– Мамо! Ти в своєму розумі? Тобі вже 56 років, куди тобі заміж виходити? – Кричала старша дочка Ольга .
– Ти про нас подумала? Нам з Ольгою взагалі нікому допомогти, ми цілими днями працюємо, – Підтримала сестру, молодша дочка Олександра.
– Оля, Саша, я все одно буду вам допомагати. З роботи я звільнюся. Василь добре заробляє, а там дивись і на пенсію скоро. Квартира залишиться у вашому розпорядженні. – Виправдовувалася Лілія Михайлівна перед дітьми.
– Як ти можеш, мамо? Ти зраджуєш батька і нас теж! – Не вгамовувалася Ольга.
Ольга вибігла вся в сльозах і побігла до своєї подруги в сусідній будинок.
– Наталю, ти уявляєш! У всіх нормальні мами з онуками сидять, в такому віці, а наша заміж зібралася! – Скаржилася подрузі дівчина.
– Оля, почекай. А що тут такого? Лілія Михайлівна все життя вам присвятила. Нехай тепер для себе поживе, якщо звичайно людина хороша їй зустрілася. – Цього разу подруга її не підтримала.
– Наталю, ти теж не в своєму розумі? Їй 56 років! У такому віці пора б вже заспокоїтися. А як же батько? Він так її любив, а вона його зраджує! Ні, якщо вона вийде за нього заміж, я більше її знати не хочу! – Істерила дівчина.
Наталя вирішила не сваритися з подругою, тому цього разу просто промовчала.
Лілія Михайлівна вийшла заміж рано. Петро Семенович красиво залицявся, почуття у молодих були взаємними, тому в 22 роки Лілія стала дружиною. Через два роки у них народилася донечка Оля.
Петро Семенович влаштувався на другу роботу, щоб дружина і дочка ні в чому не мали потреби. А через чотири роки у них народилася друга донька Сашенька. Сім’я була дружною, сестри були нерозлучні, до школи ходили разом. Все ділили навпіл. Батьків поважали.
Після школи Ольгу влаштували в інститут. А коли дівчині виповнився 21 рік, в їхній родині сталося нещастя. Батько покинув їх, не впоравшись із хворобою. Лілія Михайлівна важко пережила відхід чоловіка, дочки завжди намагалися бути поруч.
Після того як Лілія прийшла до тями, Ольга заявила, що виходить заміж. Незабаром у них з чоловіком народився синок. Ще через три роки Саша теж вийшла заміж. У них з чоловіком народилася дочка Варя. Але шлюб обох дівчат тривав недовго.
Спочатку Ольга повернулася до матері з онуком, а через якийсь час і Олександра пішла від чоловіка.
Лілія Михайлівна після повернення Ольги звільнилася зі школи, вона працювала викладачем молодших класів. Влаштувалася на пів ставки вахтером в дитячий садок. Весь інший вільний час допомагала своїм дочкам з дітьми.
Ольга з Олександрою працювали на хороших посадах, тому потреби в грошах особливо не відчувалися в їхній родині. Але коли мати заявила, що зустріла Василя, вся ідилія в родині зруйнувалася.
– Василю, як я і передбачала, дочки не схвалили нашого рішення, – повідомила по телефону Лілія Михайлівна своєму нареченому.
– Лілія, ну звичайно вони так не схвалять. Мені потрібно приїхати до вас в гості, щоб твої дочки побачили мене. Тоді вони зрозуміють, що я до тебе з серйозними намірами.
– Ох, не знаю, але спробувати можна.
Лілія і Василь домовилися влаштувати вечір у вихідний день у них вдома.
Коли мати розповіла про гостя, який до них повинен прийти на вихідних, Ольга відразу ж обурилася і сказала, що її ноги не буде в цьому будинку, поки він не піде. Олександра теж трохи обурилася, але не була така різка, як старша сестра.
У вихідний день, як і було домовлено заздалегідь, Лілія Михайлівна готувалася до приходу Василя. Ольга, залишивши сина, пішла з дому до свого нового коханого.
Олександра сиділа у своїй кімнаті з донькою.
У призначений час прийшов Василь. Мати запросила Олександру до столу і попросила бути трохи ввічливою з Василем Івановичем.
Василь вручив букет квітів Лілії, а онукам приніс солодощі. Олександра ніби з висоти спостерігала за всім, що відбувалося. Тоді Василь звернувся до дівчини:
– Олександра, я знаю, що ви не схвалюєте наш шлюб. Але зрозумійте, у мене найсерйозніші наміри щодо вашої мами. У майбутньому ви це зрозумієте. Дозвольте вашій мамі відчути себе коханою жінкою. – Сором’язливо сказав Василь.
Олександра трохи зморщившись звернулася до матері:
– Добре, я не буду проти ваших стосунків, але пообіцяй, мамо, що ти будеш допомагати мені з Варею. Я зараз ніяк одна не впораюся. – З невдоволенням вимовила дочка.
– Сашенька, звичайно. Ти можеш привозити Вареньку, коли тобі потрібно. Я не залишу вас з Ольгою без своєї допомоги.
Наступного дня Лілія Михайлівна почала збирати свої речі. Ольга, яка повернулася, не розмовляла з матір’ю. Вона поставила їй умову: або вони, або Василь. Звичайно, у Лілії розривалося серце.
Ольга змогла переконати її, що вона зрадниця. Але вона боялася втратити своє щастя. Василь її підтримував, заспокоював, що пройде трохи часу і Ольга пробачить матір.
Після переїзду, як і обіцяла Лілія, вона сиділа з онуками. Олександра привозила свою дочку і сина Ольги теж. Сама Ольга відмовлялася з’являтися в новому будинку матері. А незабаром вона і сама знову вийшла заміж.
Через два роки, Василь і Лілія продали квартиру Василя Івановича і купили будинок за містом.
Онуки всі канікули гостюють у бабусі і діда Василя. Ольга ж і до цього дня ставиться до матері байдуже. Привозить сина і відразу ж їде.
Спеціально для сайту Stories
