Марія повернулася сьогодні з роботи пізніше звичайного. Настрій був гірше нікуди. Начальниця на роботі постаралася, влаштувала всім рознос наприкінці року, навіть не подивилася на те, що наближалося всіма улюблене свято.
Та ще й удома, як виявилося, все було не так. І ось ця остання обставина стала тією точкою кипіння, після якої Марія вже не змогла зупинитися.
Одразу з порога вона звернула увагу на те, що у квартирі щось відбувається. А потім, глянувши на шубу і чоботи в передпокої, які були їй до болю знайомі, все зрозуміла.
До них завітала свекруха власною персоною і, з огляду на свій владний характер і невгамовний темперамент, почала наводити в Марії вдома свої порядки.
– О, Марійка повернулася! – мило посміхаючись невістці, видала Ольга Михайлівна. – Нарешті! Скільки можна працювати? Ми тут уже всі зачекалися на тебе.
– І вам привіт, – не надто ввічливо відповіла Марія намагаючись у цей час відшукати домашні капці.
Так і не знайшовши на звичному місці своє взуття, вона пройшла у вітальню й ахнула. На підлозі замість невеликого білого волохатого килимка, який Марія поклала перед диваном, тепер лежав величезний незграбний ганчірковий килим, який займав собою всю кімнату.
На мить жінці здалося, що вона потрапила до юрти кочівників або до намету, де зупинилася на відпочинок велика циганська сім’я. Не вистачало лише пісень під гітару або горлового співу під бубон.
На килимі в цей момент мирно гралися її діти – синочок і донечка.
– А що це? – тільки й змогла видати Марія притихлим голосом.
– Як що? Мій улюблений килим. Він мені ще від бабки дістався. Зараз же мода на все старе. Ти хіба не знала? Подивися, який незвичайний орнамент, які яскраві кольори. Ну, оцінила? І час йому байдужий, як новий! І потім, Марію, – у вас же весь час дме по ногах, такі протяги завжди. Як ти не боїшся застудити дітей, я просто не розумію! – промовила задоволена собою свекруха.
– Негайно приберіть це неподобство! І до речі, куди ви поділи мій білий килимок? – з обуренням запитала Марія, шукаючи очима улюблену річ домашнього інтер’єру.
– Це той, на якому тільки кішці місце? Він же маленький, Марію! І не треба так нервувати. Я розумію, що ти пригнічена якимись проблемами на роботі. Але навіщо ж свій поганий настрій додому нести? Це неправильно. Тут твої діти, і вони дуже чуйно відчувають твій душевний стан, – повчально продовжувала Ольга Михайлівна.
– Так, я в душ. А ви поки приберіть це неподобство і поверніть назад мій килимок! – перервала свекруху Марія .
Слухати це все більше не було сил. Вона попрямувала до ванної, по дорозі виявивши, що чоловік сидить на кухні.
– Привіт, ти що тут? – здивувалася вона. – Їсти захотів? Почекай, зараз освіжуся, і одразу сядемо, – посміхнулася Марія Сергію, відчиняючи двері у ванну кімнату.
– Та ні, тут це… Ти йди в душ, Марію, іди, – Сергій раптом передумав поки що говорити дружині про те, що там у нього “це”.
Але варто було Марії відчинити двері в душову, як у ніс ударив різкий запах хлорки.
– Ось же! Знову! Та коли ж це скінчиться? – обурилася вона вголос, дуже сподіваючись на те, що Ольга Михайлівна почує її гучні вигуки.
Так, вона останнім часом багато працювала, пізно приходила додому і не завжди встигала зробити щось заплановане по дому. Але це зовсім не означало, що свекруха повинна була за неї мити ванну, використовуючи свою улюблену хлорку.
Із самого дитинства Марія терпіти не могла цей в’їдливий запах, що нагадував їй лікарню, де вони так довго лежали вдвох із мамою.
Марія була хворобливою дівчинкою, і ці дитячі спогади були для неї не з приємних.
Марія вже не раз попереджала матір чоловіка про те, щоб та не намагалася навести лад у її квартирі. І тим паче, не використовувала ненависну хлорку для миття санвузла та ванни. Але свекруха слова невістки пропускала повз вуха.
– Та годі, Марійко, що ти вигадуєш! У неї приємний освіжаючий запах, і потім – білизна краще за інші засоби вбиває всі хвороботворні бактерії. Тож нічого поганого в тому, що я використовую цей засіб для миття та дезінфекції, немає, – запросто відповідала на обурення невістки Ольга Михайлівна.
І ось сьогодні знову повторилося те ж саме. Марія готова була зараз же вискочити з ванної і висловити все противній свекрусі, але зрозуміла, що у неї на це просто немає сил.
Вода вже заклично дзюрчала і вабила жінку до себе, щоб змити всі тягарі й переживання сьогоднішнього дня.
– Гаразд, вийду і скажу, – промовила Марія, встаючи під тугі гарячі струмені.
Але тут на неї чекав черговий сюрприз. Марія простягнула руку на поличку, де стояла вся її косметика для душу, і не знайшла там пляшечки зі своїм улюбленим шампунем.
– Скінчився, чи що? – здивувалася вона, хоча добре пам’ятала, що там залишалося ще півпляшки.
Довелося брати дитячий шампунь і мити ним своє довге густе волосся.
Прийнявши душ, Марія відчула себе набагато легше. Накинувши свій улюблений махровий халат і вже збираючись виходити, вона вирішила перевірити кошик для білизни й ахнула. Той був порожній.
– О, ні! Тільки не це! – закричала жінка, вже не стримуючи своїх емоцій.
Вискочивши з ванної, вона стрімголов кинулася у вітальню, де Ольга Михайлівна в цей час мирно розмовляла з онуками.
– Ви що творите? Навіщо ви залили хлоркою всю ванну? Аж очі сльозяться! Я ж просила не робити цього! Невже до вас не доходить, що я терпіти не можу цей запах? І чому кошик для білизни порожній? Ви прали мої речі? – закричала розлючена Марія.
– Навіщо так кричати, Марію? Дітей он налякала, – спокійно відповідала їй свекруха. – Спасибі б сказала, а не мотала нерви собі й мені заразом
– Дякувати? За що? Це мій дім, і я сама все буду тут мити, прати і прибирати. І тоді, коли вважатиму за потрібне! І так, як мені буде зручно! – не могла заспокоїтися Марія.
– Ну нічого страшного не сталося ж? Ванна чиста стоїть. Білизна чиста висить на балконі. Висохне, знімеш, і всіх справ-то, – незворушно продовжувала мати чоловіка.
– Усього справ? – голосно передражнила її Марія. – І куди, до речі, ви поділи мій дорогий шампунь?
– Шампунь? Так я ним випрала рушники, – як про щось само собою зрозуміле повідомила Ольга Михайлівна.
– Що?! Що ви зробили з ним? – сторопіла Марія, не вірячи своїм вухам.
– Ой, ну що ти так розлютилася? Там цих шампунів у тебе стільки, що можна на ринок виносити продавати. Я вичитала десь, що рушники потрібно прати шампунем, тоді вони будуть м’якими як пух. А твої рушники, Марійко, ти вже не ображайся, останнім часом жорсткі й неприємні на дотик, – мило дивилася на невістку Ольга Михайлівна.
– Та ви знаєте, скільки він коштує, цей шампунь? Я ж його спеціально замовляю на сайті виробника, бо такий у магазині не купиш! І тільки він підходить для мого волосся. Ви що творите? – ніяк не могла заспокоїтися Марія.
– Що тут у вас? – з кухні вийшов Сергій і здивовано втупився на дружину. – Ти чого так кричиш? Мама намагалася до твого приходу все встигнути – прибратися і випрати, а ти обурюєшся. Марію, заспокойся. Не треба показувати всім свій поганий характер.
– Ти-то хоч мене не біси! Хто її просив тут прати і прибирати, га? Це мій дім, ясно вам усім? – Марія пішла до себе в спальню, голосно грюкнувши дверима.
Як з’ясувалося, сюди свекруха теж сунула свій ніс. Відкривши вбудовану шафу з одягом, Маша з жахом побачила, що все лежить не так, як завжди. Ольга Михайлівна спробувала навести порядок, склавши одяг і білизну рівними акуратними стопками, від вигляду яких Марії зараз захотілося просто завити.
Вона постаралася взяти себе в руки. Інакше можна дійти до крайності – з неприхованою радістю вигнати геть ненависну свекруху.
Марія зробила кілька глибоких вдихів і видихів. У цей час до неї заглянув Сергій.
– Ну що, заспокоїлася? Я розумію, люба, що в тебе на роботі труднощі, але не треба все це зривати на нас. І маму не ображай, будь ласка. Вона всього лише хотіла тобі допомогти, – промовив чоловік примирливо.
– Не треба мені допомагати, коли я цього не прошу! Не треба! Адже вона все тільки гірше робить, як ти не розумієш! – знову скипіла Марія.
– Ну це вже ти зайве сказала. Як мама може зробити гірше тим, що наводить тут лад? – продовжував захищати свекруху Сергій.
– Так, гаразд, досить, інакше ми зараз із тобою остаточно посваримося, – Марія знову спробувала взяти себе в руки.
– Ну й добре. Ходімо, вечеряти час.
– А що, скажи мені, ти сидів там на кухні, ніби щось чатував? – раптом запитала дружина.
– Та я це… – Сергій знову зам’явся, розмірковуючи, чи варто після всього розповідати дружині ще й це.
– Ну, що там. Знову мати щось придумала? – наполягала Марія.
– Так, вона захотіла почистити нашу духову шафу. Ну і чомусь вирішила зробити це неординарним способом.
Сергій зам’явся, помовчав.
– Сергію, не лякай мене, прошу! Що з духовкою? – стурбовано запитала в чоловіка Марія, вкрай виснажена дикою активністю свекрухи у своїй квартирі.
– Та нормально все, що ти! Я все вчасно вимкнув, встиг, – дивакувато засміявся Сергій. – Там, розумієш, потрібно було дочекатися моменту, коли з розчину, що нагрівався всередині увімкненої духовки, піде піна верхом, і встигнути вимкнути нагрівання.
– О, Боже мій! Дай мені терпіння! Що це за розчин? Ви ж зі своєю матусею могли всю кухню мені рознести в пух і прах!
– Та нормальний розчин, не переживай. Якісь мийні засоби і сода кальцинована, по-моєму, – спокійно відповідав Сергій. – Але це неточно. Якщо хочеш, я в мами запитаю, що вона туди додавала. Вона мені сказала, що після такої обробки парою духову шафу очищають на ура, – простодушно продовжував Сергій.
– Боже збав! Не потрібно мені її диких рецептів зі змішування хімічних реактивів удома. З мене вистачить того, що вона рушники випрала шампунем за тисячу.
Вийшовши через десять хвилин зі спальні, щоб нагодувати сім’ю вечерею, Марія не без задоволення побачила, що свекруха збирається додому. Килима дикого забарвлення на підлозі у вітальні теж, на щастя, не було.
– Мамо, а ти що, навіть на вечерю не залишишся? – турботливо запитав її син.
– Ні, я не можу залишатися тут, коли в Марії такий поганий настрій. Це вище моїх сил. Скільки не роби добра, ніякого толку. Усе марно! – зробивши скорботне обличчя, вимовила Ольга Михайлівна.
– А ви чого хотіли? – не стала більше мовчати Марія.
– Того, що ви будете тут поводитися як удома, брати без дозволу наші речі, копатися в моїй спідній білизні, і вам це все буде сходити з рук? Та ще й подяки якоїсь від мене чекаєте! Ольго Михайлівно, ви вважаєте це нормальним? Я ні! І з цього моменту я забороняю вам торкатися хоч чогось у нашій із Сергієм квартирі. Ясно?
Свекруха ображено мовчала.
– Якщо вам нічим зайнятися або нікуди подіти свою енергію, запишіться в спортзал. Або ходіть прибирати за оголошеннями! – випалила невістка похмурій свекрусі.
– Ах! Це треба таке мені запропонувати! Синку, ти чув? – образилася Ольга Михайлівна.
– Ну а що? І при ділі будете, і грошей ще заробите за свою працю. Що не так? – здивувалася Марія, яка нарешті, вперше за весь вечір, змогла випустити пару.
– Немає у вас подяки, я йду! – демонстративно вимовила мати чоловіка.
– Зачекайте! Я не все сказала, – підійшла до неї ближче Марія. – Якщо ще раз я помічу, що ви господарюєте в моїй квартирі, знайте – хід вам сюди буде закрито! Назавжди! Ось тепер усе. Можете йти. А, ні, почекайте! Килим свій раритетний забули!
Марія схопила величезний мішок і кинула його до дверей.
– Заберіть, стане в пригоді!
Ольга Михайлівна, голосно грюкнувши дверима, пішла.
– По-моєму, ти занадто круто з мамою обійшлася, – невесело сказав Сергій.
– Нормально. Зате дохідливо. Щоб запам’ятала надовго. Я з нею, як ти, мигдальничати не збираюся. Ходімо вечеряти. А то я вже зголодніла на нервовому ґрунті, – покликала всіх на кухню Марія.
