― Ну, цього разу, сподіваюся, ви не на три дні приїдете? Подовше у нас погостюєте? Оленко! Чому ти мовчиш?
― Світлано Сергіївна, ще раз з днем народження! Не хворійте, бережіть себе! Ми з Владом, як точно все вирішимо, відразу ж вам зателефонуємо.
Олена поспішила повісити трубку якомога швидше.
«Бр-р-р, буває ж таке, ― подумала, відклавши телефон, ― начебто і розмова була приємна, і свекруха сьогодні привітна, як ніколи, і привід для дзвінка дуже радісний ― її ювілей, але з найпершої секунди і до останнього слова мені весь час хотілося скоріше закінчити цю розмову».
Олені зовсім не хотілося їхати в гості до свекрухи у свою відпустку, таку довгоочікувану, яка, нарешті, збіглася з відпусткою чоловіка.
Вона щиро вважала, що в цьому світі є мільйон інших місць, де вони з Владом і дітьми можуть чудово провести час. Вона, звичайно ж, намагалася натякнути чоловікові, що, можливо, хоча б цього року влітку можна було б вибрати в якості місця відпочинку щось інше, а не дачу Світлани Сергіївни, але Влад був непохитний.
Так вже він був вихований. Старших потрібно любити і поважати. Не можна не порадувати батьків своїм приїздом. Непристойно це.
* * *
― Олено, я і так батьків бачу, раз на рік. Ти хочеш, щоб ми ще й у відпустці перестали до них їздити? Так діти взагалі забудуть, що у них є ще одна бабуся з дідусем, які живуть в іншому місті.
― Коханий, як би тобі м’якше це сказати… Але тобі ніколи не здавалося, що ці приїзди потрібні тільки тобі?
― Що ти маєш на увазі? ― Влад нахмурився і здивовано подивився на дружину.
― Та те, що твої батьки вже звикли жити далеко від тебе, від твоєї родини, їм і так добре. Вони не страждають від того, що не бачать онуків, не проводять з ними багато часу. У них і без цього все чудово.
― Олено, ти що таке говориш? З чого раптом такі думки?
― З того, що твоя мама просить мене в листуванні завжди тільки про одне ― надіслати їй фотографії старших дітей або відео молодшого, і на цьому все.
Адже вона ніколи не питає, як у них справи, як вони вчаться, чи не хворіють. Їй онуки потрібні тільки для того, щоб показати їхні красиві фотографії подружкам або сусідці по під’їзду.
Красива ідеальна картинка, не більше. А що стоїть за всім цим ― не її турботи. Її абсолютно не цікавлять наші проблеми і труднощі.
― Тут я з тобою не погоджуся. Ми просто живемо далеко. У них немає можливості посидіти з Микитою, відвести його в садок або зустріти старших хлопчиків зі школи. Якби жили поруч, все було б зовсім інакше.
― Знаєш, Влад… Моя мама теж живе в іншому місті, проте їй це зовсім не заважає приїжджати до нас у будь-якій складній ситуації.
Вона, як Чіп і Дейл, завжди готова прийти на допомогу. Ти тільки згадай, скільки разів за останній рік вона брала відпустку або лікарняний на роботі, купувала квиток на поїзд і мчала до нас за першим же проханням. Щось від твоїх мами і тата я такої спритності не помічала.
― Так, Олено, теща у мене золота. Я цього і не заперечую. Я Марині Анатоліївні дуже вдячний. І я їй це неодноразово говорив. Вона наша помічниця.
― Так і є. Адже коли ми приїжджаємо до неї, вона завжди намагається провести з хлопцями якомога більше часу. Гуляє, катається на велосипедах, купається в річці, грає в хованки, ганяє м’яч.
Дуже любить наших дітей, і вони відповідають їй взаємністю. Так і повинно бути в родині. Теплота, турбота, любов.
― Олено, ну що ти від мене хочеш? Всі люди різні. Твоя мама така. Вона у нас вічно молода, молодець. Мої батьки старші, вони інші, іншого складу. Що ж тепер, і в гості до них не їздити, чи що?
Тут Олена на мить замовкла, стиснула губи, ніби стримувала себе, щоб не проговоритися. Але вирішила, що не цього разу.
― Мені там недобре, і дітям теж. Незатишно, незручно. Навіть не знаю, як правильно висловитися.
― Як так? Чому? У батьків шикарна дача, нам усім там виділяють окремі кімнати, там чисто, зручно, комфортно. Що ще потрібно для щастя?
― Знаєш, Влад, є така приказка: «М’яко стелить, та твердо спати». Ось вона прямо в точку описує мій стан, коли я приїжджаю до свекрухи.
― Несподівано, звичайно. Чому ти раніше мовчала? Мені завжди здавалося, що і тобі, і дітям там добре. І відпустка в будинку моїх батьків здавалася мені ідеальним варіантом. І старих моїх провідати, і тобі з дітьми добре провести час. Що ж не так, Олено?
― Та все. З найпершої хвилини, як тільки ми всією своєю величезною родиною завалюємося до них в дім, у твоїх батьків відразу руйнується їхній ідеальний, спокійний і розмірений світ, до якого вони звикли.
― Ніколи не помічав. Мені здається, Олено, що ти все вигадуєш. Занадто ти недовірлива стаєш з роками.
― Влад, мій дорогий, ти просто там часто зайнятий справами, допомогою по господарству. Ти ж, перебуваючи у мами з татом на дачі, дуже рідко проводиш час зі мною, з дітьми, ти завжди намагаєшся допомогти батькам, догодити їм.
А я прекрасно бачу і чую все, що там насправді відбувається. Всі ці уїдливі коментарі і зауваження твоєї мами, недобрий погляд батька. Думаєш, мені приємно все це?
Ми з тобою, врешті-решт, одружені вже десять років, а у мене відчуття, що Світлана Сергіївна досі ніяк не може змиритися з тим, що саме я стала твоєю дружиною. А, може, вона взагалі не рада, що у тебе тепер є ми всі.
― Та що ти таке говориш, Олено! ― чоловік вже нервував і хотів скоріше закінчити таку неприємну розмову.
― Давай так. Ми поїдемо до свекрів у гості, так і бути, але ти постарайся бути уважнішим до того, що відбувається у них в будинку. Тоді, думаю, все стане на свої місця. І ти не будеш більше злитися на мене і думати, що я чіпляюся до твоєї мами.
На тому і вирішили.
* * *
Наступні дні Олена збирала речі для всієї своєї великої родини, а Влад чомусь ходив похмуріший за хмару. Мабуть, слова дружини зачепили його.
Дорога до батьків Влада займала приблизно чотири години. Олена намагалася, як могла, створити радісний відпускний настрій.
Співала пісні, веселилася з молодшими синами на задньому сидінні. Вона розуміла, що Владу було неприємно вислухати все, що вона йому висловила, але мовчати більше не могла.
Занадто довго вже Олена була завжди і для всіх хорошою. Завжди мило посміхалася батькам чоловіка, ніколи не відповідала на їхні колючі зауваження на свою адресу або неприємні зауваження на адресу дітей.
Не хотілося конфлікту в родині. Та ось тільки виявилося, що даремно. Свекруха, мабуть, відчувши свою безмежну владу, не втрачала жодної можливості ткнути Олену. Все їй було не так.
Діти занадто галасливі ― значить, Олена погано виховує. Влад занадто худий ― значить, Олена погано годує. Спідниця у неї занадто коротка, зовсім не відповідає її віку.
Загалом, і на рівному місці Світлана Сергіївна завжди могла знайти недоліки в невістці. Олена вже неабияк втомилася від вічного гніту свекрухи і вирішила, що цього разу все буде по-іншому.
― Ну, вітаю, дорогі наші! ― мама з порога посміхалася і, здавалося, була дуже навіть рада бачити довгоочікуваних гостей, ― проходьте-проходьте, ми вас вже зачекалися.
Влад докірливо подивився на дружину, мовляв, ну і що ти мені наговорювала на неї? Подивися, як мама щиро нам усім рада.
― Синку, всі ваші речі неси відразу нагору, у вашу кімнату. Що тут безлад влаштовувати.
Влад слухняно поніс численні валізи на другий поверх.
― І чого ви стільки речей щоразу з собою берете? Не вмієш ти, Олено, збиратися. Багато зайвого з собою тягнеш. А Владик тепер змушений все це перетягувати з місця на місце. Пожаліла б чоловіка. Він і так працює без вихідних, щоб вас усіх прогодувати, і їсть, видно, зовсім погано, знову схуд.
― Світлано Сергіївно, ну що ви таке говорите! ― Олена спеціально навмисно голосно відповіла свекрусі, щоб Влад почув цю розмову.
Світлана Сергіївна аж здригнулася. У будь-якій іншій ситуації невістка просто промовчала б, а сьогодні раптом почала відповідати, та ще й так зухвало.
― Влад добре їсть, збалансовано, не переживайте. А худий він у свого батька. Ви подивіться на Олександра Васильовича, хіба раніше ніколи не помічали, як вони схожі?
Ви-то самі чоловіка добре годуєте? Га? А речей у нас не багато. Нас просто п’ятеро в родині, не забувайте. Тим більше, хлопчаки тут, на дачі, постійно в землі, брудняться.
Прати тут повноцінно ніде. Так що, доводиться тягнути їм багато змінного одягу. Моєї провини тут немає.
Світлана Сергіївна витріщила очі на Олену і завмерла від подиву. Влад, тим часом, вже спустився вниз і чув кожне вимовлене слово. Він промовчав, але йому, звичайно ж, стало неприємно. Вони ледь переступили поріг, а мати вже висунула претензії.
― Ну, ходімо до столу. Ви, напевно, зголодніли в дорозі, ― трохи прийшовши до тями, свекруха згадала, що потрібно все-таки нагодувати гостей.
Тут до будинку з городу зайшов свекор.
― О, приїхали. Привіт, хлопці. Що цього разу розбили? Або зламали? Або ще не встигли? Бабуся вчора півдня ховала вази, картини і все цінне в будинку подалі від вас. Боїться за своє майно, ― розсміявся він.
Хлопчаки, які в цей час весело бігали в просторій вітальні, трохи притихли.
― Мої діти ще жодного разу нічого у вас не зламали, не вигадуйте, будь ласка, ― відрізала Олена.
Свекор зморщив обличчя і мовчки поплентався до столу.
― Іване, сядь рівно. Сашко, за столом так себе не поводять. Микито, їж, будь ласка, акуратно, ― Світлана Сергіївна всю вечерю постійно була незадоволена, раз у раз робила зауваження онукам.
Нарешті, не витримавши, Олена сказала:
― Ну перестаньте ви їх підганяти. Вони ж діти. Вони ще не вміють довго і спокійно сидіти або їсти акуратно, як дорослі. Майте терпіння, Світлано Сергіївно.
Свекруха спалахнула, щоки її налилися від злості, але відповідати невістці при синові вона не стала.
Діти, нарешті, поїли і побігли грати. Звісно, шум і гам долинали звідусіль. Навіть спокійно поговорити дорослим було складно.
― Олено! ― не витримала все-таки бабуся. ― Та заспокой вже своїх дітей, врешті-решт. Скільки ж це буде тривати? Я просто більше не можу перебувати в цьому постійному галасі. Це нестерпно.
― Це діти. Вони граються, їм весело. І так, вони галасливі. А як ви хотіли? Як ви собі уявляли трьох хлопчаків?
Сидячими статечно в кріслі з книгою? Так тільки в кіно буває. Це триватиме рівно тиждень. До тих пір, поки ми не поїдемо до себе додому.
А ви, Світлано Сергіївно, спробуйте пограти разом з ними. Це весело і класно, спробуйте.
― Ще чого вигадала! Я вже й не пам’ятаю, як це робиться. І взагалі, Олено, ти сьогодні якась дивна. Ти поводишся дуже нестримано.
― Повірте, я поводжуся дуже навіть стримано, ― зловісно посміхаючись, відповіла Олена.
Влад спостерігав за всім, що відбувалося, з боку, не втручаючись. Він думав тільки про одне: як же він раніше не помічав того, що його мама вічно всім незадоволена, що її все не влаштовує – ні Олена, ні його діти.
Мабуть, поки його дружина мовчала і згладжувала кути, все було більш-менш терпимо. Але не цього разу.
Тут Олена підвелася зі стільця, щоб накласти собі гарячого з великої тарілки, взяла ополоник, почала вже брати м’ясо, як раптом Світлана Сергіївна закричала:
― Що ти робиш! Цей ополоник тільки для перших страв. Я ніколи ним не накладаю м’ясо. І хто тільки тебе вчив вести господарство? Як взагалі Владик з тобою досі живе і все це терпить? ― свекруха була на взводі, сьогодні невістка просто вивела її з себе своєю нахабністю.
Тому вона вже не звертала уваги, що син поруч і все чує, вона була така зла, що не стримувала емоцій.
― Скільки разів я тобі казала, не чіпай ніякого посуду в моєму домі, я буду все робити сама, тільки так, як потрібно мені! Не лізь в моє господарство! Тобі тут нічого робити!
― Що ж мені ― не їсти, дітей не годувати, поки ви не дозволите? Що це за в’язниця така? ― Олену теж понесло.
― Ось поїдеш до себе додому ― там роби, що душа забажає, а мені тут все псувати і бруднити я не дозволю! Нахаба!
― Все! Стоп! Досить! ― Влад не витримав і різко зупинив весь цей кошмар. ― Мамо, у мене до тебе тільки одне питання. Для чого ти щоразу кличеш нас в гості по телефону, якщо тобі настільки важко з нами перебувати?
Так, у мене велика родина. Але я щиро вірив, що ти нас любиш і рада нам. А насправді все зовсім не так. Більше ми тебе не турбуватимемо.
Влад вийшов з-за столу і пішов до своїх синів, пограти з ними. Адже ні бабуся, ні дід не виявляли до онуків ні найменшого інтересу. Йому було дуже прикро і неприємно. Але Олена виявилася абсолютно права в усьому.
Вранці, виспавшись як слід, Світлана Сергіївна здивувалася, що в будинку така тиша. Пройшовши по кімнатах, вона не виявила вдома ні сина, ні його дружину, ні онуків.
Влад вирішив нарешті виконати бажання дружини і відвезти свою сім’ю на справжній відпочинок. Туди, де всім буде добре і комфортно. Олена сиділа в машині, обіймала своїх хлопчиків і посміхалася.
Спеціально для сайту Stories
