― Світлано, а у вас є щось поїсти? ― на бігу запитала Настя.
― Я така голодна, просто жах. І я дуже поспішаю. Мені треба сьогодні все встигнути. Свято ж, Восьме березня. Мене ще дівчата чекають, ми з ними в клуб збираємося сьогодні.
― Так, свято, ти права. Наш день. Це тобі, дорога. Вітаю тебе, ― Світлана простягнула Насті милу маленьку коробочку з браслетом, про який Настя мріяла вже кілька років.
Тільки от купити його сама собі ніяк не могла. Вся її зарплата вічно випаровувалася зі швидкістю світла.
То терміново треба було купити нову класну куртку, то волосся наростити, то подружки погуляти покликали. Не відмовляти ж собі в маленьких радощах.
Світлана прекрасно знала про бажання Насті. І їй шалено хотілося зробити їй приємно. Своя ж, рідна. Тим більше Свєта завжди мріяла ще й про дочку, крім дорослого сина.
І ось, коли Сашко привів додому Анастасію, свою дівчину ― бажання немов здійснилося.
Свєта полюбила її всім серцем і дуже балувала…
Світлана любила цю тендітну дівчинку зовсім не тому, що Настя була якоюсь особливою або дуже доброю, гарною і милою. Просто Світлана була така. Вона дуже любила сина.
Тому любила всіх і все, що його стосувалося. Настя зустрічалася з ним уже три роки. І Світлана, як хороша майбутня свекруха, намагалася прийняти дівчину в сім’ю, як рідну.
Тільки ось одного не врахувала: що люди бувають корисливі. А ще дуже швидко звикають до хорошого. А ще, коли для них часто і багато робиш хороше, вони починають думати, що так і повинно бути.
Вони забувають дякувати, а з часом взагалі вирішують, що це абсолютно нормально і буденно ― отримувати все на блюдечку з блакитною облямівкою.
Так вийшло і з Анастасією.
З самого першого дня знайомства Світлана вирішила, що зробить все, щоб їй у родині було добре, комфортно і зручно.
Світлана з чоловіком Дмитром, батьком Сашка, зовсім недавно переїхали за місто, в шикарний красивий будинок. Одного разу, через кілька тижнів після знайомства, запропонувала Насті залишитися у них з ночівлею…
З того самого дня Настя постійно жила у Сашка в кімнаті, вже не питаючи дозволу ні у свого хлопця, ні у його сім’ї. Ніби це було щось само собою зрозуміле.
Ніхто начебто не був проти. Але все-таки іноді у батьків вже дорослого сина, звичайно, виникало бажання побути наодинці один з одним, ну або втрьох з сином, своєю сім’єю.
Але такої можливості тепер вже не було.
Насті в цьому будинку було дуже зручно, не те, що в маленькій однокімнатній квартирі з мамою і бабусею.
Ну, а що? Ремонт в будинку відмінний, всі умови для комфортного життя. Холодильник завжди повний ,продукти на будь-який смак.
Смачна і свіжа їжа завжди готова. Навіть прибирати не треба. Світлана, як справжня жінка і господиня в будинку, все і завжди робила сама і з задоволенням.
А ще Настю завжди брали з собою. Скрізь. У тому числі в гості до друзів в сусіднє місто.
Вони, до речі, теж жили в будинку.
Подруга Свєти, Іра, всю сім’ю Світлани завжди зустрічала привітно. Смачна вечеря, м’яке, чисте ліжко, веселе дозвілля. Звичайно, все це було забезпечено і Насті теж. Вона ж член сім’ї.
У родині Іри Настю всі теж полюбили. І Насті у них подобалося. Не життя, а казка.
А ще Настя за ці три роки, поки була в родині Сашка, як рідна, і на море двічі злітала, причому абсолютно безкоштовно, незважаючи на те, що вона працювала і дуже навіть непогано заробляла.
І за містом на всіх турбазах побувала, теж, до речі, жодного разу не заплативши і навіть не запропонувавши хоч трохи вкластися.
Мало того, вона навіть продукти ніколи не купувала, навіть банальних тортиків до чаю.
Загалом, з боку могло б здатися, що Насті просто добре і дуже зручно перебувати в цій родині ― добрій, щедрій і хлібосольній.
Але ні. Ні Свєта, ні її чоловік, ні Сашко ніколи й подумати не могли нічого поганого про цю дівчину. Вона завжди була веселою, безпосередньою, відкритою. І ніякі нехороші думки ніколи не спадали на думку Свєті до того самого фатального дня. Восьмого березня.
Того дня дві найкращі подруги вирішили відзначити свято удвох. Іра приїхала в місто до Світлани. Вони зняли собі шикарний номер в дорогому готелі. У вартість проживання входило відвідування басейну, SPA-комплексу, ще й масаж на честь свята.
А ще можна було безкоштовно запросити кількох гостей, але тільки до одинадцятої вечора.
Подружки чудово проводили час. Пили ігристе, багато сміялися, вірніше, навіть реготали, базікали про все на світі.
Ідилію перервала… Хто ж? Звичайно, Настя. Дивно, але це так.
― Світлано, вітаю. Сашко мені сказав, що ви сьогодні в SPA відпочиваєте? А можна я до вас приїду ненадовго?
Світлана спочатку навіть розгубилася. Їй здавалося, що дві дорослі жінки, найкращі подруги, все-таки мають право хоч іноді побути тільки вдвох. Раз вже вони в цей чудовий день вирвалися з нескінченної рутини домашніх справ і турбот, залишили чоловіків і дітей (а в Іри їх було, на хвилиночку, троє). Так навіщо їм ще хтось? Їм і так добре. Весело, спокійно, чудово.
Але відмовити Насті було якось неправильно, чи що, ніяково.
― Ну, добре, приїжджай, ― розгублено пробурмотіла вона.
― Ми ще когось чекаємо? ― здивувалася Іра.
― Так. Настуся заїде до нас ненадовго.
― Ось як. Ну, добре. Я якраз приготувала для неї подарунок, хотіла передати тобі, але тоді вручу особисто.
― Мій теж зі мною. Я, звичайно, хотіла вручити його вдома… ну добре.
Через п’ятнадцять хвилин Настя вже стояла на порозі номера.
― Ой, як у вас тут все шикарно! Яка краса. А SPA вже працює? Я піду, у мене мало часу.
Настя тут же накинула білий халат і пішла розслаблятися і отримувати задоволення.
Іра і Свєта здивовано переглянулися, але знизали плечима і продовжили перервану розмову.
У цей час їм в номер принесли замовлену з ресторану вечерю. Вона була шикарною. Тут були і устриці, і мідії, добірні фрукти і солодощі. Риба, ікра, все дорого багато. У свій день не можна собі ні в чому відмовляти.
Поки подруги насолоджувалися дивовижною вечерею, в номер повернулася Настя.
― Так, що у нас тут? Яка смакота, м-м-м… ― вона безпардонно приєдналася до компанії.
Свєта з Іриною знову трохи напружилися, але виду не подали.
Тут Свєта вирішила трохи розрядити обстановку і вручила Насті подарунок.
― О, класно. Я саме такий і хотіла! ― невиразно відповіла вона, доїдаючи чергову устрицю.
Іра теж привітала Настю. І ніжно поцілувала в щоку.
А у відповідь тиша. Вона і спасибі толком не сказала, і навіть привітань не було.
Складалося враження, що Восьме березня сьогодні тільки у неї.
― Так, добре. Мені бігти треба. Мене дівчата вже зачекалися, а мені ще треба додому заїхати, помити голову і переодягнутися.
― Цікаво, Насте. А ти взагалі в курсі, що тебе Сашко вдома чекає? Ну добре, ти сьогодні працювала. Вдень ви не побачилися. А зараз? Він тобі хіба не казав?
― Казав, казав. Але я ж сказала, мене чекають подружки. Вони вже столик у клубі забронювали. Я хочу з ними відпочити сьогодні.
― Так він приготував для тебе вечерю. І подарунок. Тобі сподобається, ось побачиш.
Взагалі-то мама домовилася з сином про подарунок заздалегідь. Вона купила браслет, а Сашко, відклалав гроші кілька місяців, сережки до нього.
Про таке Настя навіть і мріяти не могла. Але, побачивши її прохолодну реакцію на свій подарунок, Свєта, звичайно, засмутилася. Або Настя чекала чогось іншого, або вона просто розучилася бути вдячною.
Найімовірніше, тут був другий варіант. Сім’я Олександра, мабуть, вже так її розпестила, що все, що б для неї не робилося, вона сприймала як даність.
― Насте. Ну, приділи ти Сашку теж трохи часу. Він же готувався, чекав на тебе, ― ніяк не могла заспокоїтися Світлана, ― він тебе потім і в клуб відвезе, і забере.
― Та нічого страшного. Я вранці приїду до нього. Нас якраз друзі покликали завтра покататися на квадроциклах. Я давно хотіла.
― А вечеря? А подарунок?
― Вечерю нехай сам з’їсть, а подарунок я завтра отримаю.
Настя зникла так само стрімко, як і приїхала. Вона не привітала ні Свєту, ні Іру зі святом, і навіть нічого не подарувала. І поїхала розважатися далі.
Не туди, де її чекав коханий і рідний чоловік, а туди, де їй просто хотілося повеселитися сьогодні.
Саме в цю хвилину багато чого стало на свої місця.
У кімнаті зависла тиша.
― Світлано, я, звичайно, нічого не хочу сказати, але…
― Так. Я все зрозуміла. І знаю, що сама винна. Занадто багато хорошого я зробила для цієї дівчинки. Так багато, що вона навіть слово «Дякую» розучилася говорити. Зате відмінно навчилася користуватися людьми.
Подруги вирішили не псувати собі вечір розмовами і думками про безсовісну Настю.
А Сашка на ранок чекала дуже серйозна розмова з мамою…
Спеціально для сайту Stories
