Неголосно стукнули вхідні двері, і двічі повернувся замок. Марина прийшла додому. Але ніхто цього не почув: з кімнати дочки гриміла музика. Навіть при закритих дверях було занадто гучно.
Марина ледь трималася на ногах. Вона працювала вчителем історії в школі. На дві ставки.
Сьогодні у неї був особливо важкий день: три уроки на першій зміні, п’ять – на другій, а на закуску – батьківські збори в сьомому класі, класним керівником якого вона була.
Як пішла о дев’ятій ранку, так і прийшла на початку десятої вечора. Хотілося тільки попити чаю і відразу спати.
Але не тут-то було!
«Знову посварилися!» – подумала Марина, почувши музику, і зітхнула.
Коли Іван був не в настрої або напідпитку, він брався виховувати дочку, а вона грюкала дверима своєї кімнати і вмикала на повну гучність музику. «А що її виховувати, навіщо? Чотирнадцять років дівчинці – вік некерований», – продовжувала думати Марина.
Увімкнувши в передпокої світло, жінка помітила взуття та одяг свекрухи. «О! Ще одна вихователька з’явилася! Давно не була!» – промайнуло в голові Марини.
Марина не поспішаючи роздяглася і пройшла в кімнату Аліни. Дочка сиділа за столом і робила уроки. Оглушлива музика їй, судячи з усього, не заважала. Жінка зменшила гучність і присіла поруч з дочкою.
– Привіт, – Марина погладила дівчинку по голові і поцілувала в маківку.
– Привіт, – відповіла Аліна, посміхнулася і продовжила писати.
– Що тут у вас знову?
– Та ну його! – дівчинка підняла очі на матір; було видно, що вона плакала. – Набрид зі своїми нотаціями! «Де була?! Чому так пізно? Коли ти уроки збираєшся вчити?»
Ні привіт, ні до побачення… А сам зі своїм пінним і вже теплий. А яке пізно? Я о сьомій годині вже вдома була! Я спробувала йому щось пояснити, але тут ця, бабусею звати, втрутилася.
Теж наїхала: чому перечиш батькові, який працює, годує, ночей не спить, рук не покладає…
Марина зітхнула: між батьком і дочкою не було ніякого взаєморозуміння. Іван будь-що хотів підкорити собі дочку, змусити її поважати його.
А Аліна мало того, що в такому віці, так ще й не знаходила ніяких причин благоговіти перед батьком.
– Мамо, ну з чого мені ставитися до нього «з повагою» (слова бабусі, матері Івана)? Я від нього доброго слова сто років вже не чула, ніби я йому не рідна! Все пиляє і пиляє, виховує і виховує!
Себе б краще виховував. Заробляє мало, ти всіх нас тягнеш; а ще й випивати звик. Фу! Не терплю його такого! – говорила Аліна, якщо мати намагалася її напоумити і пояснити, що скандали відносини не покращують, що розмовляти треба спокійно, що це якийсь там батько, а вона все-таки дівчинка…
Хочеш-не хочеш, а треба йти на кухню, розігрівати вечерю, щоб самій поїсти і дитину погодувати. Чоловік зі своєю мамою, напевно, вже поїли. І добре, якщо хоч щось залишили їм з Аліною, а то могли і не залишити: всяке бувало.
Перш ніж відкрити двері на кухню, Марина почула репліку свекрухи:
– Ось де вона досі тиняється?!
Це було точно про неї. Жінку сильно зачепило те, що свекруха з чоловіком сидять і перемивають їй кістки. Хвиля роздратування накрила Марину, і вона, різко відкривши двері, увійшла і сказала суворим вчительським тоном:
– А я ось вона! Стою тут під дверима вже хвилин п’ятнадцять і все слухаю, що ж про мене говорять коханий чоловік і рідна свекруха! Наслухалася вже так наслухалася! Дякую вам, рідні, за любов і повагу! За довіру і вдячність!
Від несподіванки Іван гикнув і впустив банку з пінним. Благо, вона була вже порожня і нічого з неї не вилилося. Свекруха закліпала повіками, які у неї були практично без вій, і залилася рум’янцем.
– Маринко, мама ось в гості до нас прийшла, – чоловік підхопився і відсунув стілець для дружини. – Сидимо, чекаємо на тебе…
– Сідай вже! І не метушись! – гримнула на сина мати. – Нема чого перед нею тут стелитися! Вона чула все, що ми говорили.
Свекруха досить швидко відійшла від переляку і пішла в наступ.
– Так, говорили! – сказала вона з викликом. – І ось скажи нам на милість, що ж це за робота у тебе така, що додому треба приходити серед ночі? Га? І так день-через день!
Чоловік недоглянутий, їжі приготованої немає! Про дочку я вже мовчу: зовсім від рук відбилася дівка! Батькові рідному грубіянить, а на мене так глянула, ніби я взагалі порожнє місце.
А все тому, що немає належного повчання, правильного виховання! Воно й зрозуміло: мати шатається невідомо де, свої справи безсоромні вирішує. Про свої обов’язки дружини і матері і не думає.
Ось я і сказала Івану, щоб він суворіше тебе в узді тримав, волі поменше давав. А дівчинку, кажу, і ременем іноді можна повчити, та як бабусю поважати.
При останніх словах Марина, яка хотіла було тільки роздратувати свекруху і приструнити чоловіка, так сильно розсердилася, що побіліла, як полотно, і сказала металевим голосом, звертаючись до свекрухи:
– Нумо піднімай свою дупу і забирайся геть! Дивись, вихователька знайшлася! З’явилася зі своїми порадами! Пішла геть! І щоб духу твого тут більше не було!
Свекруха захлинулася обуренням і відкинулася на спинку стільця, ледь не зламавши її. Іван знову підхопився і почав бігати від матері до дружини і назад:
– Мамо, ти не так зрозуміла. Марина не те хотіла сказати, – погладжував він маму по плечу; потім кинувся до дружини: – Правда ж, Мариночко? Ти просто втомилася… Ти ж зовсім не те хотіла сказати? Так? Мама ось до нас в гості на вихідні приїхала… Ми ж не чужі люди…
– Іване, – спрямувавши на сина палаючий обуренням і одночасно розгубленістю погляд, – як це, Іване? Що вона сказала? Ти чув? Мені!Таке сказати!
– Та що ти, мамо… Я ж кажу, це просто непорозуміння. Не хвилюйся, будь ласка! У тебе ж серце! – і знову до дружини: – Марино, вибачся перед мамою. У неї ж серце…
– Та сядь вже! І не метушись!
Марина несвідомо повторила слова свекрухи, звертаючись до чоловіка. Потім нахилилася до свекрухи, спираючись долонями на стіл і підвіконня, і повторила:
– Я сказала те, що давно вже пора було сказати. І для не особливо кмітливих повторю: забирайся звідси негайно! Інакше я не ручаюся за себе.
– Мариночко, Мариночко, – метушився Іван. – Куди ж мама піде? На вулиці вже ніч, зима, мороз. Нехай вона залишиться, переночує, а завтра ми всі сядемо, мирно поговоримо і помиримося. І знову заживемо дружно і весело. Га, Марино?
Жінка випросталася і сказала:
– З мене досить. Сьогодні ви з мамою переповнили чашу мого терпіння. Тож іди і теж збирай свої речі: ти йдеш разом з нею.
– Безсовісна! Безсоромна! – викрикувала свекруха, не маючи сил підвестися зі стільця. – Виганяє вона! Ця квартира така ж наша, як і твоя! Я теж гроші давала на перший внесок!
– Ваші три копійки я вам поверну хоч зараз. А всю іпотеку витягнула я на своїй зарплаті, тому що ваш нікчемний син то без роботи сидів, то отримував копійки. І перший внесок був з моїх дошлюбних заощаджень. Сьогодні все це легко перевіряється, і рух грошей відстежується на раз!
– Марино, – «образився» чоловік, – навіщо ти все це говориш? Ми ж сім’я! Все у нас спільне…
Марина, не звертаючи уваги на його крики, пішла в передпокій, взяла з вішака пуховик свекрухи і її шапку з шарфиком і повернулася на кухню.
– Я чекаю, коли ви одягнетеся і підете з мого дому назавжди, – звернулася вона до свекрухи, у якої перший шок минув, і вона сиділа вся червона і зла.
– Нікуди я не піду з дому сина, – буркнула вона.
– Тоді я викидаю ваші речі за двері, – Марина пішла до виходу з кухні, потім передумала, повернулася і сказала спокійно: – А краще викину їх з балкона.
Вона вже майже відкрила балконні двері, як свекруха підхопилася і зі словами:
– Безмозка,- вихопила свій одяг і швидким кроком попрямувала до передпокою.
Через пару хвилин за нею зачинилися двері. Іван швидко одягнувся і пішов слідом за мамою.
Марина гірко плакала, сидячи на кухні. Увійшла Аліна, обійняла маму і погладила її по голові:
– Не плач, мамочко. Все буде добре.
– Так, моя дівчинко. У нас з тобою все буде добре.
Аліна закип’ятила чайник, і вони попили чаю.
Через півтора місяці Марину з Іваном розлучили. При розподілі майна з’ясувалося, що внесок Івана в квартиру настільки незначний, що він погодився на старий автомобіль. І пішов жити до матері.
Спеціально для сайту Stories
