обійшлося, встиг.
Все в житті встиг цей небагатослівний чоловік…
