Олена невпевнено підійшла до дверей магазину, на хвилинку зупинилася і відкинула сумніви та страх. Якщо сказати точніше, зовсім не зрозуміло, як Оленка опинилася біля вітрини цього бутика. Щось підштовхнуло її. Вона симпатична і приваблива дівчина двадцяти семи років.
Струнка, з довгим густим хвилястим темно-русявим волоссям, виразними зеленими очима, в яких можна розгледіти, як коливається біля озера гнучкий стан очерету, тріпоче на вітрі латаття і танцює в степу полин. В ці очі хочеться дивитися та дивитися. Вони зачаровують.
Очі звуть за собою в далеке поле, в загадковий дрімучий ліс, в якому легко заблукати. І, що найголовніше, дуже складно знайти в цій непрохідній хащі стежку до її серця. Про таких дівчат кажуть – чого їй ще бракує? Гарна, освічена, розумна, інтелігентна, але самотня.
Живе у двокімнатній квартирі, яка дісталася їй у спадок від бабусі. Її сусідкою став мопсик Марфуша. Разом вони коротають довгі зимові вечори, удвох снідають, обідають та вечеряють. З песиком Олена часто навіть радиться. Коли дівчина плаче, хвостата її втішає, злизуючи солоні сльози.
Працює дівчина помічницею адміністратора у РАГСі – супроводжує, так би мовити, закоханих червоною килимовою доріжкою до столу реєстрації. За час роботи дівчина стільки надивилася! За її великого бажання та здібностей можна сценарії до серіалів писати.
Та тільки є одна невдача – не щастить, як то кажуть, дівчині в коханні. Ще в студентські роки колишній залицявся, відпливаючи до інших берегів, на прощання сказав їй:
– Ти якась не така. Ось і симпатична, навіть дуже, і не дурна. Господарство ведеш, які шикарні та смачні пироги печеш! Та ось не вистачає в тобі, чи що, шарму, блиску та яскравості. І горбишся постійно. Та ці ще твої окуляри – минуле століття! А Катерина – ось вона, те, що треба!
Розуму особливого не має, та й красунею її важко назвати, але як себе вміє подати! Фігура в тебе хороша, але одяг непоказний і ховає всі твої принади. Чоловіки ведуться на гарну картинку, зрозуміло тобі? А мізки, кому вони, по суті, потрібні?
Катерина завжди в модних шмотках, коротких шортах та вузьких джинсах. На тобі спідниці висять як на корові сідло. До того ж, треба приховувати, що в деяких питаннях ти розумніша за хлопців. Катерина хоч і не інтелектуалка, але я з нею – кум королю та сват міністрові.
З того часу Оленка тримається подалі від чоловіків, вважаючи себе нецікавою та нудною особистістю, а сильна половина людства обходить її стороною, не помічаючи справжню красу за мішкоподібним одягом, сутулою спиною та масивними окулярами.
Олена не зовсім нетовариська і замкнута. Дівчина не сяє своїми знаннями, вважаючи, що не варто оголювати свою душу перед кожним зустрічним-поперечним. Вона обпеклася на молоці, так би мовити, і тепер дме на воду. Але чи це правильно?
До речі, Сергій із Катериною гуляв недовго. Приблизно через місяць, зустрівши Олену біля коледжу з букетом ромашок у руці, нахабно заглядаючи їй у вічі, він сказав:
– Я, це, з Катериною зав’язав. Корислива вона, гроші любить більше за мене. Ти, Оленко, розумниця та красуня. Якщо не відсвічуватимеш, одружуся з тобою. Ти згодна на мої умови? Тоді давай сьогодні разом у парк сходимо.
Звичайно, Оленка відмовилася від такої привабливої пропозиції – «хто зрадив раз, зрадить тебе і двічі…». Сергію подобалася оманлива мішура, що переливається на сонці, і він має на це право. Так ось під нею, як найчастіше буває, немає обличчя, а лише порожнеча.
– Ось цікаво, чому мене занесло до цієї крамниці? – питала сама себе Оленка, перебираючи руками сукні, які висіли на вішаках – речі з магазинів секонд хенд я собі жодного разу не купувала. Мені завжди здавалося, що якось неприємно вдягати їх після когось. Іди знай, хто носив їх раніше?
З такими думками Оленка розглядала сукні, помічаючи, що багато з них абсолютно нові і з етикетками відомих брендів. Нарешті, вона зупинила свій погляд на одній з них – дуже симпатична чорна сукня-олівець. Можна сказати, ця сукня сама обрала собі господиню.
Вона вистрибнула з купи одягу, що висіла на вішаках і вирішила подарувати собі нове життя, та й не тільки собі, але і його майбутній господині теж. Дивуючись, як вона могла зважитися на подібне безумство, дівчина зайшла в примірочну. Сукня була в пору і дуже добре на ній виглядала. Олена неохоче зняла її і не хотіла більше з нею розлучатися.
– І чому я раніше нічого у цьому магазині не купувала? Дуже гарні речі тут. Правда, сукня ця не нова, але вона моя, точно моя! Спину в ньому хочеться тримати прямо і не сутулитися. Виявляється, у мене такі стрункі ніжки! Та й у дзеркало на мене дивиться така чарівна дівчина з дивовижною фігурою, з ямочками на щоках і задерикуваною посмішкою. Треба ще знайти туфлі – вирішила Олена і побігла до взуттєвих полиць.
Здивуванню та радості не було межі – Олена знайшла в магазині все, що було необхідно для нового образу – чудова сукня, сумочка, елегантні туфлі, тонкі панчохи та вишуканий набір прикрас у коробочці – довгі сережки у вигляді крапельки, кольє та браслет з камінням.
– Чудеса, та й годі – говорила сама собі Оленка, складаючи в сумку свої обновки.
Вдома на неї чекала хвостата подружка Марфуша. Як завжди, собака крутилася під ногами і від нетерпіння фиркала, чекаючи, коли вже нарешті господиня поставить сумку на стілець і згадає, що їм час гуляти.
– Зараз, моя дівчинко, потерпи трохи. Та йду я, йду – Олена взяла Марфушу на руки і вийшла з під’їзду.
Хоча на вулиці мрячив дощ, Оленка посміхнулася і подумала, що це чудова погода, адже ще сьогодні вона не любила прогулянки під дощем!
– Завтра буде чудовий день – сказала вона собі, анітрохи не сумніваючись у цьому.
Ранок почався з дивовижного світанку! У вікно її спальні заглянули перші промені травневого сонечка. Веселі промінчики трохи потопталися ногами її подушкою, роблячи зарядку – вони присідали, взявшись за руки і робили різні махи своїми довгими ногами.
Завершивши розминку, промені почали танцювати повільний фокстрот. Потім пустотливі сонячні пальчики почали лоскотати обличчя Оленки. Промені все торкалися і торкалися її очей, підборіддя, чола і носа, ніби хотіли сказати:
– Вставай швидше, лежень! Подивися на нас – ми вже не спимо і супроводжуватимемо тебе до самого вечора, до того моменту, коли Господар покличе нас сховатися за ту високу гору, але ти не хвилюйся, наші друзі зірки приймуть естафету і вночі даруватимуть тобі світло.
Сонячні промені обережно піднімали повіки Олени, легенько торкалися її довгих вій. Ніколи раніше Оленка не раділа так своєму пробудженню! Сьогодні у неї дуже відповідальний день – одружуватиметься дуже впливовий бізнесмен.
Вперше за останні кілька років дівчина захотіла одягнутись елегантно, стильно та сучасно. Сукня після прання виглядала ще краще. Оленці захотілося надіти її прямо зараз.
– Потрібно щось зробити з волоссям, – подумала дівчина.
Вона витягла шпильки і розпустила волосся, яке впало їй на плечі широкою густою хвилею.
– І туфлі нові надягну та прикраси. Ось тільки в мене немає нічого, крім помади і блиску для губ – ні туші для вій, ні тіней для повік, ні пудри. Вони мені були раніше не потрібні – яка різниця, коли окуляри закривають половину обличчя. Гаразд, повертатимуся додому, зайду в магазин – подумки вирішила Оленка і випурхнула з дому.
І ось наречений у святковому костюмі стоїть перед зачиненими дверима. За сценарієм, за кілька хвилин батько нареченої, тримаючи її під руку, передасть свій скарб назавжди, але біда, в найневідповідніший для цього момент, наречений починає відключатися!
Оленка – дівчина завбачлива. Вона завжди має нашатирний спирт, припасений якраз для таких випадків. Буває, особливо чутливі наречені чи гості намагаються зомліти, але Оленка знайшла спосіб, щоб запобігати неприємним інцидентам до приїзду «швидкої допомоги».
Ігор, так звати сентиментального нареченого, швидко прийшов до тями. Трохи відсапавшись біля відчиненого вікна, він дістав з кишені візитку і простягнув Оленці.
– Тут записано мій номер телефону, обов’язково зателефонуйте мені наступного тижня, обов’язково! Я хочу вам дещо запропонувати.
Дівчина сховала візитку в стіл і потім забула про неї. Після купівлі сукні з Оленкою сталися дивовижні метаморфози. Вона записалася на курси макіяжу і тепер вечорами експериментувала. По середах і суботах у неї були танці, по понеділках та п’ятницях – фітнес.
Оленка оновила свій гардероб все в тому ж магазині. Вона дивувалася, що можна за невеликі гроші придбати вельми непогані та якісні речі. Їй навіть сподобалося відвідувати такі бутики. Чоловіки захоплено дивилися їй у слід, і Оленка не могла цього не помічати.
Дівчина змінилася і їй тепер дуже подобалося своє відображення у дзеркалі. Змінився і її зовнішній вигляд. Олена стала іншою, вона світилася від щастя і вже не сумувала. Якось перебираючи в столі папери, вона натрапила на візитівку Ігоря.
– А чи не подзвонити мені до власника будинків, заводів, газет та пароплавів? – Подумала Олена – та він забув, напевно, про мене, та й до чого все мені це? Не хочу нав’язуватись. А раптом це мій шанс? Щоправда, я не знаю, що з цього вийде, але я все ж таки спробую.
Ігор відповів на її дзвінок та уточнив, куди за нею під’їхати. Через 30 хвилин за Оленою заїхав водій Ігоря та привіз її до офісу. Виявилося, що Ігор – власник відомої у їхньому місті мережі оптик.
– Ви чого так довго не дзвонили? – Запитав Ігор.
– Вибачте, Ігоре, справ було багато – відповіла дівчина.
– Олено! Я хочу запропонувати вам поміняти ваші окуляри на зручні м’які контактні лінзи безкоштовно. Вам буде зручно в них. У вас такі гарні очі! Не варто ховати їх за окулярами. Нехай люди побачать їхнє яскраве насичене світло і кристальну чистоту алмазу. Ви мене в РАГСі врятували.
Не уявляю, як я після непритомності дивився б у вічі своїй нареченій і майбутньому тестеві. Батько моєї дружини – дуже прискіпливий, він би мене на сміх підняв. Якби ви знали, Оленко, який іспит він мені влаштував, коли я просив у нього руки його дочки! – Усміхаючись, сказав Ігор.
Додому Олена поверталася такою щасливою! Ігор подарував їй кілька пар контактних лінз та розчини для них. Цілуючи їй руку на прощання, він сказав:
– Ви така красуня! Якби я не був одружений, я б за вами обов’язково упадав, і, клянуся, я домігся б вашої приязності.
У піднесеному настрої Олена пішла на прогулянку з Марфушею. На дівчині була чорна сукня – її улюблена. Вона тепер часто її носила і вважала, що якби не вона, її життя було, як і раніше, похмурим. Раптом з-за рогу вийшов чоловік, і, не помітивши в темряві Олену, штовхнув її.
Дівчина впала на асфальт! Падаючи, вона порвала свою чудову сукню! – Вибачте – пробурмотів незнайомець, піднімаючи Оленку – я такий незграбний.
– Дайте мені спокій – вигукнула дівчина – моя улюблена сукня зіпсована! Нога болить! Як я тепер додому піду?
Марфуша почала гавкати, але чоловік погладив її по голові, і вона замовкла.
– Я зараз викличу вам таксі. Ще раз перепрошую за незручності. Я все компенсую, – переступаючи з ноги на ногу тихо сказав незнайомець.
– Не треба таксі. Я живу в будинку за рогом. Ми з Марфушею підемо – відповіла Олена і похитнулася, але чоловік підхопив її на руки.
– За п’ять хвилин ви будете вдома – нічого не кажіть. Просто довіртеся. Марфуша, чи як там тебе звуть? Не відставай. Раз відмовилися від машини, я понесу вас на руках.
Як обіцяв молодик, незабаром Оленка з собакою благополучно дісталися додому. Олександр – так звали молодика – посадив Олену на диван, оглянув садна, збігав на кухню за аптечкою, обробив ранку на нозі і сказав:
– До весілля заживе, я вам це як лікар обіцяю. До речі, у мене вдома теж живе мопс, його Раміком звуть.
Наступного ранку Сашко прийшов до Оленки з букетом червоних троянд, коробкою шоколадних цукерок та печивом з мармеладною начинкою.
– Звідки ти знаєш, що мені подобається саме це печиво? – Здивовано запитала Олена.
– Це мені Марфуша на вушко шепнула – жартував Сашко – а якщо чесно, це теж моє улюблене печиво, я машинально його купив, не замислюючись. Якщо ти себе добре почуваєш, підемо в магазин і ти вибереш собі нову сукню замість тої, що порвалася.
– Та ні, Олександре, сукня розійшлася по шву, я її сама відремонтую. А знаєш, мені здається, що вона чарівна! Я розумію, що це не так, але з її покупкою моє життя кардинально змінилося! – Сміючись, відповіла Оленка.
Між молодими людьми пробігла іскра, з якої розгорілося яскраве багаття кохання. Через шість місяців вальс Мендельсона пролунав для Оленки та Олександра. Свято вдалося на славу і ніхто не непритомнів. Олена тепер знає- щоб щось змінити в собі, потрібно добре попрацювати і чарівниця – це вона сама….
