Я виросла у селі. І можна сказати, що у великому місті лише завдяки чоловікові. Живемо добре. У нього своя квартира, гарна робота та вже не нова машина.
Саме це стало приводом для погіршення стосунків між моїм чоловіком та батьками. Нещодавно батьки купили авто, але так вийшло, що батько зараз у лікарні і за кермо він не зможе сісти ще якийсь час.
Коли про це дізнався мій чоловік, то одразу загорівся ідеєю взяти їхню машину, щоб самому користуватися. Уявляєте, він навіть особисто їздив до мого батька та пропонував обмін машинами.
Батько, звісно, відмовився. І тепер мій чоловік на них ображається. Раніше я не розуміла, звідки в коханого образи на своїх батьків. Але зараз я вже приблизно можу уявити.
З кожним днем мені все важче спілкуватися із чоловіком. Після відмови мого батька чоловік не прогавить жодного випадку дорікнути тещі та тестю в жадібності.
Постійно скаржиться, що мої батьки начебто ніколи не допомагали. Але ж його батьки теж. При цьому він мені дорікає тим, що ми живемо в його квартирі на його гроші.
Постійно каже, що я навіть нічого не принесла – ні посуду, ні рушників якихось, а взяв мене за дружину з сумкою речей. Але я не розумію, що я мала принести, коли все є. Батьки мої завжди передавали продукти з села.
Крім того, моя мама кинула все і приїхала допомагати, коли в нас з’явилася донька. Через це чоловік заявив, що більше не повезе нашу дочку до бабусі з дідусем.
Зрозуміло, ніхто нікого не збирався кудись везти, коли мій батько в лікарні, а мати тягне дім та господарство. Попри весь негатив чоловіка, я поки що не бачить виходу зі свого становища. Я вважаю за краще дотримуватися розумного нейтралітету.
Якщо не машина, то рано чи пізно чоловік знайшов би іншу нагоду для образи на родичів. Він просто така людина, і це не виправиш. І його поки що не залишиш. Єдине, що мене турбує – швидше повернутися на роботу. Може хоч так чоловік буде менше дорікати.
