Ми з чоловіком одружені вже понад 20 років. Ми через багато пройшли, втрачали і наживали разом. Здавалося, що я все знаю про цю людину. Але скільки часу знадобилося, щоб виявити у ньому жадібність.
Саме мій чоловік воліє залишити дітей жити на орендованій квартирі, ніж поділитися своїм. Наша дочка три роки тому одружилася, а потім подарувала нам онука. Так вийшло, що наш зять переживає не найкращі часи.
Коли дочка виходила за нього заміж, той мав свій невеликий бізнес. Але незабаром він прогорів і вліз у борги. І ось уже майже рік молода сім’я переїжджає з однієї квартири на іншу з маленькою дитиною на руках.
Мені, як матері та бабусі, боляче дивитися на це і усвідомлювати, які суми витрачаються на кожен переїзд у їхньому становищі. І я почала вмовляти чоловіка, щоб звільнити нашу другу квартиру та впустити туди дітей.
На мою величезну досаду чоловік навідріз відмовився це робити. Мовляв, за сім’ю має відповідати її голова, тобто чоловік. А чоловікові не личить приймати подачки від родичів — це лише розслаблює.
Він хоче, щоб зять сам витягував свою родину. Вислухавши все це, я дійшла висновку, що цими відмовками чоловік намагається приховати свою жадібність. Виїдуть квартиранти – пропаде додатковий дохід.
Якщо впустити родичів, невідомо, чи можна потім звільнити квартиру. Я його розумію. Гроші завжди потрібні. Але коли йдеться про власних дітей та онуків, варто відсунути убік своє скупердяйство та прийти на допомогу.
Тоді я запропонувала допомогти дітям з оформленням кредиту на квартиру, на що чоловік відреагував агресивніше. Заявив, що ми дочці вже допомогли і вона має сама побачити за кого заміж вийшла, може наступного разу не помилиться.
До сватів я навіть не зверталася. Їхнє становище набагато гірше нашого, і вони не в змозі допомогти своєму синові. Залишається тільки мій благовірний, але я не знаю, як краще діяти. Кожна наша сутичка нічим добрим не закінчується.
