Це було досить давно. В ті часи були популярні комп’ютерні клуби. Саме в такому клубі і стирчав Вовка. Рятувався втечею з дому. Вовці було 12, кажуть перехідний вік. Ось тільки в кого він перехідний? Схоже, у його батьків.
Вони без кінця з’ясовували стосунки, і тихо, і з гучними криками, пересварилися з усіма сусідами, лаялися з начальством на роботі, як два свердла свердлили бабусю і ганяли її кота. Спокійна, м’яка бабуся, коли ніхто не бачив, тихо плакала, сховавшись за ширму. Думала, що Вовка не помічає.
А він усе помічав. «Ось за що їй це, — думав Вовка, — пустила їх жити до себе, щоб тато з мамою здали квартиру, а замість спокою — суцільне знущання». Зарплату батькам не платили по півроку, і всю сім’ю тягла бабуся – перекладач. Шукала замовлення, бігала по учням, читала лекції.
Ну, а батьки тільки сварилися і того дня геть показилися. І Вовка наважився. Бабусю він любив. За все його життя вона жодного разу на нього голос не підвищила, ніколи не образила. Водила і забирала спочатку з ясел, потім із садка та зі школи.
Бігала на батьківські збори і зітхаючи, оплачувала немаленькі шкільні побори. Займалася з ним англійською, французькою, німецькою і корпіла над алгеброю та геометрією. Взимку на лижах з ним каталася, а влітку, на старенькому запорожці – до моря їздили.
Ось Вовка і придумав: «Треба дати оголошення на сайт знайомств. Бабуся гарна, вийде заміж і поїде до чоловіка. І ніхто її не ображатиме». Коли він розповів про свою ідею бабуся, то та лише усміхнулася та наказала написати оголошення всіма мовами, які він вивчав, та дати їй на перевірку на помилки.
Вовка не зробив жодної помилки: «Красива, добра жінка, 51 рік, знає шість мов, вміє смачно готувати, добре шити і в’язати, познайомиться з самостійним чоловіком свого віку або трохи старше, тільки для створення сім’ї». І вказав адресу електронної пошти.
Він сфотографував бабусю та віддав плівку на прояв. Вибрав дві найвдаліші фотографії. Залишилося лише натиснути кнопку на клавіатурі. Народу було багато, було шумно, а Вовка все роздумував. “Була, не була”, – сказав він уголос, і натиснув.
Сидів і уявляв, як це оголошення, буква за буквою, слово, за словом, всмоктується в електричні дроти. І десь там, далеко, у невідомих Нідерландах його читає високий, сильний, світловолосий і блакитноокий чоловік. Читає та посміхається.
Він навіть уявив, як цей чоловік їде у їхнє місто, а бабуся Ліка його зустрічає. Вовка майже щодня перевіряв пошту, але відповіді не було. Він зневірився. Але якось прийшла відповідь нідерландською: «Мене звуть Мартін, я самотній. Ваше оголошення мене зацікавило. Буду радий знайомству. Приїду 14 червня на 10 днів. Якщо Ви бажаєте зустрітися, вкажіть місце та час».
І фотографія худого високого чоловіка. Вовка аж підскочив на стільці. Невідомий голландець з’явиться за 16 днів. Потрібно терміново повідомити бабусю, і швидко дати відповідь. Бабуся на слова онука зітхнула: «Авантюрист ти Володька. Але підводити тебе не буду. Іди, відповідай…».
У призначений день бабуся пішла на побачення. Батьку з мамою Вовка нічого не сказав, ні до чого це, ще один скандал буде тільки. З побачення бабуся повернулася пізно, з великим букетом квітів і гарною картонною сумкою з подарунками, почервоніла і весела.
— Який він височенний, і світловолосий, і блакитноокий.
– Тобі сподобався? – спитав Вовка.
– Так, – відповіла бабуся. – Спокійний та стриманий чоловік. Я ніби помолодшала.
Бабуся пропадала усі 10 днів, а потім Мартін поїхав. День йшов за днем, а жодних звісток не було. Вовка захвилювався.
— Не хвилюйся, горобчику, може я йому не дуже сподобалася. Таке буває.
– Ти йому сподобалася, я точно знаю, – відповів Вовка, – ти найпрекрасніша.
Через 2 тижні прийшов лист. Мартін хотів одружитися. Довго роздумувати не став. Написав, що такої жінки він не зустрічав усе своє життя і нарешті знайшов і не хоче втрачати. Вовка навіть злякався. До нього раптом дійшло, що бабуся може поїхати далеко, а він залишиться без неї.
Йому хотілося відправити листа в смітник, адже тоді бабуся завжди буде поруч, а далекий Мартін вирішить, що їй не сподобався. Вовка пішов додому, і міркував, що робити. Бабуся зустріла його смачним обідом і запитала: -Ну що, є лист?
І карусель закрутилася. До останнього батьки нічого не знали, а коли бабуся, оформивши шлюб у посольстві, полетіла у далекі Нідерланди, накинулися на Вовку: «Ах ти дрібний пакостник, на що ми жити то будемо». Тумаків Вовка одержав безліч.
Минали дні, а він продовжував бігати до комп’ютерного клубу. Писав бабусі. Вона і Мартін мали приїхати саме на весняні канікули. Батьки перестали сваритися, бо треба було вже заробляти. Одного разу до нього підійшла руда сусідка: «Володя, ти міг би мені допомогти скласти оголошення на сайт знайомств. Втомилася я від самотності. Онуки – онуками, але щастя хочеться».
От Вовка написав для неї оголошення: «Енергічна, рудоволоса, мініатюрна, струнка жінка 54 роки, любить спорт і туризм, бажає познайомитися з самостійним чоловіком свого віку, або трохи старшим, тільки для створення сім’ї».
Вовка натиснув кнопку і представив, як оголошення буква за буквою всмоктується у дроти, а десь у далеких Нідерландах його читає рудоволосий спортивний чоловік, сідає у літак і летить до їхньої країни. Через три місяці сусідка постукала у двері: «Познайомся Вова, це Ганс».
Невисокий, підтягнутий чоловік підняв руді брови, простяг Вовці руку і посміхаючись, по складах сказав: «Здравствуйте»… До речі, коли Вовка закінчив девятий клас, то бабуся забрала його до себе, де він продовжив навчання.
Згодом він там отримав хорошу роботу. Додому приїжджав, щоб познайомити батьків з нареченою. На жаль, бабуся правнуків вже не побачила, але назавжди залишила слід у житті улюбленого онука.
