Знайомства з нареченою сина Марія боялася, надто вже довго він її ховав.
Раніше не встигне з дівчинкою один раз поцілуватися, а вже додому тягне – мовляв, “Мамо, тату, знайомтеся, це моя Таня (Ліна, Марина)”.
Навіть коли в місто вчитися поїхав, все одно як з’явиться у вихідні, так із черговою подружкою. Марія його вже лаяла, і сміялася, і дивувалася, в кого він такий пішов – вони з Борею, як почали дружити в десятому класі, так усе життя разом і прожили.
А тут зник. І тільки батькові зізнався, що зустрів дівчину, з якою точно одружиться. Скільки вони питали, коли Василь її знайомитися привезе, а він усе потім і потім.
– Кульгава вона в нього, чи що? – сміявся Боря. – Чого він ховає її?
– Знає, що вона нам не сподобається, – здогадалася Марія.
І виявилася права.
Коли з машини вийшла висока і статна дівчина з короткою стрижкою, Марія з Борисом перезирнулися і видихнули – було видно, що дівчинка гарна, не намальована, як це зараз у молодих прийнято, усміхається скромно, тримає себе з гідністю.
Але тут син відчинив дверцята з водійського боку, кулею вискочив з машини і побіг відкривати другі передні дверцята. Звідти вийшла мініатюрна дівчина на десятисантиметрових шпильках у короткій червоній сукні. Син дивився на неї таким затуманеним поглядом, що Марія тільки шикнула на чоловіка, який відчайдушно пхав її ліктем убік.
– Мамо, тату, знайомтеся – це Оксана.
Дівчина поблажливо оглянула халат Марії, ковзнула поглядом по збудованому Борисом будинку і ліниво вимовила:
– А що, непогані тут у вас хороми?
Друга дівчина виявилася подружкою Варею, яку Оксана захопила із собою, щоб не нудьгувати. Марія чула, як чоловік один раз спробував натякнути синові, що, мовляв, не ту дівчину він обрав, а син на це відповів:
– Красива Оксанка, правда ж? Сам не знаю, за що вона мене тільки покохала!
Не зрозумів Василь натяку. Ну а що робити – обрав, отже, доведеться якось жити.
За той тиждень, що дівчата гостювали, Марія старалася їм догодити – годувала смачно, вранці, поки дівчата спали, намагалася не шуміти, зауважень не робила, хоча дуже хотілося. Варя ще нічого, та й посуд за собою мила, і весь час викликалась допомагати, а ось Оксана… Ця ніби на курорт приїхала – все їй подай і принеси, а сама й пальцем не поворухне. Ще й сказала перед від’їздом:
– Як же я добре відпочила!
Наступного разу вони побачили Оксану за місяць. Цього разу та приїхала з мамою, про весілля домовлятися.
Мати в Оксани виявилася така ж невисока, худенька, з довгим недоглянутим волоссям. За столом їла абсолютно все, аж причмокувала, і тут Боря знову тицьнув Марію під столом – “Сватя ще гірше Оксанки”. А ось дівчина ні до чого і не доторкнулася, тільки носом крутила.
– Невже дитина буде? – Запідозрив Боря, шепнувши Марії на вухо, який не міг уявити, що можна ось так сидіти за столом і жодну страву не скуштувати.
– І добре, якщо так, – відповіла Марія. – З онуками будимо гратися, сам знаєш, як я про це мрію.
Нарешті, перейшли до справи, і сватя вимовила :
– Як то кажуть, у вас товар, у нас купець. Ой, тобто навпаки. Ну ви мене зрозуміли. Оксана у мене дівчинка видна, у неї знаєте скільки залицяльників? Якого захоче, такого й вибере! Тож я до чого? Майте на увазі, що я платити нізащо не буду! І так вашому синові , яка дружина дістається.
Сукня я їй пошию, тут можете не переживати, я ж швачка! Ну а що, я добре шию! Туфлі також знайдемо. А банкет за ваш рахунок.
Марія та Боря переглянулись.
– Ну, за наш, то за наш, — крикнув Боря.
І тут Оксана, яка сьогодні поводилася не так зухвало, пролепетала:
– А ми не хочемо банкету. Ми хочемо розписатися і до Туреччини поїхати.
На обличчі мами нареченої проступило невдоволення:
– Як без банкету? Що я скажу людям?
Марія поспішила згладити конфлікт, що назріває:
– Так, звісно, хай діти летять та відпочивають! Нині ніхто вже ці банкети не робить!
Вона сподівалася побачити бодай натяк на подяку в очах Оксани, але дівчина тільки скривила губи.
– Ну, тоді Туреччину хай наречений оплачує, — ображено промовила сватя. – А я, між іншим, сукню вже почала шити…
Відносини у матері та дочки були натягнуті, Марія це одразу зрозуміла, і всі вихідні відчувала себе як на пороховій бочці.
Сватя поїхала задоволена і обіцяла обов’язково ще приїхати в гості, а ось Оксана хмурилася і навіть посварилася з Василем, через що він сильно засмутився. І щось підказало Марії – чи ще буде…
Молоді розписалися і одразу ж полетіли в подорож. На реєстрацію покликали лише найближчих, так, кілька друзів та родичів.
Сватя прийшла вже весела на свято і в результаті змогла посваритись майже з усіма гостями. Оксана дуже засмутилася, Марія спробувала її втішити, назвавши дочкою, а та крикнула у відповідь:
– Яка я вам дочка! Давайте одразу домовимося – ніякого панібратства! Мати у мене є, хай і не найкраща, але яка є.
Вона стримала сльози, нічого не сказала, але на душі стало тяжко. Бо напередодні весілля син раптом сказав:
– Ми вирішили до вас у село перебратися. В Оксани слабке здоров’я, їй треба більше на свіжому повітрі бувати, та й взагалі – ми хочемо, щоб діти на природі росли, а не в кам’яних ящиках.
Якби у сина була інша наречена, Марія б тільки зраділа, але як ужитися з Оксаною, вона не знала. Борис так узагалі за серце схопився.
– Зживе вона нас зі світу, Марусю, на будинок позарилася, от побачиш!
Будинок Борис сам збудував і страшно ним пишався, а Оксані будинок одразу сподобався, ще в перший приїзд, особливо простора кімната з терасою, що була спальнею у Марії з Борисом.
– А як же твоя робота? – Запитала Марія у сина.
Син, золотий медаліст, закінчив Політех і влаштувався на посаду.
– Подивимося. Я їздитиму. Ну, може, іноді в місті залишатися буду, а на вихідні додому до села.
– А твоя Оксана, що робити буде?
Тут очі сина спалахнули гордістю.
– Мамо… Оксана поки що заборонила всім говорити, але ми це… Дитину чекаємо. Два місяці — вже термін. Тож буде їй, чим зайнятися, не переживай. Тобі допомагатиме по дому та по господарству, вона, знаєш, яка в мене талановита, все на льоту схоплює!
Виділили їм кімнату Василя, ремонт там зробили, шпалери нові поклеїли. Але, як Марія і очікувала, з молодими виявилося не дуже просто жити.
Син втомлювався мотатися сюди-туди, а варто було йому в місті залишитися, Оксана заходилася допікати його, коли приїде.
Марії сина було шкода, це що за життя таке, щодня по три години в дорозі! Але сказати Оксані нічого не могла – виношування дитини проходило непросто, навіть у лікарню пропонували лягти, та відмовилася.
По дому вона нічого не робила, тільки лежала і читала книжки. А вде майже перед появою дитини, син підійшов до матері і, опустивши очі, спитав:
– Мамо, може, ви поступитеся нам своєю кімнатою? Бо скоро нам тісно у трьох буде.
Він ні слова не сказав, що це Оксана так захотіла, але Марія це і так зрозуміла.
Боря, звичайно, почав заперечувати – як це тісно, чудова кімната, простора, не така велика, як у них, але все одно… Але Марія вмовила його – не хотіла вона, щоб молоді лаялися, а яка, по суті, різниця, в якій кімнаті жити?
– Я тобі казав, — сказав Боря. – Виживе вона нас.
Іллюша з’явився на світ на місяць раніше терміну, довго лежав у реанімації, Василь дуже нервував, дивитися на нього було страшно.
Коли Оксану з дитиною виписали, краще не стало – дитина весь час плакала, а жодної допомоги Оксана не приймала, говорила, що сама зі своєю дитиною впорається. Чомусь Марія вважала, що з таким характером Оксана дитину скине на них, але тут вона помилилася – невістка виявилася з того типу матерів, які ні на мить свою дитину від себе не відпускають.
– Ну, відпочинь хоч трохи! – благала її Марія. – Давай я Ілюшу на руках поношу, а ти поспи!
– Відчепіться від мене! – кричала Оксана. – Я мати, дитині мати потрібна, а не бабуся!
Все дійшло до того, що Оксана почала вимагати переїхати в окремий будинок.
Як виявилося, Боря помилився – їхній будинок Оксані був не потрібен, вона справді хотіла з міста виїхати. Ось тільки чому, незрозуміло. І чому від них хоче з’їхати – Марія начебто не сильно і втручалася, ну, дала кілька порад, так слушних порад! І чого так переживати? Ще й сватя кілька разів приїжджала, і щоразу це закінчувалося страшним скандалом – та вже не церемонилася і пояснювала Оксані, що та все робить неправильно.
– Тобі звідки знати? – кричала Оксана. – Ти мене одразу бабусі здала!
У результаті Оксана заборонила матері приїжджати, але вони й телефоном примудрялися сваритися.
Тут ще одне лихо сталося – Василя звільнили. Щось там трапилося, він не захотів пояснювати, тільки Боря з нього витягнув, що син не захотів якісь ліві махінації проводити.
Молоді лаялися, Марія хапалася за серце. Борі прийшла ідея, як вирішити цю складну ситуацію.
– Давай ми з Василем поїдемо на підробіток? Пам’ятаєш, я ж добре заробляв, і будинок на ці гроші збудував. Так ось – подзвоню-но я Миколайовичу, може він нас візьме з Василем? Ну а повернемося, збудуємо будинок для молодих.
Марії ця ідея не дуже сподобалася, але син загорівся, мабуть, хотів дружині довести, що здатний її забезпечити.
– Ти ж пропустиш найважливіші моменти! – обурилася Марія. – Перше слово, перший крок… Та він тебе не знатиме!
– Мамо, ну що вдієш, якщо так вийшло. Ти це, Оксані тільки не кажи, але в мене ще два кредити – за подорож і за машину, не тягну я, розумієш? А там добрі гроші обіцяють.
Звичайно, Борі вона все розповіла, а той, виявилось, і так знає, вона по очах його зрозуміла і влаштувала йому розбірки, чому він їй нічого не сказав.
– То це чоловічі справи, Марусю, вам, жінкам, нема чого про гроші турбуватися.
Марія думала, що без чоловіків вони з Оксаною якось налагодять стосунки, але не тут було – та чи сиділа в кімнаті з сином, чи по телефону балакала, варто було йому заснути. Марію вона не слухала, казала, що сама знає, як їй жити.
Все життя Оксани як на долоні у Марії було – та дзвонити майже завжди з кімнати виходила, Ілля дуже чуйно спав, боялася його розбудити.
Болтала вона в основному з Варею, з Василем звичайно, але це вечорами, коли він роботу закінчував.
Іноді дзвонила мати Оксани, і тоді Оксана нервувала і здебільшого лаялася з нею. Але в той раз Марія не зрозуміла, хто зателефонував Оксані – та здебільшого мовчала і слухала, ставлячи короткі запитання. А потім раптово закричала:
– Ну, чому ти завжди псуєш мені життя! Все, не дзвони мені більше!
Після розмови по телефону Оксана зачинилась у кімнаті та не виходила. Марія злякалася – чи не сталося чогось з Василем? Подзвонила йому – ні, все гаразд.
– Ти там нічого не накоїв? – З підозрою запитала вона. – Май на увазі, якщо ти там інтрижку заведеш, батько мені одразу розповість!
– Та ти чого, мамо?
– Нічого! Ти Оксану не ображай, вона дівчинка гарна.
– Ну, з чого ти взяла, що я її ображаю? Ми працюємо тут, мамо, розумієш, працюємо! І я, і тато. Сама ж казала, що нам треба свій дім, ось повернемося і буде на що будувати. Ніколи нам тут дурницями займатися.
Довелося дзвонити чоловікові про всяк випадок, але той підтвердив, що Василь поводиться пристойно.
Марія занепокоїлася – якщо не у Василі справа, що тоді? Підкралася навшпиньки до кімнати, прислухалася. Нічого. Обережно постукала у двері.
– Оксано …
Відповіді не було. Тоді Марія відчинила двері, зазирнула. Дівчина лежала на ліжку, вся в сльозах, дитина заснула біля неї під боком. Марія пройшла, сіла на краєчок і спитала:
– Ну що в тебе сталося?
Невістка кинула на неї відчайдушний погляд.
– Мати ногу зламала.
– Як зламала, коли?
– Звідки я знаю! – Злісно вигукнула вона, так що Ілюша закряхтів уві сні, занепокоївся. – Це вона спеціально, не хоче, щоб у мене нормальне життя було! Вона вже стільки стосунків мені зруйнувала, навмисно, щоб тільки я з нею залишилася.
– Ти чого, люба! – Злякалася Марія. – Та хіба вона хоче щось зіпсувати.
– Хоче! Хоче, щоб я до неї зараз приїхала доглядати. Буде мною керувати, а я в неї на побігеньках, як завжди! А потім ще щось придумає, щоб мене не відпустити. Та й взагалі – як я Ілюшу туди повезу? У нас там вікна дерев’яні, заклеювати вона ніколи не давала, каже, повітря їй не вистачає!
Рішення прийшло швидко, якось саме вийшло.
– Давай я поїду.
Оксана навіть перестала плакати.
– Як це?
– Ось так. Не знаю тільки, як ти тут сама впораєшся. Треба ж і піч топити, і тварин доглядати. Тож дивись, якщо вийде в тебе – можу я поїхати.
Вже сказавши ці слова, Марія зрозуміла, що дурість зморозила – ну як ця міська білоручка сама впорається? Ще й узимку? Але Оксана раптово відповіла:
– А що тут упоратися. Я до десяти років у бабусі жила в селі, поки матір особисте життя намагалася влаштовувати. Даремно старалася, він її все одно покинув. А вона…
Оксана замовкла, підібгавши свої пухкі губки і всім виглядом демонструючи осуд.
Зоя ,сусідка, погодилася і корову доїти, і так допомагати, чим треба буде – одній з немовлям на руках складно, по собі знає, то нехай Марії буде спокійно, невістка під наглядом буде.
Оксана смішна така, ходила за Марією зошитом та ручкою, всі її вказівки по пунктах записувала. Особливо про квіти – у Марії всі підвіконня були вставлені рідкісними сортами, і багато хто ось-ось мав розцвісти. “Погубить вона мої квіточки”, – з сумом подумала Марія.
Сватя їй зраділа, правда, почала скаржитися на безсердечну дочку, яку ростила-вирощувала, а вона не може приїхати за матір’ю хворою доглядати. Марія ці скарги припинила на корені, вказала сваті на бруд у квартирі та протяги.
– Ти сюди, онука нашого хочеш привезти? Це зовсім не річ.
Порядок наводити Марія любила, то через кілька днів квартира сяяла. Вікна вона скотчем заклеїла, тільки кватирки залишила, з ними повітря буде достатньо.
Обійшла сусідів, щоб знайти когось відповідального, хто зможе продукти сваті купувати та в лікарню водити. За гроші, звичайно, хто це безкоштовно робитиме.
Загалом, майже два тижні минуло. Оксана дзвонила щодня, тисячу запитань ставила – де те, де це, чим каструлі чистити, з якої лійки по середах квіти поливати. Про матір не питала, але Марія сама їй докладно розповідала, і слухавку пхала, щоб та на з дочкою поговорила. Вони все одно лаялися.
Сусідку добру Марія знайшла, та якраз не працювала, і грошам рада була будь-яким, а сватю навіть знала, коли та на замовлення шила, сукню у неї замовляла.
– Я все зрозуміла! Ви молодець, правильно, адже вона хороша жінка, шиє геть як добре – дочці моїй на випускній сукню шила.
Залишалося тільки унітаз налагодити – бачок протікав, і ночами спати було неможливо від цього дзюрчання, доводилося перекривати воду. Марія викликала сантехніка, і той полагодив усе за десять хвилин.
– Невже важко було давно це зробити? – Знову нарікала вона сватю. – Тут справ, швидше, ніж картоплю зварити!
– Чоловічої руки в хаті не вистачає, — зауважив сантехнік, поправивши полку, що покосилася. – Не жіноча це справа, бачки лагодити.
Додому Марія їхала із завмиранням серця – Зоя явно, не домовляла всього, а сама Оксана і тим більше не зізнавалася, що вона там накоїла.
Про себе Марія перераховувала найстрашніше: спалила мамину скатертину з вишивкою, занапастила квіти. Готувала себе внутрішньо, щоб не сильно засмучуватися.
Але вдома виявилося все нормально – чисто, прибрано, пирогами пахне. Оксана дивилася на неї з викликом, а ще, наче з надією якоюсь.
– Розумниця яка! – Похвалила її Марія. – Який порядок у будинку, пощастило моєму сину з дружиною.
Пироги, правда, як потім виявилось, пересолені були, але це нічого. Натомість орхідеї зацвіли, наче знали, що саме сьогодні Марія приїде. Коли вона пішла до своєї кімнати, щоб переодягнутися з дороги, Оксана її зупинила.
– Стривайте. Поки вас не було, ми з Зоєю дещо змінили. Я вирішила, що ми житимемо в старій кімнаті, там тепліше.
Сказала і почервоніла. Марія подивилася на Оксану з цікавістю. І що таке із дівчинкою відбувається?
Звичайно, насамперед Марія з онуком нанянчилась, сильно вона за ним скучила. Потім і пироги покуштувала, і синові з чоловіком зателефонувала – доповіла, що вдома все гаразд і Оксана виявилася чудовою господаркою.
– А що я тобі казав? – зрадів син. – Найкраща у мене дружина!
Рано Маша раділа позитивним змінам у поведінці Оксани – іноді та, як і раніше, залишала на столі брудний посуд, іноді огризалася, якщо Марія помічала, що хлопчик надто легко одягнений. Але все одно, після цієї поїздки жити вони стали краще – Оксана якось зізналася, що й не думала, що господарювати так складно і що насправді їй Зоя дуже допомагала.
А потім ще багато що розповіла, в основному про свою матір, яка в школі і перед друзями її ганьбила.
– Я взагалі мріяла про пишне весілля, — зізналася вона. – Але побоялася, що вона там усе зіпсує.
Разом з тим з матір’ю вона тепер говорила частіше і майже не лаялася, Марія це помітила і пораділа – мабуть, зламана нога на користь пройшла. Але виявилось, що це не нога.
– Ви уявляєте, мама чоловіка собі завела! – повідомила одного разу Оксана, округливши очі. – Каже, сантехнік місцевий. А я не знаю, радіти мені чи плакати.
Маша згадала невисокого чоловіка з густими вусами і посміхнулася.
– Радіти.
Оксана помовчала, а потім раптом сказала:
– Я й не думала, що одній така складно. Василя три місяці всього немає, а я вже звелася вся. А мама завжди одна була.
– Ти не одна, – сказала Марія. – У тебе є я. Ми ж не чужі люди.
Оксана нічого не відповіла. Але ввечері, коли Іллюша знову довго не міг заснути і плакав, прийшла до Марії і сказала:
– Може, похитаєте його? Сил уже нема, руки просто відвалюються.
Маша аж подих затаїла, боялася наврочити. Взяла онука і з задоволенням носила його на руках, доки він не заснув.
З того дня все пішло інакше. Так, як Марія завжди мріяла. А коли Василь з Борею повернулися, Оксана заявила, що не хоче нового будинку, їй і тут добре.
– Що тут у вас трапилося? – здивувався Боря.
А Оксана подивилася на Марію, посміхнулася і сказала:
– Ну, а що? Ми ж не чужі люди.
