Декілька років тому я стояла перед важливим вибором. На момент його прийняття я була абсолютно впевнена у своєму виборі та була щаслива. І хоч тоді для мене все було очевидно, зараз все очевидно у зворотний бік.
До того як вийти заміж, я листувалася з одним молодим чоловіком з Європи. І хоч у мене не було прагнення знайти собі нареченого, спілкування з іноземцем призвело до запрошення переїхати за кордон.
Щоб там познайомитися ближче та, за наявності взаємної симпатії, одружитися. Потрібно сказати, що я була налаштована позитивно. Бо навіть через екран відчувала закоханість свого співрозмовника.
Але в гру вступили інші почуття. Як завжди буває в житті, або нічого, або все одразу. Незадовго до пропозиції друга з Європи я зустріла хлопця. В міру привабливий, в міру кумедний і розумний.
Я і не думала, що зможу так швидко закохатися в когось. Благо, це було взаємно. Іскра переросла в блискавку, і ми вже не могли відірватися один від одного. Щоправда, хлопець практично нічого не мав.
Кімнату винаймав у квартирі з друзями, перебивався різними роботами і особливо ніде не затримувався. Він шукав себе. Однак на той час це зовсім не бентежило мене. Кохання перекреслювало всі сумнівні моменти.
І коли потрібно було вирішувати остаточно, з ким залишатися, я обрала хлопця з рідного міста. Весілля організували вже за три місяці. Ми оселилися в квартирі, що дісталося від бабусі. Так почалося нове життя.
За підсумками півтора року спільного проживання я дійшла невтішних висновків. Чоловік як не міг знайти свого місця у світі працевлаштування, так і не знайшов.
Я була змушена шукати вакансії для чоловіка, хоч за підсумком той приносив додому зовсім невеликі гроші. Про подарунки або просто приємні речі я забула дуже швидко.
Чоловік не приділяв мені належної уваги і лише “закривав вуха”, коли я висловлювала йому претензії. У результаті я зрозуміла, що дуже важко перебувати поруч із людиною, яка ні до чого не прагне.
На свій превеликий жаль, я зрозуміла, що згаяла свій шанс. Замість хоч якихось перспектив обрала «рай у курені», який їй доводиться забезпечувати самій.
Замість інтелігентного іноземця вдома на мене чекає байдужий ледар, який давно навіть не говорить приємних слів. Вже тиждень думаю про розлучення. Хоч я вже й звикла до чоловіка поряд, але навіщо поряд той, кого вже не кохаєш?
