Моя мама була на великому терміні і вже тиждень як лежала в пологовому будинку в двомісній палаті.
До неї нікого не підселяли і мама, так би мовити, насолоджувалася самотністю. Але через тиждень в палату привезли іншу пацієнтку. Жінка не була молодою, на вигляд їй було 35-40 років.
У перший день мама нічого про неї не дізналася, тільки приблизно змогла визначити її вік, тому що жінка була без свідомості: виношування дитини, як вона дізналася від медсестри, проходило складно.
Наступного дня сусідка по палаті «ожила». Вони з мамою розговорилися, і моя мама дізналася, що жінку звати Людмила, їй 37 років, вона живе в селі, працює дояркою, сирота з дитинства, чоловіка у неї немає, і народжує вона «для себе».
Виявилося, що Людмила була на 7-му місяці, але у неї почалися деякі ускладнення, і сюди її поклали на збереження.
Людмила виявилася оптимістичною, життєрадісною, доброю жінкою, тому відносини у моєї мами з Людмилою налагодилися відразу.
Через деякий час вони подружилися, базікали днями безперервно, і їм зовсім не було нудно, жінки навіть вирішили, що обов’язково будуть бачитися після того, як випишуться.
Мама шкодувала жінку з такою важкою долею, тому вона весь час просила батька, щоб, коли він буде їхати до неї в пологовий будинок, також привозив деякі продукти для Людмили.
Людмила ,дійсно, мало що хорошого бачила у своєму житті. Наприклад, коли батько привіз їй банани, жінка довго дивувалася, що це за «дивовижний фрукт», і називала його «солодкою картоплею».
– До чого ж смачна ця солодка картопля, ой, які ласощі! – раділа, як дитина, Людмила.
Маму дивувала дитяча наївність Людмили, часом вона навіть відчувала себе набагато старшою за неї. Однак у життєвих справах Людмила була досить розумною.
Вона вчила маму, як потрібно в’язати, як довше зберігати продукти. Загалом, їх уже можна було назвати хорошими подругами.
Якось Людмилі стало дуже зле. Її відвезли в реанімацію. В результаті виявилося, що у жінки гепатит В.
Людмилу терміново помістили в ізолятор. Дізнаючись у медсестер про стан подруги, моя мама з жахом дізналася, що з кожним днем їй стає тільки гірше.
Це дуже засмучувало мою маму. Через два тижні мамі приснився сон. Ніби вона сидить у себе вдома, і в кухню заходить Людмила. Вона сідає на сусідній стілець і з посмішкою дивиться на маму.
– Ну ось і все. Я їду звідси. Не можна мені тут залишатися. А дочку не дозволяють мені забрати, кажуть, тут її потрібно залишити, – каже Людмила.
– Так як же тут? А у тебе ж і родичів немає! – дивується мама.
– Та ось, хотіла я тебе, Марино, про прохання попросити одне, та соромно мені, ти мені і так багато добра зробила. .. – винувато промовляє Людмила.
– Та що ж, якщо я зможу, чому б і не допомогти? – посміхається мама.
– Загалом, чи не могла б ти мою дочку до себе взяти? А то вона одна і справді у мене зовсім залишається… І твоїм двом радість буде.
Маму чомусь зовсім не збентежило незвичайне прохання Людмили:
– Так звичайно, а як же, не одну ж твою дочку залишати, не можна так. А скажи, як її звати?
На обличчі Людмили з’явилася життєрадісна посмішка:
– Так Ангеліна її звати, Ліночка моя. Дякую тобі, Марино, я тобі цього не забуду, буду тобі допомагати, а ти мою допомогу завжди бачитимеш, не будете мати потреби, не пошкодуєш, що мою Ліну прихистила.
Потім вони з мамою обійнялися, Людмила встала і пішла.
Наступного ранку моя мама дізналася, що Людмила пішла засвіти, але дочку вона народила, хоч і раніше часу, але здорову чарівну дитину.
Моя мама була в розгубленості: у неї самої сім’я не особливо багата, а тут відразу двох дітей тягнути… Але хіба ж вона змогла б потім собі пробачити те, що знехтувала останнім проханням Людмили?
Загалом, моя мама, трохи повагавшись, дитину взяла. У пологовому будинку, щоб не довелося возитися з документами, пішли їй назустріч.
Вони просто записали Ангеліну (так мама і назвала дівчинку, як просила Людмила) як третю дитину. Третю, тому що мама народила двійнят! Ось що мала на увазі Людмила під фразою: “І твоїм двом радість буде…”
Мама до останнього не знала, скільки у неї буде дітей, адже УЗД в той час не робили.
Я і мій брат до 16 років думали, що Ангеліна – наша рідна сестра, та й сама Ангеліна вважала так. Батько не був проти третьої дитини і прийняв Ангеліну, як свою.
А Людмила насправді допомагала моїй мамі. Вона часто снилася мамі у снах і дякувала їй, а в скрутні моменти життя завжди приходила з порадою в маминих снах.
Наприклад, у 90-ті моїй мамі довелося залишити роботу. Ну, як залишити, в ті роки всі потрапили під великі скорочення, люди залишилися без роботи, збідніли. Не була винятком і моя мама. І ось сниться їй Людмила. Підходить вона до моєї мами і каже:
– Синя пташка щастям твоїм стане. Головне – вдома не сиди, а будинки розглядай.
Мама спочатку не зрозуміла, що це означає. Яка синя пташка? Навіщо ходити, на будинки дивитися? Але Людмилу вона послухала і стала часто бувати на вулиці. І ось через тиждень вона звернула увагу на оголошення на стіні будинку:
“Турагентство “Синя пташка” проводить набір співробітників. Звертатися за адресою… .”
А у мами якраз була відповідна освіта! На цій роботі мама довгий час працювала на гідній посаді за хорошу зарплату, поки ми не переїхали.
А іншим разом захворів мій брат. Всі думали, що захворювання незначне, звичайна застуда, та й лікували, як застуду. І ось знову мамі сниться Людмила. Стоїть вона грізна уві сні і каже суворим голосом:
– Марино! Терміново бери сина і веди його до лікарні! Тут справа серйозна, не мороз тут винен!
Мама повела брата до лікарні. Виявилося, що у нього гайморит, і, якби вони ще трохи затягнули, все закінчилося б погано. Багато ще таких випадків було, та про всі й не розповіси.
А Ангеліна виросла прекрасною людиною. У дитячому віці вона була надзвичайно слухняною і кмітливою дитиною, та й у підлітковому віці проблем з нею не було. Вона завжди була загальною улюбленицею. Зараз у Ангеліни прекрасний чоловік, своя сім’я.
Спеціально для сайту Stories
