Я зіткнувся з тим, чого ніяк не очікував від своїх рідних. Тільки відчув себе по-справжньому щасливим, як раптом сім’я відвернулася від мене.
Лише кілька тижнів тому я купив власне житло. Сказати, що я був радий, нічого не сказати. Звичайно, мені довелося взяти квартиру в іпотеку, адже ціни на нерухомість пристойні.
Однак я уже давно добре заробляю, тож зміг накопичити на перший внесок. Тим більше, поки у мене немає ні дружини, ні дітей, дозволити собі таку розкіш набагато простіше.
Спочатку я відкладав ці гроші на відпочинок, але мені так набридло поневірятися по орендованих квартирах. То господарі несподівано вирішували продати житло, то вони нескінченно заявлялися з перевірками у будь-який час, то ціни ставили нереальні.
Одного чудового дня я зібрав документи, зняв усі накопичені гроші та оформив іпотеку. Тепер я мав власне житло! Але моя радість зникла, коли я покликав у гості рідних.
До сьогодні мені доводилося оплачувати навчання своєї молодшої сестри. Яка, до речі, навчалася так собі. Водночас я ж постачав її кишеньковими грошима. І це все за своїм власним бажанням. Мені дуже хотілося хоч якось полегшити життя своїм батькам. Тому я вирішив взяти на себе витрати на освіту сестри. Це тривало протягом 4 років.
І ось настав час влаштувати своє життя. Мені так хотілося швидше поділитися радісною новиною із сім’єю, тому я запросив усіх до себе на новосілля. Вони, звичайно, ні про що не підозрювали, адже я постійно «кочував» з однієї квартири на іншу.
І от коли всі зібралися, я урочисто оголосив, що це житло належить особисто мені! На обличчях рідних за секунду з’явився відбиток подиву. Після цього звичайно додав, що квартиру, взяв в іпотеку. Тому, на жаль, більше не зможу оплачувати навчання сестри.
Комуналка немаленька, а ще харчуватися і жити за щось потрібно. Закінчивши свій монолог, я ніяк не очікував наступної реакції присутніх.
Вибухнула неприємна сварка! Мама досить голосно почала повторювати:
«А як же наша відпустка? Тепер усі відкладені гроші нам доведеться витратити на навчання Оленьки. Ти чого не попередив нас раніше? Нічого не обговорив із нами. Ми вже й на закордонний паспорт подали документи, а ти! Як же це егоїстично з твого боку!»
За мамою підключилася сестра:
«Супер, нічого не скажеш! Купив собі житло, а на інших чхати хотів. Я тепер з батьками жити маю, коли ти тут у своїх хоромах? І телефону мені нового не бачити».
Найцікавіше, що батьки мені до цього жодного слова не сказали про свою майбутню поїздку за кордон. А сестра якщо й дзвонила, то лише для того, щоб попросити грошей: на оренду квартири, телевізор чи інші дрібниці.
Я був, м’яко кажучи, приголомшений почутим. Я ні в якому разі не ображався, але щиро не розумів: коли моя сім’я почала ставитися до мене як жирного гаманця, а не рідної людини.
