Валя спекла яблучну запіканку, улюблену страву Микитки. Андрій, її чоловік, теж її дуже любив. Згадавши про чоловіка, Валя гірко зітхнула. «Треба шматочок свекрусі передати», подумала вона. І раптом побачила, як син забіг у хвіртку і з величезними від страху очима залетів у будинок:
-Мамо, бабуся впала прямо у дворі, вона не може встати і якось дивно посміхається!
Валентина охнула і, кинувши недомитий посуд, побігла до свекрухи. Вона відразу зрозуміла, що сталося з Ніною Павлівною, тому на ходу набирала на мобільному телефоні номер швидкої допомоги. Лікарі приїхали напрочуд швидко, підтвердили, що це інсульт, і відвезли Ніну Павлівну до районної лікарні.
Засмучена Валя повернулася додому і почала заспокоювати синочка. Микитка плакав, він дуже любив свою бабусю, та й вона його обожнювала, дуже вже був Микита схожий на тата, її єдиного сина Андрія.
Шість років тому, коли Микиті було три роки, він заги нув в аварії. Ніна Павлівна любила онука, а ось з невісткою Валентиною так у них стосунки і не склалися.
Одружився Андрій проти волі матері, на дівчині, яка випадково потрапила в їхнє селище. Валя з сестрою їхали на проїжджаючому автобусі, вийшли на місцевій автостанції морозива купити, та від автобуса й відстали. А Андрій з другом на мотоциклах проводжали товариша, він поїхав на цьому самому автобусі.
Дівчата в сльози, хлопці їх на мотоцикли посадили, автобус наздогнали. Валя тоді встигла сказати Андрію, як її знайти, він і знайшов. А матері сказав, що це зовсім не випадково вона відстала від автобуса, це сама доля її затримала.
Валя, не роздумуючи, приїхала жити до Андрія, влаштувалася в місцеву їдальню кухарем і була, загалом, непоганою дружиною, принаймні, Андрій на сторону не дивився, був завжди чисто одягнений і смачно нагодований.
Але Ніна Павлівна з невісткою майже не розмовляла, Валя ніяк не могла зрозуміти — чому? Вона завжди намагалася догодити свекрусі. Дітей у Валі та Андрія довго не було, після однієї невдалої вагітн ості, довелося довго лікуватися, але все ж на світ з’явився Микита, пізній, але такий довгоочікуваний і улюблений.
Після відходу чоловіка, Валя з сином залишилася жити в будинку, який встиг побудувати Андрій, але свекруху не забувала, не слухаючи її бурчання, приходила і допомагала з городом і господарством. Микитка ж, можна сказати, жив на два будинки, добре, що далеко бігти не треба було.
На наступний день після того, як «Швидка» відвезла Ніну Павлівну, Валя поїхала провідати свекруху.
Лікар сказав, що допомогу їй надали вчасно, але після виписки хворій потрібен хороший догляд, встати з ліжка вона зможе ще не скоро. Валентина й не думала кидати свекруху, щодня приїжджала до лікарні, а через два тижні привезла її до свого дому.
Ніна Павлівна не хотіла їхати в будинок невістки, але Валя зуміла її переконати, що так вона зможе краще за нею доглядати.
Вона, дійсно, дуже старалася, готувала спеціально для свекрухи, купала її, робила їй масаж, навіть читала їй книги, але Ніна Павлівна з кожним днем ставала все слабкішою і сумнішою.
Валя була в розпачі, вона не знала, чим ще може допомогти, постійно заглядала в кімнату, де лежала Ніна Павлівна, і гірко зітхала.
Одного разу, заглянувши, вона раптом побачила, що Ніна Павлівна плаче, тихо витираючи сльози. Валя зайшла в кімнату, але свекруха відразу відвернулася і зробила вигляд, що спить.
-Ніна Павлівна, що сталося? Вам погано?
Свекруха зітхнула і раптом голосно, зі сльозами сказала:
-За що ти так за мною доглядаєш? Я не заслужила твоєї любові і турботи! Я одного разу зробила тобі щось жахливе, що ніколи не зможу собі пробачити! Але і покаятися тобі не могла, гордість не дозволяла. Тоді я намагалася триматися від тебе подалі, але ти все одно допомагаєш мені. Я не гідна твоєї турботи, Валюша.
Ніна Павлівна гірко заплакала, а Валя з подивом дивилася на неї. Ніколи вона не чула від свекрухи подібних слів і ніколи вона її не називала Валюшею.
— Ніна Павлівна, та що ж такого Ви могли мені поганого зробити? Такого, що себе проклинаєте?
— Дитинки я тебе позбавила, Валюша. Пам’ятаєш, приїжджав до тебе Микола? Андрій тоді у від’їзді був. Удвох ви з Миколою в будинку ночували, а через місяць ти сказала, що при надії. Ось я і подумала, що це не дитина Андрія, заварила потрібні трави, та як компот тобі і принесла.
Важко тоді тобі було, та ще я потім дізналася, що Микола твій брат. Злякалася я того, що накоїла, та назад не повернеш. Не могла я тобі зізнатися, в очі тобі дивитися не могла, а ти все одно допомагала мені, піклувалася про мене.
Як народився Микитка, трохи легше мені стало, але гріх той все ж залишився каменем на моєму серці. Ось тепер ти все знаєш, можеш кинути мене, я тебе зрозумію.
Ніна Павлівна закрила обличчя руками і тихо схлипнула. Валя присіла на край ліжка, взяла свекруху за руку і, посміхаючись, сказала:
— Той компот Андрій весь випив, а мені розсіл з льоху приніс, мені так захотілося. Живіт у нього тоді трохи поболів, було діло. А дитину я втратила, бо впала невдало, послизнулася на кухні, на мокрій підлозі, не судилося тому малюкові народитися. Але Вашої провини в цьому немає.
А раз Ви так переживали, значить, Ви хороша людина, значить, Ви все-таки гідні любові і турботи. І ми з Микитою Вас ніколи не покинемо.
Валя акуратно вкрила свекруху, увімкнула світильник, розігнавши в кімнаті його теплим світлом вечірню темряву, і запитала:
-Мамо, Ви будете чай з малиною?
Ніна Павлівна повернулася до неї, підняла на неї повні сліз очі і, посміхнувшись, кивнула.
З того дня свекруха швидко пішла на поправку. Потроху почала ходити і навіть допомагати Валі по господарству, адже жити вона так і залишилася зі своїми рідними Валею і Микитою в будинку, який побудував її син.
Спеціально для сайту Stories
