Ніна не могла заснути, бо чоловік знову хропів. Жінка відкинула руку чоловіка, на якій лежала, і обернулася на інший бік. Поглянувши на мобільний телефон, вона зазначила, що вже друга година ночі, а на ранок їй треба на роботу. Гришка, як ні в чому не бувало, видавши гучний рик, навіть не прокинувшись, мирно сопучи, лежав поряд.
Від нічого робити, жінка почала перебирати в голові свої старі і вигадувати нові образи на чоловіка. Їй здавалося, що печаль накопичилася вже така, що можна помістити в товарний вагон і ще один великий візок з місцевого супермаркету. Що нею рухало в цей час? Образа? Роздратування? Досада? Розчарування? Хто знає?
Діти виросли. Залишилися ми з чоловіком удвох. Все ніби добре, але щось не так. Тривожні думки проникли до голови Ніни і робили там дірки тупим свердлом, і тепер їх звідти поганою мітлою не вигнати. У темряві він подивилася на сплячого чоловіка. Він тихо сопів і не підозрював, що потрапив під пильний погляд дружини, яка намагається роздивитися всі його недоліки.
Хоча шкільні знання, що засіли десь дуже глибоко, підказували, що на нуль ділити не можна. Адже в чужому оці й соринку можна побачити, чи не так? То він сивий, то в нього зморшки, не питає «Як справ?», коли п’є чай, голосно сьорбає. Крім того, речі свої брудні, прийшовши з роботи, розкидає. Звичайно, він її неодноразово ображав.
І кризу відносин не одну разом переживали. Сварилися і мирилися, лаялися та знову налагоджували стосунки. А вже від його рідні вона натерпілася всякого! Вони все вважали, що Ніна не підходяща для нього дружина. Навіть на весіллі обіймали, квіти дарували та вітали його одного, а вона просто поруч стояла.
До смішного доходило, його родичі рахували навіть її сукні та чоботи, а в очі казали, що вона марнотрата! А насправді, вона завжди працювала і речей у неї не так багато й було, тільки найнеобхідніше, та й то було найдешевшим! Подруга шила для неї одяг з викрійок із журналу. Гришко ж жодного разу за неї перед ріднею не заступався.
А коли дочка, Лізонька, серйозно захворіла. Вона ж з нею всі лікарні об’їздила, поки лікарі не визначилися з діагнозом! Мало бути одне обстеження, на яке до столиці довелося з нею їхати. Ніна не спала ночами, переживала, боячись почути від лікарів найстрашніше. Ось тільки Григорій був спокійний.
Він мовчав, коли вона йшла до іншої кімнати і нічого не говорив. От вони й віддалились. Ніні здавалося, що вони не розуміють одне одного. Коли всі випробування були позаду, разом плакали, просячи один одного пробачення. Але ж як гарно він до неї залицявся. В день знайомства вона йшла по незнайомій вулиці і плакала. Додому йти не хотілося.
Небеса плакали разом з нею. Парасолі в неї не було. Промокла до останньої нитки. Сукня прилипла до ніг і заважала йти швидше. Вона тоді навчалася в університеті. Якраз був період іспитів. Дівчата вирішили купити всім викладачам квіти, цукерки, зробити бутерброди і таке інше. Для такого заходу були потрібні гроші. Та в Ніни не було і копійки.
Мама навідріз відмовилася давати гроші, мотивуючи своє рішення тим, що нема чого займатися підлабузництвом і порадила довше посидіти за підручниками, досконально вивчаючи всі питання. Свою стипендію, до того ж підвищену за хороше навчання, вона віддавала мамі, а потім та виділяла на їдальню трохи грошей, яких ледь вистачало. А навіщо давати більше?
Жила Ніна тоді вдома у батьків під боком, проїзний на автобус у неї був, а зайві гроші тільки обтяжували б її студентські дні і могли призвести до необдуманих витрат – так вважали її суворі батьки. В той день вона йшла сердита на весь світ і думала, де знайти необхідні гроші. І тут над її недолугою головою розкрилася парасолька!
З кишені хлопець дістав свою хустку – таку велику і білу, у синю клітинку. Ця хустка досі лежить у нас у комоді. У хустки був такий приємний запах чоловічої туалетної води чи одеколону, що вона обомліла. Хустку цю вона взяла і випрала. Зберігає її на згадку, як реліквію, про знайомство з Гришком. Ніна намагалася стримувати посмішку і не засміятися, щоб не розбудити чоловіка.
В той день він запросив її в кафе, де Ніна все й розповіла про своє нещастя. На диво, Григорій дав їй ті гроші. Через сім днів бабуся отримала пенсію і дала їй нарешті ці жадані папірці! Сяючи, як нові десять копійок, сидячи на лавці в парку, вона простягла їх Грицьку. Гроші він не взяв, та ще й образився на неї. Більше до цієї розмови вони не поверталися.
За вікном уже почало світати. Ніна лежала на ліжку без сну і згадувала все їх із чоловіком довге і, як виявилося, щасливе життя. У них було все – і добре, і не дуже, а от такого, щоб Грицько залишив її саму розгрібати купу завдань – не було такого. Без зайвих слів і метушні він ніс на плечах не тільки тягар своїх особистих турбот, але і її проблеми, і ніколи не скаржився.
І втрати були в них. Ховали разом своїх рідних. Плакали теж разом, притулившись один до одного, як два хом’ячки. А тепер ось, вони влаштували дітей і залишилися одні, як сироти, і тому Ніна ночами не спить, все переживає – як вони там, без мами та тата, їх курчата? Гриша повернувся до Ніни, і, не прокидаючись, міцно обхопив її обома руками, як безцінний скарб, притяг до себе і поцілував у потилицю.
І так добре на душі стало! Просто камінь впав! Адже це так важливо для кожної жінки, щоб її любили і дбали про неї, щоб несли на своїх мужніх плечах її проблеми, які вона час від часу сама ж і створює! Мовчки, не зітхаючи і не шкодуючи, називаючи при цьому дорослу жінку – моя маленька дівчинка! Витирати її сльозинки своєю носовою хусткою немов дитині….
