— Термін вісімнадцять тижнів. У вас дівчинка. Все відповідає нормі.
— Дякую. Вставай, Юля, ходімо.
Олена Миколаївна з донькою вийшли з кабінету. Вона досі не могла отямитися.
А почалося все з того, що прийшла в гості до подруги, з якою разом працювали в школі.
— Олю, не розумію, що з Юлькою відбувається останнім часом. Набрала вагу, їсть як не в себе, спить на ходу. Напевно, з гормонами щось не так. Вже кілька місяців так. До лікаря сходити треба, аналізи здати. Та все ніколи. А сама вона нікуди не піде.
— Дивні симптоми, Олено. Прийдеш додому, попроси показати живіт і груди. І все зрозумієш відразу.
— Ти на що натякаєш?! Що вона при надії? Моя Юлька не така! Їй шістнадцять років всього!
— Ну ось і перевіриш. Ти дуже погано знаєш молодь. Хоч і директор у школі. Вони «цим» починають займатися зараз рано, так що все може бути. Тим більше у неї хлопець є, бачила їх багато разів.
Олена Миколаївна прийшла додому в сум’ятті. Та як Ольга могла таке подумати? Юля була вдома, валялася на дивані, дивилася телевізор.
— Юлю, встань.
— Навіщо, мамо?
— Хочу перевірити дещо.
Юля неохоче встала.
— Покажи живіт!
— Навіщо це?
— Показуй!
Юля повільно підняла светр. Невеликий живіт з темною лінією поперек. Олена мало не впала від несподіванки.
— Ти чекаєш дитину?!
— Як бачиш… А як ти здогадалася? Чому вирішила перевірити?
— Ольга здогадалася, не я. Господи, Юлю… Що ти наробила? Ти ж ще школярка! Ну як так? Чому відразу не сказала?
— Володя казав, що все владнає. Домовиться з кимось із сусіднього району і там зроблю переривання, ніхто не дізнається. Але час минав, а він так і не вирішив питання. Я і сама розумію, що дитина нам зараз ні до чого, але ось так вийшло…
— Ти розумієш, яка це буде ганьба? Я директор школи, батько — великий начальник…
Одружуватися, звісно, ви не будете. Ось казала я тобі, щоб не зустрічалася з цим голодранцем! У нього ніяких перспектив у житті!
— Мамо, та до чого тут це? Ми кохаємо одне одного… Кохали. Зараз я зла на нього, що не зміг вирішити питання. Не піду ж я сама в нашу поліклініку, тут же рознесуть новину.
Ось і досиділа… А тепер ніби й шкода вже, може, залишити дитину? Вона вже ворушиться…
— Значить так. У вас починаються канікули, це добре. Я домовлюся з завідуючою гінекологією з іншого району, моя знайома. І там тобі все зроблять. Хто ще знає про дитину?
— Тільки Володька, і все.
— Це добре. Скажи йому, щоб мовчав. І забудь взагалі про нього. У тебе одинадцятий клас попереду, потім університет, кар’єра. Ніяких дітей зараз і бути не може.
Я і батькові не скажу. Боюся, серце не витримає. Воно у нього слабке і так. Ганьба… Виростили, називається…
Олена Миколаївна домовилася з завідуючою, і вони з донькою приїхали в сусідній район, сказавши чоловікові, що на обстеження, на пару днів. Орендували кімнату.
Після УЗД, Юля здала аналізи і її поклали у відділення. Увечері дитини у неї вже не було. Все пройшло як у тумані. Було боляче і страшно. І хотілося швидше все забути.
З Володимиром вона розлучилася, чому він був радий. Боявся, що його зроблять винним. Але Олена Миколаївна не хотіла розголошувати цей ганебний факт, тому ніяких претензій не висувала. Адже дочка добровільно вступила з ним у зв’язок. Сама винна…
Минуло вісім років.
— Мамо, я хочу познайомити вас з Юлею. Моєю дівчиною. Відразу скажу, у нас все серйозно. Я ще нікого не кохав так, як її. Ці півроку перевернули моє життя. Вибач, що не говорив нічого.
Я просто хотів переконатися, що вона саме та людина, яка мені потрібна, постійно чекав підступу. На жаль, сумний досвід є. Я про Оксану.
Ту історію я забув, як страшний сон. А Юля… Вона інша. Чиста, світла душа. Розумна і добра. І неймовірно красива. Ну, ви самі побачите. І полюбите її, я впевнений.
Наталія Олександрівна не впізнавала Артема. І була рада бачити його таким натхненним, закоханим. Колишня дівчина кинула його, зрадила з другом.
Артем болісно переніс її обман, зраду, довго переживав і не хотів нових стосунків. І тут тепер, виявляється, у нього є Юля.
— Синку, я рада за тебе. Впевнена, що вона гідна дівчина. Скільки їй років, чим займається, хто її батьки? Просто цікаво…
— Юлі скоро двадцять чотири, хочу в її день народження зробити пропозицію. Вона працює в департаменті освіти. Її мама — директор школи, батько пішов з життя рік тому, інфаркт. Я, на жаль, не встиг з ним познайомитися.
А мама у неї приємна жінка. Правда, холодно мене прийняла. Але впевнений, це мине. Коли побачить, як ми кохаємо одне одного. Я все обдумав.
Жити будемо в бабусиній квартирі, ремонт тільки треба зробити, після квартирантів. Шкода тільки, що баба Анна не дожила до мого весілля…
— Добре, синку, роби так, як вважаєш за потрібне. А ми допоможемо, чим зможемо, з батьком.
— Дякую, мамо, за підтримку! Мені її додому привести чи в кафе сходимо?
— Давай до нас додому. Я вечерю організую. Та хоч у цю неділю, у мене вихідний якраз.
****
— Артем, сподіваюся, твоїй мамі сподобається ця квітка. Вибирала на свій смак, я обожнюю кімнатні квіти!
— Звичайно сподобається, не переживай. Ну все, прийшли…
Артем штовхнув вхідні двері. Відчинено. Чекають.
— Ось і ми. Знайомтеся, мамо, тату, це Юлія, моя наречена!
Наталія Олександрівна здригнулася, побачивши дівчину.
— Приємно познайомитися, Юлія. Я мама, як ви здогадалися, Наталія Олександрівна, це тато, Дмитро Сергійович. Проходьте…
— Взаємно. Рада познайомитися. Сподіваюся, вам сподобається квітка.
Юля простягнула горщик з великими зеленими листям.
— Дякую, гарна, ось сюди поставлю, якраз місце є.
Вечеря пройшла в приємній атмосфері. Артем жартував, розповідав веселі історії, Юля нахвалювала страви, просила рецепти. Наталія Олександрівна пообіцяла скинути їх, взявши номер телефону Юлі. Батько Артема згадував молоді роки.
І тільки Наталія Олександрівна уважно вивчала наречену сина, була небагатослівна.
При виході з квартири, Артем затримався в коридорі і тихо запитав:
— Мам, ну як тобі Юля? Сподобалася?
— Дуже мила дівчина, Артеме!
— Я ж казав! Ну все, бувай, дякую за вечерю!
Зачинивши двері, Наталія Олександрівна зітхнула. Ох, синку, знав би ти…
Через кілька днів Наталія Олександрівна набрала номер Юлі.
— Юля, добрий день. Це мама Артема. Хотіла б з тобою поговорити. Давай зустрінемося десь сьогодні, якщо зможеш.
— Добрий день. Добре. Давайте о сімнадцятій тридцять в кафе «Сицилія». Це недалеко від вас, і мені зручно туди під’їхати.
Юля занепокоїлася. Цікаво, про що вона хоче поговорити? Начебто нормально прийняла, спілкувалися, жартували. Невже я їй не сподобалася? Ох, ці матусі… Ревнує, напевно.
Юля здогадувалася, що Артем планує зробити їй пропозицію, вирішив познайомити з батьками. А це важлива подія. Особливо після того, як його обдурила колишня.
Юля знала цю історію, спочатку Артем часто розповідав, як йому було погано. І вона всіляко підтримувала його, втішала.
Артема вона любила. Щирий, добродушний, розумний, і очі такі красиві… Шкода, що мамі він не сподобався. Навіть не він сам, а його матеріальне становище. Працює у великій фірмі аналітиком, зарплата гідна, чого ще треба?
Машина хороша. Але живе на орендованій квартирі, поруч з роботою. Квартиру, що дісталася від бабусі, здає квартирантам. Батьки порядні, мама лікар, батько інженер.
Юля не збиралася слухати маму. Їй жити з ним. І вона сама вирішить, за кого вийде заміж. Досить. І так все життя тільки маму слухає. І в універ вступила саме в той, який вона вибрала. І роботу потім знайшла мама. Домовилася, і Юлю взяли на хорошу посаду.
Хотілося вже жити своїм життям, а не маминим. Після відходу батька, та посилено взялася опікуватися дочкою. І навіть нареченого знайшла. Хотіла познайомити з успішним підприємцем. Сином знайомої. Але Юля категорично відмовилася.
На зустріч з Наталією Олександрівною трохи запізнилася, затримали на роботі.
— Вибачте, що затрималася. Щось сталося? Несподівано, якщо чесно, прозвучала ваша пропозиція про зустріч…
— Юлю, ти мене не впізнала?
— Ні. А мала б? Ми зустрічалися раніше?
— Так. Я приймала у тебе п…. Якщо це можна так назвати…
Юля розгубилася. Вона судорожно намагалася пригадати той день…
— Я мало що пам’ятаю… Для мене це був великий стрес, ви ж розумієте… Ви були в шапочці, обличчя я не запам’ятала, імен не знала… Господи…
Юля закрила обличчя долонями і заплакала.
— Мені часто сниться маленька дівчинка. Вона тягне до мене ручки і потім зникає… Це мій кошмар…
— А я тебе запам’ятала. У тебе дуже примітна зовнішність, руде волосся. Та й нечасто доводилося працювати з шістнадцятирічними. Завідуюча тоді принесла твою картку і сказала, що терміново треба зробити процедуру. Дочці її знайомої.
Нібито, за медичними показаннями переривання. Оформлення вона бере на себе. Так як це моя робота, зробила, природно. Решта мене не стосується.
І все б нічого. Але зараз ти дівчина Артема, на якій він хоче одружитися. І, я так розумію, він нічого не знає про це?
— Ні. Як я можу сказати таке…
— Ну, ти ж розумієш, що не можна починати сімейне життя з обману.
— Розумію. Артем, він такий… Добрий, дуже любить мене, а я його. Навіть уявити не можу, що буде, коли він дізнається про цей гріх молодості…
— Юлю, він повинен дізнатися про це. Від тебе. Що було, те було. Але це буде чесно. І я його мати. Я не зможу приховати цей факт твоєї біографії, тим більше я теж причетна.
— Я розумію… Треба зібратися з духом і все розповісти… Я тоді була зовсім юна, і мати тиснула на мене, і наречений не наполягав, щоб я залишила дитину. З усіх боків був тиск, що я могла…
— Не мені судити. Я робила свою роботу, сподіваюся, у тебе потім не було ніяких проблем зі здоров’ям?
— Ні, у мене все гаразд, сподіваюся, народити дитину або двох… Артем хоче сина…
— Ти повинна, Юля… Артем не пробачить тобі обману. Поки не пізно, розкажи. І забудемо про це. У вас буде своя історія кохання, щаслива…
— Дякую вам…
Минув місяць.
— Мамо, я зробив Юлі пропозицію. Ми подали заяву і через місяць весілля.
— Вітаю, синку! Я рада!
— Дякую ще раз за все. Коли Юля мені все розповіла, я був розгублений, навіть розчарований. Моя Юлька і таке… Але після розмови з тобою я зрозумів, що всі ми можемо зробити помилку.
Я не виправдовую їхній вчинок, але що вже тепер. Вона каже, що всі ці роки згадувала і переживала, совість мучить досі. Навіть до церкви ходила, на сповідь. Тільки мені боялася розповісти…
— Синку, те, що було, не повернути. Треба жити сьогоденням. А я бачу, що вона любить тебе. Готуйтеся до весілля…
***
Первістка приймала бабуся, Наталія Олександрівна. Народився козак, чотири кілограми п’ятсот грамів.
Ось така іронія долі вийшла… Життя непередбачуване, ніколи не знаєш, де можуть спливти помилки молодості і як це обернеться.
Спеціально для сайту Stories
